Мовне питання та міф про загрозу російськомовним

Період: законодавчі передумови до 2014 року; основні події лютого — квітня 2014 року.
Територія: Україна, з особливою увагою до Донецької та Луганської областей.
Ключові документи: Закон «Про мови в Українській РСР» 1989 року; Конституція України; закон про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин; мовний закон 2012 року; матеріали голосування від 23 лютого 2014 року; заяви української влади та Верховної комісарки ОБСЄ.

Російська теза: Після Революції Гідності Україна нібито заборонила російську мову та позбавила російськомовних громадян права нею користуватися. