«В Україні панує нацизм»: російська пропаганда проти фактів

Вердикт: маніпуляція. Твердження Росії про те, що в Україні панує нацизм, не підтверджують ані Конституція України, ані результати демократичних виборів, ані висновки міжнародних організацій. Ультраправі групи в Україні існували, і правозахисники документували їхнє насильство. Але це не доводить, що нацизм є державною ідеологією України.

1. Що саме стверджує російська пропаганда?

Російська пропаганда поширює кілька пов'язаних тверджень:

• Після Майдану до влади в Україні нібито прийшли нацисти.
• Українська держава нібито підтримує нацистську ідеологію.
• В Україні нібито переслідують росіян і російськомовних.
• Українська армія нібито складається з нацистських формувань.
• Україна нібито героїзує нацизм.
• Росія нібито змушена проводити «денацифікацію» України.

Ці твердження створюють враження, що Україна є аналогом нацистської Німеччини.

Для такого порівняння потрібно довести, що українська держава запровадила нацистську ідеологію, встановила расову ієрархію, позбавила громадян рівних прав за походженням і передала владу політичним силам, які сповідують нацизм.

Головний висновок: жоден із цих висновків не випливає з існування радикальних організацій або окремих злочинів.

2. Що таке нацизм і як Росія підміняє поняття?

Нацизм, або націонал-соціалізм, — конкретна тоталітарна ідеологія, основу якої становили расизм, антисемітизм, ідея расової ієрархії, диктатура та експансіонізм.

Саме цю ідеологію реалізовував режим Адольфа Гітлера в Німеччині.

Російська пропаганда часто ототожнює три різні поняття:

1. Націоналізм — широкий спектр ідей про національну ідентичність, суверенітет і самовизначення.
2. Ультраправий екстремізм — радикальні політичні течії, окремі представники яких можуть пропагувати ксенофобію, расизм або політичне насильство.
3. Нацизм — конкретна расистська й тоталітарна ідеологія.

Ці поняття не тотожні.

Людина, яка виступає за незалежність України, не стає нацистом через підтримку української державності. Так само українська мова, державна символіка чи підтримка української армії не є ознаками нацизму.

Наша позиція: Росія навмисно розширює значення слова «нацист» настільки, що ним можна оголосити будь-якого українця, який не визнає російської влади над Україною.

3. Чи встановлено нацизм у Конституції України?

Ні. Конституційний лад України ґрунтується на протилежних принципах.

Стаття 15 Конституції України встановлює:

«Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова».

Стаття 24 забороняє привілеї та обмеження за расою, етнічним походженням і мовою:

«Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Стаття 37 забороняє партії та громадські організації, які розпалюють расову чи міжетнічну ворожнечу:

«Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на <…> пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються».

Нацистська ідеологія, навпаки, передбачала нерівність людей за походженням.

Отже, твердження про юридичне встановлення нацизму в Україні суперечить конституційним нормам.

Важливе уточнення: самі ці норми не доводять, що в Україні ніколи не порушують права людини. Але порушення закону і встановлення нацизму як державної ідеології — різні речі.

4. Чи прийшли нацисти до влади після Майдану 2014 року?

Російська пропаганда стверджує, що після Революції гідності Україну нібито захопили нацистські організації.

Однак зміна влади у 2014 році не призвела до встановлення нацистської однопартійної диктатури.

25 травня 2014 року в Україні відбулися президентські вибори. За протоколом ЦВК, Петро Порошенко переміг у першому турі з 9 857 308 голосами — 54,70% виборців, які взяли участь у голосуванні.

Кандидат від «Свободи» Олег Тягнибок отримав 210 476 голосів, лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош — 127 772. Разом це менше ніж 2% виборців, які взяли участь у голосуванні.

26 жовтня 2014 року відбулися позачергові парламентські вибори. За партійними списками «Свобода» отримала 4,71% (742 022 голоси), «Правий сектор» — 1,80% (284 943 голоси). Жодна з цих партій не подолала п'ятивідсоткового бар'єра.

Окремі представники праворадикальних сил могли обіймати державні посади або здобувати мандати в одномандатних округах, але це не означає встановлення ними контролю над державою.

Наша позиція: якби після Майдану в Україні справді встановилася нацистська диктатура, потрібно було б показати конкретні закони, державні інституції та політичні механізми такої диктатури. Російська пропаганда натомість використовує політичні ярлики.

5. Що показали парламентські вибори 2019 року?

Це один із найпростіших способів перевірити твердження про політичне панування ультраправих.

На позачергових парламентських виборах 21 липня 2019 року кілька націоналістичних сил об'єдналися навколо списку партії «Свобода».

За офіційними даними ЦВК, у загальнодержавному багатомандатному окрузі список отримав 315 568 голосів — 2,15%.

Партія не подолала п'ятивідсоткового бар'єра.

Виборчі результати не вимірюють усіх форм політичного впливу: радикальні групи можуть діяти поза парламентом. Але твердження, що українську політичну систему контролюють ультраправі партії, потребує доказів, яких результати виборів не дають.

Наша позиція: Росія називає Україну державою, де «панують нацисти», хоча об'єднаний список націоналістичних сил на виборах 2019 року не отримав навіть трьох відсотків голосів.

6. Чи існують в Україні неонацисти та ультраправі організації?

Так. І це не потрібно приховувати.

В Україні, як і в інших європейських державах, існували та існують радикальні політичні групи. Окремі їхні представники використовували екстремістську символіку, брали участь у насильницьких акціях або поширювали ксенофобські погляди.

У звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини за 16 лютого — 15 травня 2018 року, пункт 80, сказано:

«OHCHR documented 22 cases of discrimination, hate speech and/or violence targeting persons belonging to minority groups <…> in 21 cases, perpetrators of the acts of violence were members of extreme right-wing groups».

Тобто: «УВКПЛ задокументувало 22 випадки дискримінації, мови ворожнечі та/або насильства щодо осіб, які належать до груп меншин <…> у 21 випадку виконавцями насильства були члени крайніх правих груп».

16 травня 2018 року Amnesty International також критикувала реакцію українських правоохоронців:

«The authorities in Ukraine have consistently failed to prevent and punish violence by “far-right” groups».

Тобто: «Влада України систематично не запобігала насильству “ультраправих” груп і не карала за нього».

Ці факти є підставою вимагати ефективного розслідування та захисту потерпілих. Але вони не доводять, що українська держава є нацистською.

Наша позиція: наявність неонацистів у країні не робить усю країну нацистською. Інакше за такою логікою нацистською довелося б оголосити будь-яку державу, де існують неонацистські організації.

7. Чи доводить історія «Азову», що Україна є нацистською державою?

Російська пропаганда використовує історію підрозділу «Азов» як один із головних аргументів.

У ранній історії формування справді були представники ультраправого середовища, а окремі засновники та учасники були пов'язані з радикальними політичними рухами. Символіка підрозділу також стала предметом критики та суперечок.

Однак потрібно розрізняти:

• політичні погляди окремих засновників;
• історію добровольчого формування 2014 року;
• подальший статус підрозділу у складі державних силових структур;
• особисті погляди конкретних військовослужбовців;
• офіційну ідеологію держави.

Це різні предмети перевірки.

Навіть якщо конкретний військовослужбовець поділяє неонацистські погляди, це не означає, що такі погляди мають усі військовослужбовці України. Так само це не доводить, що Конституція, парламент, уряд і суди України керуються нацистською ідеологією.

Наша позиція: Росія використовує окремі реальні або спірні факти з історії «Азову», щоб зробити необґрунтований висновок про всю українську державу.

8. Чи означає вшанування ОУН і УПА підтримку нацизму?

Російська пропаганда часто використовує історичні суперечки навколо ОУН, УПА, Степана Бандери та Романа Шухевича.

Історія українського націоналістичного руху містить складні питання: авторитарні ідеї, політичне насильство, взаємини окремих діячів із нацистською Німеччиною, антиєврейське насильство та злочини проти польського цивільного населення.

Ці факти не можна ні заперечувати, ні виправдовувати.

Однак так само неправильно робити висновок, що сучасна Україна є нацистською державою лише тому, що в суспільстві тривають суперечки про історичних діячів XX століття.

Історична оцінка конкретної організації чи людини та юридична характеристика сучасної держави — різні питання.

Наша позиція: злочини минулого потрібно досліджувати на підставі документів, а не використовувати як привід для колективного звинувачення сучасного українського народу.

9. Чи переслідують в Україні росіян через національність?

Російська пропаганда стверджує, що українська влада нібито переслідує етнічних росіян.

Для доведення цього потрібні конкретні документи, які встановлюють переслідування людей саме за етнічним походженням.

Стаття 24 Конституції гарантує рівність громадян незалежно від етнічного походження та мови.

Державну мовну політику також не можна автоматично ототожнювати з етнічними переслідуваннями. Держава має право визначати та підтримувати державну мову відповідно до свого законодавства й міжнародних зобов'язань.

Водночас конкретні мовні обмеження можуть бути предметом правової оцінки з погляду пропорційності, прав національних меншин і міжнародних стандартів. Тому оцінювати потрібно конкретну норму закону, а не оголошувати будь-яку підтримку української мови «нацизмом».

Наша позиція: підтримка державної української мови не є доказом расової чи етнічної переваги українців над іншими народами.

10. Чи визнавала ООН Україну нацистською державою?

Ні.

ООН документувала порушення прав людини в Україні, зокрема випадки дискримінації, насильства та безкарності. Але її звіти не містять висновку, що Україна є нацистською державою.

Міжнародні організації розглядають конкретні випадки порушень у межах міжнародного права прав людини. Це принципова різниця.

Якщо ООН фіксує напад ультраправих на ромське поселення, вона встановлює факт порушення прав конкретних людей. Це не означає, що ООН оголосила все населення України нацистами.

Наша позиція: Росія намагається перетворити реальні правозахисні проблеми на доказ вигаданої державної ідеології.

