«ОУН та УПА були нацистами, а сучасна Україна продовжує їхню ідеологію»: факти, злочини та маніпуляції Росії

Вердикт: маніпуляція. Російське твердження, що ОУН і УПА були просто підрозділами нацистської Німеччини, а сучасна Україна є продовженням нацистського режиму, — історичне спрощення. Однак заперечувати співпрацю частини українських націоналістів із нацистами або злочини проти цивільного населення також неправильно.

1. Що саме стверджує російська пропаганда?

Російська пропаганда використовує історію ОУН та УПА для кількох пов'язаних тверджень:

• «ОУН створили нацисти».
• «УПА була частиною армії Гітлера».
• «Бандера та Шухевич були нацистськими офіцерами».
• «Українські націоналісти ніколи не воювали проти Німеччини».
• «Усі учасники УПА були колаборантами».
• «Сучасна Україна підтримує нацизм, тому що вшановує діячів ОУН та УПА».
• «Росія має право проводити денацифікацію України».

У цих твердженнях реальні історичні події змішано з перебільшеннями, узагальненнями та юридично необґрунтованими висновками. Співпраця конкретного діяча з німецькими структурами не доводить, що всі члени організації протягом усієї війни були німецькими військовослужбовцями. Але й конфлікт частини ОУН із німецькою владою не спростовує задокументованої участі інших її представників у злочинах.

Наша позиція: історію потрібно досліджувати за конкретними датами, документами, організаціями та діями, а не за політичними ярликами.

2. Коли виникла ОУН і з якою метою?

Організацію українських націоналістів створили 1929 року. За даними Енциклопедії України, її установчий конгрес:

«was held in Vienna from 28 January to 3 February 1929».

Тобто: «відбувся у Відні з 28 січня по 3 лютого 1929 року».

Українські землі тоді перебували у складі кількох держав, а незалежної української держави не існувало. Головною метою ОУН було створення самостійної української держави.

Водночас її методи не можна ототожнювати із сучасною демократичною політикою. ОУН вела конспіративну діяльність, застосовувала саботаж і політичні вбивства. У довоєнному націоналістичному середовищі були поширені авторитарні уявлення про державу й суспільство. Тому твердження, що ОУН була звичайною демократичною партією, теж не відповідає дійсності.

Наша позиція: прагнення української незалежності саме по собі не є нацизмом. Однак мета незалежності не виправдовує авторитаризму або насильства проти цивільних.

3. Чи створила ОУН нацистська Німеччина?

Ні.

ОУН створили 1929 року, а Адольф Гітлер прийшов до влади в Німеччині 1933 року. Твердження, що нацистський режим створив ОУН, суперечить хронології.

Але це не означає, що ОУН згодом не мала контактів із німецькими структурами. У 1930-х роках частина українських націоналістів розглядала Німеччину як можливого союзника в боротьбі проти Польщі та СРСР. Політичні контакти й співпраця з німецькими структурами — окреме історичне питання.

Наша позиція: Росія підміняє факт пізніших контактів із Німеччиною неправдивим твердженням, нібито саму ОУН створив нацистський режим.

4. Чому ОУН розкололася на два крила?

1940 року в ОУН стався розкол. Прихильники Степана Бандери, за даними Енциклопедії України:

«formed the Revolutionary Leadership on 10 February 1940 and claimed the right of succession».

Тобто: «10 лютого 1940 року утворили Революційний провід і заявили про право наступництва».

Сформувалися два основні напрями:

• ОУН(М), пов'язана з Андрієм Мельником;
• ОУН(Б), пов'язана зі Степаном Бандерою.

Між ними існували суттєві політичні та організаційні суперечності, а згодом конфлікт супроводжувався насильством між представниками обох крил. Тому назва «ОУН» не завжди позначає єдину організацію з однаковими рішеннями й поведінкою в конкретний момент.

Наша позиція: твердження про дії «всієї ОУН» потрібно перевіряти з урахуванням розколу та конкретного періоду.

