Крим готували до протистояння ще у грудні 2013 року: як виникли міфи про заборону російської мови, знищення автономії та загрозу із Заходу України

Російська теза: Крим нібито був змушений захищатися після зміни влади в Києві у лютому 2014 року. Нове керівництво України начебто почало забороняти російську мову, загрожувати російськомовним мешканцям і готувати ліквідацію кримської автономії. Тому місцеву мобілізацію та російське втручання подають як вимушену відповідь на вже наявну небезпеку.

Вердикт: маніпуляція. Датовані документи показують, що ця система пояснень існувала ще за президентства Віктора Януковича. Кримське керівництво залякувало населення втратою мовних прав та автономії вже у грудні 2013 року — за 74 дні до голосування 23 лютого 2014 року, яке пізніше видавали за «заборону російської мови».

1. Чому передісторію не можна починати з 23 лютого

Російське пояснення побудоване на простій послідовності: спочатку в Києві змінилася влада, потім виникла загроза, після цього Крим почав захищатися. Перевіряти цю конструкцію потрібно за датованими документами. Якщо ті самі звинувачення поширювалися раніше, пізніша подія могла стати приводом для їх повторення, але не причиною їх появи.

Особливо цінні тут матеріали самих учасників кампанії: звернення президії кримського парламенту, заяви Верховної Ради АРК, повідомлення проросійських об'єднань. Вони дозволяють установити, хто, коли і якими словами формував уявлення про небезпеку.

Такі джерела потрібно читати правильно. Звернення зі звинуваченням доводить факт поширення звинувачення, але не його правдивість.

2. Початок грудня: заклики до російської військової допомоги та надзвичайного стану

Звернення севастопольського депутата до Путіна

2 грудня 2013 року «Лента.ру» з посиланням на севастопольське видання ForPost повідомила, що депутат міської ради Севастополя Сергій Смольянінов звернувся до Володимира Путіна по військову та іншу допомогу. У зверненні йшлося:

«для защиты суверенитета страны, русского населения Крыма и других регионов Украины»

Тобто: «для захисту суверенітету країни, російського населення Криму та інших регіонів України». Автор також просив:

«Просим согласовать с правительством Украины ввод на территорию страны вооруженных сил Российской Федерации».

Тобто: «Просимо погодити з урядом України введення на територію країни збройних сил Російської Федерації».

Це була ініціатива окремого депутата, а не рішення міської ради чи офіційне запрошення від України. Проте для хронології факт важливий: ідею введення російських військ озвучували ще тоді, коли Янукович залишався президентом. На цьому етапі її подавали як допомогу чинній владі проти «спроби повалення законної влади».

Звернення кримського парламенту до Януковича

Того ж 2 грудня Верховна Рада АРК на позачерговому пленарному засіданні 76 голосами ухвалила звернення до Януковича:

«Призываем вас, уважаемый Виктор Федорович, принять все доступные меры для восстановления общественного порядка <…> не останавливаясь, если того потребует ситуация, перед введением чрезвычайного положения».

Тобто: «Закликаємо вас, шановний Вікторе Федоровичу, вжити всіх доступних заходів для відновлення громадського порядку, не зупиняючись, якщо цього вимагатиме ситуація, перед запровадженням надзвичайного стану».

Отже, початкова політична лінія полягала в підтримці силового збереження влади Януковича. Подальше протиставлення Криму центральній владі виросло з кампанії, яка спочатку захищала цю владу від її опонентів.

3. 9 грудня: неонацисти, русофоби та загроза Криму

Офіційне звернення президії

У зверненні президії Верховної Ради АРК від 9 грудня 2013 року № 24-6/13–ПВР учасників протестів описували через образи екстремізму й хаосу, а європейських посадовців звинувачували в тиску на Україну. Президія заявляла:

«Заверяем вас, что не отдадим Крым на растерзание оголтелых «евроинтеграторов», неонацистов и русофобов».

Тобто: «Запевняємо вас, що не віддамо Крим на поталу оскаженілим "євроінтеграторам", неонацистам і русофобам».

Опонентів представляли як колективну загрозу для регіону, а європейський напрям розвитку пов'язували з небезпекою. Політичну суперечку перетворювали на питання виживання: зміна влади мала сприйматися як прихід ворога.

Заява проросійських організацій

Того самого дня в Сімферополі відбулася акція Конгресу російських громад Криму. За публікацією її матеріалів, у виступах і зверненні учасників уже звучали звинувачення в державному перевороті, неонацизмі, русофобії та західному втручанні, а також заклики створювати народні комітети захисту Конституції.

Це звернення учасників акції та матеріал пресслужби проросійського об'єднання, а не рішення кримського парламенту. Але термінологія майбутнього російського виправдання вже була зібрана в ньому більш ніж за два місяці до зміни президента.