11. Чи може Росія виправдовувати вторгнення «денацифікацією»?

Ні.

24 лютого 2022 року, оголошуючи вторгнення, Володимир Путін назвав серед цілей війни:

«демилитаризацию и денацификацию Украины»

Тобто: «демілітаризацію і денацифікацію України».

Міжнародне право не дає державі права нападати на іншу державу через політичні звинувачення в екстремізмі. Стаття 2(4) Статуту ООН встановлює:

«All Members shall refrain in their international relations from the threat or use of force against the territorial integrity or political independence of any state».

Тобто: «Усі члени ООН утримуються в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави».

2 березня 2022 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію ES-11/1 «Агресія проти України»: 141 держава — «за», 5 — «проти», 35 утрималися. Резолюція засудила агресію Росії як порушення статті 2(4) Статуту ООН і вимагала негайно вивести російські війська.

16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у справі, яку Україна порушила через російські звинувачення в «геноциді», зазначив у пункті 59 наказу про тимчасові заходи:

«the Court is not in possession of evidence substantiating the allegation of the Russian Federation that genocide has been committed on Ukrainian territory».

Тобто: «суд не має доказів, які підтверджували б твердження Російської Федерації про те, що на території України було вчинено геноцид».

Тринадцятьма голосами проти двох суд постановив:

«The Russian Federation shall immediately suspend the military operations that it commenced on 24 February 2022 in the territory of Ukraine».

Тобто: «Російська Федерація має негайно зупинити військові операції, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України».

Росія цей наказ не виконала.

Наша позиція: навіть існування реальних екстремістських груп не дає Росії права вторгатися в Україну, окуповувати її території та вбивати людей.

12. У чому головна маніпуляція Росії?

Російська пропаганда використовує необґрунтоване узагальнення.

Спочатку береться окрема подія: фотографія з радикальною символікою, злочин ненависті, заява ультраправого політика або історична суперечка.

Потім цю подію подають як доказ ідеології всієї держави.

Нарешті роблять висновок, що проти такої держави нібито дозволено вести війну.

Між цими твердженнями немає логічного зв'язку.

Один неонацист не робить нацистським цілий народ. Одна ультраправа організація не означає нацистської державної влади. І навіть доведені злочини екстремістів не дають іншій державі права на агресію.

13. Порівняння поширених тверджень

14. Остаточний висновок

Вердикт: російське твердження «в Україні панує нацизм» є пропагандистською маніпуляцією.

В Україні існували ультраправі організації, а міжнародні правозахисники документували насильство з боку окремих радикальних груп. Ці факти не потрібно заперечувати.

Однак вони не доводять існування нацистської державної ідеології.

Конституція України встановлює ідеологічну багатоманітність, гарантує рівність громадян і забороняє обов'язкову державну ідеологію.

Результати президентських і парламентських виборів 2014 року та парламентських виборів 2019 року не підтверджують твердження про електоральне панування ультраправих.

Міжнародні правозахисні звіти документують конкретні порушення, але не оголошують Україну нацистською державою. Міжнародний суд ООН не отримав доказів російських звинувачень у «геноциді», а Генеральна Асамблея ООН засудила російське вторгнення як агресію.

Отже, Росія не довела, що Україна є нацистською державою. Натомість вона використовує звинувачення в нацизмі, щоб дискредитувати українську державність і виправдати власну агресію.

15. Першоджерела

1. Конституція України. Статті 15, 24 і 37: ідеологічна багатоманітність, рівність громадян, заборона партій, що розпалюють ворожнечу.
2. ЦВК — протокол про результати виборів Президента України 25 травня 2014 року. Голоси за Порошенка, Тягнибока та Яроша.
3. ЦВК — протокол про результати виборів народних депутатів 26 жовтня 2014 року в загальнодержавному окрузі. «Свобода» — 4,71%, «Правий сектор» — 1,80%.
4. ЦВК — результати виборів народних депутатів 21 липня 2019 року. Список ВО «Свобода» — 2,15% (315 568 голосів).
5. УВКПЛ ООН — звіт про ситуацію з правами людини в Україні, 16 лютого — 15 травня 2018 року. Пункт 80: випадки дискримінації та насильства, переважно з боку ультраправих груп.
6. Amnesty International — «Ukraine: The authorities' inaction emboldens rising violence by the far-right», 16 травня 2018 року. Критика бездіяльності влади щодо ультраправого насильства.
7. Звернення Путіна 24 лютого 2022 року. Оголошення вторгнення та цілей «демілітаризації і денацифікації».
8. Статут ООН. Стаття 2(4): заборона погрози силою або її застосування.
9. ГА ООН — резолюція ES-11/1 «Агресія проти України», 2 березня 2022 року. Засудження агресії Росії та вимога вивести війська.
10. Міжнародний суд ООН — наказ про тимчасові заходи у справі «Україна проти Російської Федерації», 16 березня 2022 року. Відсутність доказів російських звинувачень у геноциді та вимога зупинити військові операції.