5. Чи співпрацювали українські націоналісти з нацистською Німеччиною?

Так. Такі випадки документально підтверджені.

Напередодні та на початку німецько-радянської війни частина діячів ОУН співпрацювала з німецькими військовими й розвідувальними структурами. Найвідоміші приклади — батальйони «Нахтігаль» і «Роланд». Енциклопедія України пише:

«With German approval the OUN(B) formed two battalions of about 600 men, Nachtigall and Roland, which were intended as the nucleus of a future army».

Тобто: «З дозволу німців ОУН(Б) сформувала два батальйони приблизно з 600 осіб — "Нахтігаль" і "Роланд", які мали стати ядром майбутньої армії».

Однак слід розрізняти участь окремих українців у німецьких формуваннях, політичні домовленості ОУН і підпорядкування всієї організації німецькій державі. Це не тотожні речі.

Наша позиція: співпрацю частини українських націоналістів із нацистською Німеччиною потрібно визнавати. Але її не можна використовувати як доказ, що всі учасники українського визвольного руху були німецькими військовослужбовцями.

6. Що сталося 30 червня 1941 року у Львові?

Енциклопедія України описує подію так:

«Following the German invasion of the USSR the OUN(B) proclaimed Ukrainian independence in Lviv on 30 June 1941, with Yaroslav Stetsko as premier».

Тобто: «Після німецького вторгнення в СРСР ОУН(Б) 30 червня 1941 року проголосила у Львові незалежність України, прем'єром став Ярослав Стецько».

ОУН(Б) розраховувала, що Німеччина погодиться на українську державу або буде змушена з нею рахуватися. Це видно й із тексту проголошення. За найімовірніше оригінальною версією, новий уряд мав:

«co-operate with Germany in its struggle against Moscow's occupation of Ukraine».

Тобто: «співпрацювати з Німеччиною в її боротьбі проти московської окупації України».

Однак нацистське керівництво не підтримало самостійної української державності: окупаційна політика підпорядковувала українські території німецьким інтересам. ОУН(Б) відмовилася відкликати проголошення:

«In spite of those setbacks and pressure from the Germans, the OUN(B) leadership resisted all demands to revoke the ‘Akt.’ Their resistance was a key element in the subsequent arrest of the OUN(B) leaders by the Nazis».

Тобто: «Попри ці невдачі й тиск із боку німців, керівництво ОУН(Б) відкинуло всі вимоги відкликати "Акт". Ця непоступливість стала ключовою причиною подальшого арешту нацистами керівників ОУН(Б)».

Наша позиція: проголошення державності та подальші німецькі репресії спростовують твердження про безумовну тотожність ОУН(Б) і німецької окупаційної влади. Водночас ця подія не скасовує ні готовності ОУН(Б) співпрацювати з Німеччиною, ні злочинів окремих представників організації.

7. Чи переслідували нацисти Степана Бандеру?

Так.

Енциклопедія України зазначає:

«For his refusal to rescind the decree, Bandera was arrested and spent the period from July 1941 to September 1944 in German prisons and concentration camps.»

Тобто: «За відмову відкликати проголошення Бандеру заарештували, і з липня 1941 до вересня 1944 року він перебував у німецьких в'язницях і концтаборах».

Зокрема, його утримували в концтаборі Заксенгаузен, у спеціальному блоці для політичних в'язнів. Умови утримання різних категорій в'язнів суттєво відрізнялися, тому перебування Бандери в Заксенгаузені не слід ототожнювати з умовами більшості в'язнів, приречених на виснажливу працю та масове знищення. Але сам факт німецького ув'язнення історично підтверджений.

Наша позиція: твердження, що Бандера протягом усієї війни безперешкодно керував підрозділами Гітлера, не відповідає факту його ув'язнення. Однак ув'язнення не доводить, що він або його рух не несли відповідальності за інші дії.