4. 11 грудня: кримчан залякують втратою права говорити російською

Найбільш прямий доказ — звернення президії Верховної Ради АРК від 11 грудня 2013 року № 25-6/13–ПВР під заголовком «Автономия в опасности!». Його ключове твердження:

«Нас лишат права говорить, писать, получать образование на родном для большинства крымчан русском языке».

Тобто: «Нас позбавлять права говорити, писати, здобувати освіту рідною для більшості кримчан російською мовою».

Документ пов'язував можливу перемогу опозиції із загрозою автономному статусу й закінчувався закликом:

«Будьте готовы встать на ее защиту!»

Тобто: «Будьте готові стати на її захист!»

Грудневу дату підтверджує «Інтерфакс-Україна»: повідомлення опубліковане 11 грудня 2013 року о 20:15 і посилається на звернення, оприлюднене того вечора на офіційному сайті парламенту автономії. Це важливо, бо архівні передруки можуть показувати пізнішу дату технічного оновлення.

Отже, залякування втратою мовних прав передувало голосуванню 23 лютого на 74 дні. Це не було повідомленням про вже чинну заборону: автори описували майбутнє, яке приписували політичним опонентам, і закликали діяти на випередження.

5. Що насправді сталося з мовним законом у лютому 2014 року

Тут потрібно розділити чотири різні речі: законопроєкт, парламентське голосування, набрання чинності та заборону мови.

Законопроєкт існував із 2012 року

Офіційна картка Верховної Ради показує: проєкт № 1190 про визнання таким, що втратив чинність, Закону «Про засади державної мовної політики» зареєстрований 29 грудня 2012 року. Ініціатор — В'ячеслав Кириленко. Тому некоректно подавати саму появу цієї ініціативи як дію нової влади після зміни президента.

Суперечки навколо мовної політики існували й раніше. Але пропозиція змінити конкретний закон не є доказом наміру заборонити людям говорити російською.

Голосування 23 лютого справді відбулося

Офіційне повідомлення Верховної Ради від 23 лютого 2014 року:

«Законом визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про засади державної мовної політики"».

Заперечувати цей факт немає підстав. Однак ухвалення парламентом ще не означало набрання чинності.

Ухвалений акт не набув чинності

Виконувач обов'язків Президента Олександр Турчинов закон не підписав. 3 березня 2014 року він заявив:

«я не підписуватиму рішення парламенту про скасування цього закону, доки робоча група…»

— і пояснив, що спершу має бути підготовлено й ухвалено новий закон. У картці законопроєкту № 1190 після 23 лютого 2014 року немає подальших етапів, статус — «Готується на підпис». Тож голосування не припинило дії мовного закону 2012 року.

Закон 2012 року втратив чинність лише через чотири роки — рішенням Конституційного Суду № 2-р/2018 від 28 лютого 2018 року. Суд визнав його неконституційним через порушення процедури розгляду та ухвалення і постановив, що закон:

«втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».

Скасування окремого закону не тотожне забороні мови

Навіть якби акт про скасування набрав чинності, це саме собою не означало б заборони російської мови. Для такого висновку потрібно показати норму, яка встановлює заборону, її сферу та юридичні наслідки. Натомість стаття 10 Конституції України прямо гарантує:

«В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».

У Криму діяли й окремі мовні гарантії Конституції автономії. Її стаття 10 встановлювала:

«Русский язык как язык большинства населения и приемлемый для межнационального общения используется во всех сферах общественной жизни».

Тобто: «Російська мова як мова більшості населення і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується в усіх сферах суспільного життя».

Пропагандистська підміна виглядала так: спробу скасувати один закон представляли як здійснену заборону мови взагалі.

6. Звідки взялася теза про ліквідацію автономії

Грудневе звернення поєднувало мовне залякування із загрозою статусу Криму. Проте правове становище автономії визначала Конституція України. Стаття 134:

«Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання».

Голосування щодо звичайного мовного закону не скасовувало цього конституційного статусу — воно стосувалося іншого предмета. Щоб підтвердити тезу про підготовку ліквідації автономії, потрібно пред'явити конкретні документи: проєкт конституційних змін, офіційний план або рішення уповноваженого органу.

У розглянутих зверненнях загрозу проголошували, але доказового ланцюга від наміру конкретних посадовців до юридичної процедури ліквідації автономії не наводили. Саме тут проходить межа між політичною підозрою та встановленим фактом. Повторення підозри від імені органу влади не перетворює її на доказ.

7. Загроза із Заходу України: як політичний конфлікт перетворювали на регіональне протистояння

У грудневих матеріалах проросійських організацій учасників протестів із західних регіонів протиставляли нібито мовчазній більшості країни, а політичних опонентів пов'язували з радикалізмом і ворожістю до Росії. Так політичну незгоду подавали через територіальне походження людей і формували образ чужої сили, яка прийде до влади в Києві та нав'яже Криму свою волю.