8. Чи переслідували нацисти представників ОУН(М)?

Так.

Німецька влада репресувала не лише бандерівське крило. Про київську групу ОУН(М) Енциклопедія України пише:

«over 40 of them, including Olena Teliha and their leader, Oleh Olzhych, were killed immediately or later, some of them in Babyn Yar».

Тобто: «понад 40 із них, зокрема Олену Телігу та їхнього керівника Олега Ольжича, було вбито одразу або згодом, декого — у Бабиному Яру».

Німецькі органи безпеки заарештовували, ув'язнювали й страчували українських націоналістів, чия діяльність суперечила окупаційній політиці. Це важлива частина історії, яку російська пропаганда часто ігнорує.

Наша позиція: факти німецьких репресій проти українських націоналістів не дозволяють описувати всі їхні відносини з Третім рейхом як безперервний союз.

9. Чи була УПА частиною Вермахту або СС?

Ні, Українська повстанська армія як організація не була штатним формуванням Вермахту чи Ваффен-СС.

УПА формувалася в умовах німецької окупації та боротьби різних сил за контроль над територіями. За даними Енциклопедії України, перші загони УПА з'явилися на Волині, і їх:

«were organized independently by Taras Borovets (in spring 1942), the OUN (Bandera faction) (from October 1942), and the OUN (Melnyk faction) (in spring 1943)».

Тобто: «незалежно одне від одного створювали Тарас Боровець (навесні 1942 року), ОУН (фракція Бандери) (з жовтня 1942 року) та ОУН (фракція Мельника) (навесні 1943 року)».

У 1943 році провідну роль в УПА здобула ОУН(Б). Водночас частина майбутніх учасників УПА раніше служила в німецьких допоміжних поліцейських структурах, а між повстанцями й німецькими представниками бували контакти та окремі форми тактичної співпраці.

Тому твердження, що УПА була штатною дивізією СС, неправильне. Але й твердження, що жоден її учасник ніколи не служив німцям, не відповідає історичним даним.

Наша позиція: потрібно відрізняти організаційний статус УПА від біографій окремих її учасників.

10. Чи воювала УПА проти нацистської Німеччини?

Так, збройні зіткнення з німецькими силами відбувалися.

Енциклопедія України зазначає:

«During 1943 the UPA staged some successful ambushes and battles against the Germans, establishing its control of the countryside in Volhynia and leaving only the towns in German hands.»

Тобто: «Протягом 1943 року УПА провела кілька успішних засідок і боїв проти німців, встановивши контроль над сільською місцевістю Волині й залишивши в руках німців лише міста».

Водночас масштаби, мотиви й характер цих зіткнень змінювалися. Боротьба УПА проти німців не була тотожною бойовим діям регулярних армій антигітлерівської коаліції. У різні періоди відбувалися також переговори, домовленості та контакти з німецькими структурами.

Наша позиція: Росія маніпулює, коли заявляє, що УПА взагалі не воювала проти німців. Але так само не можна представляти УПА виключно як антинацистське формування, ігноруючи співпрацю та злочини.

11. Чи брали представники ОУН участь у Голокості?

Так, історичні дослідження встановили участь представників українського націоналістичного середовища в антиєврейському насильстві та Голокості.

Історик Джон-Пол Химка в книжці «Ukrainian Nationalists and the Holocaust: OUN and UPA's Participation in the Destruction of Ukrainian Jewry, 1941–1944» (2021) досліджує участь представників ОУН у насильстві проти євреїв 1941 року, їхню роль у допоміжній поліції та вбивства євреїв у наступні роки. Анотація видавця нагадує масштаб трагедії:

«One quarter of all Holocaust victims lived on the territory that now forms Ukraine.»

Тобто: «Чверть усіх жертв Голокосту жили на території, яка нині становить Україну».

Висновки дослідження ґрунтуються на зіставленні свідчень тих, хто пережив Голокост, радянських слідчих матеріалів, німецьких документів, документів самої ОУН і мемуарів її учасників. Тому твердження, що українські націоналісти взагалі не мали стосунку до Голокосту, не відповідає сучасним дослідженням. Водночас участь конкретних організацій або осіб у злочинах не означає вини всіх українців.

Наша позиція: злочини проти євреїв потрібно визнавати й досліджувати незалежно від того, чи використовує їх російська пропаганда.

12. Чи вбивали підрозділи УПА польських цивільних?

Так. Це документально підтверджений історичний факт.

У 1943–1945 роках підрозділи УПА та структури ОУН(Б) брали участь у масових убивствах польського цивільного населення на Волині та у Східній Галичині. Хронологія польського Інституту національної пам'яті (ІНП) фіксує один із перших масових злочинів:

«9 lutego 1943 r. We wsi Parośla (powiat Sarny) zamordowano ponad 150 Polaków.»

Тобто: «9 лютого 1943 р. У селі Паросля (Сарненський повіт) убито понад 150 поляків».

Найбільшого розмаху антипольське насильство набуло влітку 1943 року. Про 11 липня 1943 року — так звану «Криваву неділю» — ІНП пише:

«W dniu 11 lipca (tzw. Krwawa niedziela) następuje równoczesne uderzenie UPA na 99 miejscowości zamieszkiwanych przez Polaków.»

Тобто: «11 липня (так звана Кривава неділя) УПА одночасно атакує 99 населених пунктів, де жили поляки».

ІНП кваліфікує ці злочини як геноцид. 22 липня 2016 року Сейм Польщі ухвалив постанову, у якій назвав їх геноцидом і зазначив, що жертвами стали понад сто тисяч громадян довоєнної Польщі. Сейм постановив:

«Dlatego Sejm Rzeczypospolitej Polskiej ustanawia dzień 11 lipca – rocznicę apogeum zbrodni – Narodowym Dniem Pamięci Ofiar Ludobójstwa dokonanego przez ukraińskich nacjonalistów na obywatelach II Rzeczypospolitej Polskiej.»

Тобто: «Тому Сейм Республіки Польща встановлює 11 липня — річницю апогею злочину — Національним днем пам'яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян ІІ Речі Посполитої».

Історики можуть розходитися в питаннях кількості жертв, механізмів ухвалення рішень і юридичної кваліфікації всього комплексу подій. Але масовий характер убивств польських цивільних і відповідальність конкретних українських націоналістичних формувань заперечувати не можна.

Наша позиція: визнання злочинів проти польського населення не є поступкою російській пропаганді. Це вимога історичної доброчесності та поваги до жертв.

13. Чи були в польсько-українському конфлікті жертви серед українців?

Так.

Польсько-українське протистояння під час Другої світової війни супроводжувалося насильством проти цивільних обох національностей. Українські цивільні також ставали жертвами нападів польських збройних формувань, зокрема під час каральних і відплатних акцій. Ці злочини також потрібно досліджувати та засуджувати.

Однак українські жертви не виправдовують масових убивств польських цивільних. Так само злочини УПА не виправдовують убивств українських мирних жителів.

Наша позиція: відповідальність за конкретні злочини має встановлюватися незалежно від національності жертв і виконавців.

14. Чи була Волинська трагедія лише «відповіддю» на дії Армії Крайової?

Таке пояснення — надмірне спрощення.

Польсько-українське протистояння мало тривалу передісторію: територіальні суперечки, дискримінаційну політику міжвоєнної Польщі, радикалізацію націоналістичних рухів, війну та окупацію. Однак ці обставини не доводять, що масові напади на польське цивільне населення були лише реакцією на попередні злочини Армії Крайової.

Масове антипольське насильство на Волині розгорнулося вже на початку 1943 року. ІНП документує послідовність нападів на польські села і розглядає їх як частину організованої антипольської кампанії.

Наша позиція: історичний контекст потрібно пояснювати, але не можна використовувати його як виправдання вбивств жінок, дітей та інших цивільних.