Але опис протестів у західних областях не є доказом підготовки нападу на Крим. Для твердження про конкретну силову загрозу потрібні відомості про її організацію, ресурси, виконавців і наміри.

Не можна переносити звинувачення проти окремої партії чи учасника сутичок на всіх мешканців регіону, усіх учасників Майдану або українську державу. Саме таке розширення і створювало образ колективного ворога.

8. Січень: ті самі тези переходять у заяви парламенту та організаційні заходи

22 січня: заява Верховної Ради АРК

У заяві «Про політичну ситуацію» від 22 січня 2014 року № 29-6/14–ВР кримський парламент звинувачував європейських чиновників у тому, що вони:

«объединились в противоестественной "политической любви" с украинскими неонацистами»

Тобто: «об'єдналися в протиприродній "політичній любові" з українськими неонацистами» — щоб, за словами заяви, «"дружити" проти Росії». Завершувалася заява твердженням, що кримчани:

«не будут жить в "бандеровской" Украине!»

Тобто: «не житимуть у "бандерівській" Україні!»

Тут ідеться вже про позицію всього парламенту. Майбутню владу заздалегідь пропонували оцінювати через сформований образ ворога.

24 січня: повторне звернення щодо надзвичайного стану

Президія Верховної Ради АРК зверненням № 31-6/14–ПВР знову закликала Януковича, РНБО та народних депутатів діяти й:

«ввести чрезвычайное положение в Украине»

Тобто: «запровадити надзвичайний стан в Україні».

27 січня: добровольчі дружини

Як повідомляла пресслужба кримського парламенту, Асоціація органів місцевого самоврядування АРК і Севастополя заявила про створення дружин:

«В местных советах Крыма будут созданы добровольные дружины. <…> Новые формирования создаются для содействия правоохранительным органам и пресечения массовых беспорядков».

Тобто: «У місцевих радах Криму буде створено добровольчі дружини. Нові формування створюються для сприяння правоохоронним органам і припинення масових заворушень».

Це встановлює важливий факт: організаційна мобілізація розпочалася до зміни президента. Саме повідомлення не доводить, що ці люди вже тоді підпорядковувалися російським спецслужбам. Але для головного висновку цього й не потрібно: теза про повністю спонтанну появу місцевого «самозахисту» наприкінці лютого суперечить датованій січневій ініціативі.

9. 4 лютого: після залякування з'являється зовнішній захисник

На засіданні президії Верховної Ради АРК 4 лютого 2014 року депутат Володимир Кличников запропонував ухвалити звернення до Президента та Федеральних зборів Росії як гарантів автономного статусу Криму, провести загальнокримське опитування щодо статусу Криму, а депутати пропонували змінити кримську конституцію. Сергій Цеков заявив:

«нашим защитником может быть только Российская Федерация»

Тобто: «нашим захисником може бути лише Російська Федерація».

На цьому етапі простежується завершена політична конструкція:

1. Населенню повідомляють про небезпеку.
2. Її джерелом оголошують політичних опонентів у Києві.
3. Закликають готуватися до захисту.
4. Пропонують Росію як зовнішню силу, здатну цей захист забезпечити.

Це висновок зі зіставлення публічних документів. Він не потребує припущення, що кожен учасник кампанії знав остаточний військовий план. Так само обговорення звернення до Росії не можна називати законним запрошенням її армії: політична пропозиція місцевого депутата такого права не створювала.

10. Як грудневі тези перейшли в офіційне російське виправдання

Найзручніша точка для порівняння — промова Путіна 18 березня 2014 року, присвячена «включенню» Криму до складу Росії:

«Главными исполнителями переворота стали националисты, неонацисты, русофобы и антисемиты».

Тобто: «Головними виконавцями перевороту стали націоналісти, неонацисти, русофоби й антисеміти». Мовний законопроєкт Путін подав як доказ загрози меншинам — нова влада нібито:

«внесли скандальный законопроект о пересмотре языковой политики, который прямо ущемлял права национальных меньшинств»

Тобто: «внесла скандальний законопроєкт про перегляд мовної політики, який прямо утискав права національних меншин». Насправді законопроєкт вніс опозиційний депутат ще у 2012 році, а ухвалений закон так і не набув чинності.

Це не випадкова схожість одного слова. Повторюється ціла схема пояснення: вороже захоплення влади, загроза російськомовним, небезпека для регіону та необхідність російського захисту.

У зверненні 24 лютого 2022 року Путін знову обґрунтовував застосування сили захистом людей і «денацифікацією» України. Конкретні твердження та обставини вже були іншими, але базова конструкція та сама.