15. Чи доводить Волинська трагедія, що всі українці були нацистами?

Ні.

Відповідальність за масові вбивства лежить на конкретних організаціях, командирах і виконавцях. Вона не переноситься на всіх українців, які жили під час війни. Серед українців були люди, які не підтримували ОУН та УПА, служили в інших військових формуваннях, допомагали жертвам або самі ставали жертвами насильства.

Про це пише й ІНП:

«Warto pamiętać, że nie wszyscy Ukraińcy dali się omamić zbrodniczej ideologii OUN-UPA, sprzeciwiając się morderstwom polskich sąsiadów i ostrzegając ich przed nadchodzącym niebezpieczeństwem. Wielu z nich poniosło za to śmierć z rąk swoich rodaków.»

Тобто: «Варто пам'ятати, що не всі українці дали себе ошукати злочинній ідеології ОУН-УПА: вони виступали проти вбивств польських сусідів і попереджали їх про небезпеку, що наближалася. Багато з них поплатилися за це життям від рук своїх співвітчизників».

Постанова Сейму 2016 року окремо висловлює «повагу та вдячність українцям», які, ризикуючи життям, рятували поляків.

Наша позиція: злочини конкретних формувань не є доказом колективної вини всього народу.

16. Чи був Роман Шухевич кадровим офіцером нацистської Німеччини?

Роман Шухевич справді був пов'язаний із німецькими військовими формуваннями. Енциклопедія України пише:

«He joined the Nachtigall Battalion in April 1941 and became its top OUN liaison and political officer.»

Тобто: «У квітні 1941 року він вступив до батальйону "Нахтігаль" і став у ньому головним представником ОУН та політичним офіцером».

«When the Nachtigall and Roland battalions were merged in October 1941 to form Schutzmannschaftbataillon 201, Shukhevych was appointed deputy battalion commander and commander of its first company with the rank of captain.»

Тобто: «Коли в жовтні 1941 року батальйони "Нахтігаль" і "Роланд" об'єднали в 201-й батальйон шуцманшафту, Шухевича призначили заступником командира батальйону і командиром його першої роти у званні капітана».

201-й батальйон шуцманшафту був допоміжним поліцейським формуванням на німецькій службі. Ці обставини не можна заперечувати. Однак формулювання «кадровий офіцер Вермахту» має конкретне значення: для нього потрібні документи про відповідний статус у кадровому складі німецької армії, а не лише участь у формуванні, пов'язаному з німецьким командуванням. Так само служба в допоміжній поліції не є доказом членства у Ваффен-СС.

Наша позиція: біографію Шухевича потрібно описувати точно: не заперечувати його службу в німецьких структурах, але й не підміняти конкретний статус іншими званнями чи організаціями без документального підтвердження.

17. Чи була дивізія «Галичина» частиною УПА?

Ні.

14-та гренадерська дивізія Ваффен-СС «Галичина» та Українська повстанська армія були різними формуваннями. Дивізію «Галичина» створювали в системі Ваффен-СС, а УПА була повстанським формуванням, пов'язаним насамперед з ОУН(Б). Окремі люди могли переходити між структурами, але це не робить їх однією організацією.

Наша позиція: Росія часто змішує УПА, ОУН, «Нахтігаль», допоміжну поліцію та дивізію «Галичина», щоб створити враження єдиної нацистської військової системи. Історично це різні структури.

18. Чи були всі учасники УПА прихильниками однієї ідеології?

Ні.

Хоча провідну роль в УПА відігравала ОУН(Б), особовий склад повстанських формувань не був однорідним. Серед учасників були люди з різним попереднім досвідом, переконаннями та мотивами вступу. Однак різноманітність особового складу не скасовує відповідальності командування за організовані злочини.

Наша позиція: потрібно розрізняти політичну програму керівництва, поведінку конкретних підрозділів та індивідуальну відповідальність учасників.

19. Чи боролася УПА проти радянської влади?

Так.

Після повернення радянської влади на західноукраїнські землі УПА продовжила збройну боротьбу проти радянських силових структур. У повоєнні роки ця боротьба супроводжувалася масштабними операціями радянських органів безпеки, арештами, депортаціями та іншими репресіями. Водночас повстанський рух також застосовував насильство, зокрема проти людей, яких вважав прихильниками радянської влади.

Тому повоєнну історію УПА не можна описувати лише як героїчну або лише як злочинну.

Наша позиція: антирадянська боротьба є важливою частиною історії УПА, але вона не виправдовує злочинів, учинених її учасниками.

20. Чи означає вшанування діячів ОУН та УПА підтримку нацизму?

Не автоматично.

Вшанування історичних постатей може мати різні мотиви. Одні бачать у діячах ОУН та УПА символи боротьби за незалежність. Інші наголошують на авторитарній ідеології, співпраці з нацистськими структурами та злочинах проти цивільних. Ці оцінки можуть співіснувати в суспільній дискусії.

Однак державне чи громадське вшанування історичної постаті не є юридичним доказом того, що в сучасній Україні встановлено нацистську ідеологію. Водночас суспільство має право вимагати, щоб меморіальна політика не замовчувала злочинів і не принижувала пам'яті жертв.

Наша позиція: історична пам'ять має бути чесною. Вшанування боротьби за незалежність не повинно означати виправдання злочинів.

21. Чому Росія використовує історію ОУН та УПА для виправдання сучасної війни?

Російська пропаганда будує аргументацію за такою схемою:

1. Частина українських націоналістів співпрацювала з нацистською Німеччиною.
2. Частина формувань ОУН та УПА чинила злочини проти цивільних.
3. Сучасна Україна вшановує окремих діячів цього руху.
4. Отже, сучасна Україна нібито є нацистською державою.
5. Тому Росія нібито має право її «денацифікувати».

Перші два пункти стосуються реальних історичних подій. Третій стосується сучасної політики пам'яті, яка може бути предметом обґрунтованої критики. Але четвертий і п'ятий висновки з попередніх фактів не випливають: держава не стає нацистською через суперечливу історичну пам'ять, а історичні злочини не дають іншій державі права на вторгнення.

Наша позиція: Росія використовує реальні трагедії минулого, щоб виправдати агресію проти людей, які не несуть особистої відповідальності за події 1940-х років.

22. Як відповідати на російські твердження під час дискусії?

Якщо співрозмовник стверджує, що ОУН і УПА були нацистськими організаціями, варто уточнити:

1. Про який саме період ідеться? Діяльність ОУН у 1930-х роках, співпраця з німецькими структурами 1941 року, створення УПА в 1942–1943 роках і повоєнна боротьба проти СРСР — різні етапи.
2. Про яку організацію йдеться? ОУН(Б), ОУН(М), УПА, «Нахтігаль», 201-й батальйон і дивізія «Галичина» не є тотожними структурами.
3. Який конкретний злочин доведено? Потрібно назвати місце, дату, виконавців і джерела.
4. Як цей історичний факт доводить нацистський характер сучасної України? Саме тут російська аргументація зазвичай переходить від фактів до політичного узагальнення.

Наша позиція: не потрібно заперечувати підтверджені злочини, щоб спростувати російську пропаганду. Достатньо вимагати точності та доказів для кожного висновку.