11. Хронологія, яку руйнує версія про раптовий самозахист

20 лютого 2014 року — ще до зміни президента — голова кримського парламенту Володимир Константинов в інтерв'ю «Інтерфаксу» на питання про можливе відокремлення Криму відповів:

«Возможно. Если страна развалится. Все к этому и идет».

Тобто: «Можливо. Якщо країна розвалиться. Усе до цього й іде».

12. Що ця доказова база встановлює

Документи дозволяють зробити три тверді висновки.

По-перше, кампанія залякування не виникла після лютневих рішень Верховної Ради України. Вона тривала ще за Януковича. Пізніше голосування використали для підкріплення раніше поширюваної картини.

По-друге, голосування щодо мовного закону перетворили на інший за змістом факт. Ухвалений, але не введений у дію акт подавали як здійснене позбавлення мовних прав, замовчуючи різницю між статусом окремого закону та свободою користування мовою.

По-третє, політична риторика супроводжувалася організаційними кроками. З'являлися ініціативи місцевих формувань, а Росію пропонували зробити зовнішнім захисником.

Цього достатньо, щоб спростувати версію про суто стихійну реакцію на події 22–23 лютого. Водночас ці матеріали самі собою не визначають дати таємного наказу Кремля про військову операцію: публічна підготовка населення і конкретне військове планування мають окремі доказові бази.

Щодо подальшого контролю Росії є міжнародне судове встановлення. Комітет міністрів Ради Європи, посилаючись на рішення Великої палати ЄСПЛ про прийнятність у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)», зазначив:

«In its admissibility decision, the Grand Chamber concluded that Russia exercised effective control over Crimea as to the period from 27 February to 18 March 2014».

Тобто: «У своєму рішенні про прийнятність Велика палата дійшла висновку, що Росія здійснювала ефективний контроль над Кримом у період з 27 лютого до 18 березня 2014 року». 25 червня 2024 року Велика палата ухвалила в цій справі рішення по суті. Проте це не рішення про те, що кожне грудневе звернення було частиною доведеного судом єдиного плану.

Головний факт залишається незмінним: населення Криму заздалегідь привчали бачити в політичних змінах загрозу своєму існуванню. Коли Росія перейшла до захоплення півострова, набір публічних виправдань уже був сформований.

13. Першоджерела

1. «Лента.ру», 2 грудня 2013 року — звернення Смольянінова до Путіна. Прохання про військову допомогу та введення російських військ.
2. LB.ua, 2 грудня 2013 року — звернення Верховної Ради АРК до Януковича. Заклик до заходів аж до надзвичайного стану.
3. Звернення президії ВР АРК від 9 грудня 2013 року № 24-6/13–ПВР. Передрук «Крымского эха»: образи неонацизму й русофобії.
4. Матеріали акції Конгресу російських громад Криму, 9 грудня 2013 року. Тези про переворот і західне втручання.
5. Звернення президії ВР АРК від 11 грудня 2013 року № 25-6/13–ПВР «Автономия в опасности!». Ключове джерело щодо мовного залякування.
6. «Інтерфакс-Україна», 11 грудня 2013 року. Підтверджує дату оприлюднення звернення на сайті кримського парламенту.
7. Заява Верховної Ради АРК від 22 січня 2014 року № 29-6/14–ВР. Офіційний текст.
8. Звернення президії ВР АРК від 24 січня 2014 року № 31-6/14–ПВР. Заклик до надзвичайного стану.
9. «Новый День», 27 січня 2014 року — створення добровольчих дружин. З посиланням на пресслужбу кримського парламенту.
10. УНІАН, 4 лютого 2014 року — президія кримського парламенту хоче попросити захисту в Росії. Пропозиції Кличникова й Цекова.
11. «Интерфакс», 20 лютого 2014 року — Константинов про можливе відокремлення Криму.
12. Офіційна картка законопроєкту № 1190. Реєстрація 29 грудня 2012 року; статус «Готується на підпис».
13. Верховна Рада України, 23 лютого 2014 року — повідомлення про ухвалення закону.
14. «Інтерфакс-Україна» — заява Турчинова від 3 березня 2014 року. Відмова підписати закон.
15. Рішення Конституційного Суду № 2-р/2018 від 28 лютого 2018 року. Втрата чинності законом 2012 року з дня рішення.
16. Конституція України. Статті 10 і 134.
17. Конституція Автономної Республіки Крим. Стаття 10.
18. Звернення Путіна 18 березня 2014 року. Офіційне російське виправдання.
19. Звернення Путіна 24 лютого 2022 року. Подальше використання тез про захист людей і «денацифікацію».
20. Комітет міністрів Ради Європи, рішення від 11 травня 2021 року. Посилання на висновок ЄСПЛ про ефективний контроль Росії над Кримом з 27 лютого 2014 року.
21. ЄСПЛ — рішення Великої палати у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)», 25 червня 2024 року.