23. Хронологія ключових подій

• 28 січня – 3 лютого 1929 року — створення ОУН. Установчий конгрес у Відні; мета — боротьба за незалежну українську державу.
• 10 лютого 1940 року — розкол ОУН. Прихильники Бандери утворюють Революційний провід; формуються крила ОУН(Б) і ОУН(М).
• 22 червня 1941 року — напад нацистської Німеччини на СРСР. Частина українських націоналістів пов'язує з війною сподівання на незалежну державу.
• 30 червня 1941 року — проголошення української державності у Львові. ОУН(Б) оголошує про відновлення української держави.
• Липень 1941 року — початок репресій проти керівництва ОУН(Б). Німецька влада заарештовує Бандеру та інших діячів.
• 1941–1942 роки — служба частини українських націоналістів у німецьких військових і допоміжних поліцейських формуваннях.
• 1942–1943 роки — формування УПА. Провідну роль у повстанському русі поступово здобуває ОУН(Б).
• 9 лютого 1943 року — масове вбивство польських цивільних у Парослі. Один із перших епізодів антипольського насильства на Волині.
• Весна–літо 1943 року — масові напади на польське населення Волині.
• 11 липня 1943 року — «Кривава неділя». Одночасні напади на польські населені пункти.
• 1943–1944 роки — збройні зіткнення УПА з німецькими силами, а також окремі контакти й тактичні домовленості.
• 1944 – 1950-ті роки — боротьба підпілля ОУН та УПА проти радянської влади.
• 22 липня 2016 року — постанова Сейму Польщі. 11 липня встановлено Національним днем пам'яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами.

24. Порівняння російських тверджень із документами

25. Остаточний висновок

Вердикт: Росія маніпулює історією ОУН та УПА, коли представляє їх як єдину незмінну нацистську структуру, а сучасну Україну — як продовження нацистської Німеччини.

ОУН виникла до приходу Гітлера до влади й ставила за мету створення незалежної української держави. Водночас її довоєнна ідеологія містила авторитарні елементи, а окремі представники співпрацювали з нацистською Німеччиною.

Німецька влада згодом переслідувала діячів ОУН, а підрозділи УПА вступали в бої з німецькими силами. Ці факти спростовують твердження про безперервне й повне підпорядкування всього українського націоналістичного руху нацистській Німеччині.

Однак злочини представників ОУН та УПА проти євреїв, поляків та інших цивільних також мають бути визнані. Історичні злочини не можна виправдовувати боротьбою за незалежність.

Наша позиція: Україна має право на власну історичну пам'ять, але вона має ґрунтуватися на документах і повазі до жертв. Росія не має права використовувати злочини минулого як підставу для колективного звинувачення українців або для війни проти сучасної України.

26. Першоджерела

1. Енциклопедія України — Organization of Ukrainian Nationalists. Створення ОУН, розкол 1940 року, батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», німецькі репресії проти обох крил.
2. Енциклопедія України — Proclamation of Ukrainian statehood, 1941. Проголошення 30 червня 1941 року, обіцянка співпраці з Німеччиною, відмова відкликати «Акт».
3. Енциклопедія України — Bandera, Stepan. Арешт і ув'язнення з липня 1941 до вересня 1944 року.
4. Енциклопедія України — Ukrainian Insurgent Army. Формування УПА та бої з німцями 1943 року.
5. Енциклопедія України — Shukhevych, Roman. Служба в «Нахтігалі» та 201-му батальйоні шуцманшафту.
6. Яд Вашем — John-Paul Himka, «Ukrainian Nationalists and the Holocaust». Бібліографічний запис дослідження участі представників ОУН та УПА в Голокості.
7. Інститут національної пам'яті Польщі — хронологія Волинського злочину. Формування УПА, Паросля, «Кривава неділя».
8. Інститут національної пам'яті Польщі — липень 1943 року на Волині. Масові напади на польські населені пункти та їхня кваліфікація.
9. Інститут національної пам'яті Польщі — початок масових убивств у Парослі. Ранні епізоди антипольського насильства та українці, які попереджали поляків.
10. Інститут національної пам'яті Польщі — злочини ОУН(Б) та УПА проти поляків. Географія та масштаб убивств 1943–1945 років.
11. Сейм Польщі — постанова від 22 липня 2016 року (Monitor Polski 2016, поз. 726). Офіційна польська кваліфікація злочинів як геноциду та вдячність українцям, які рятували поляків.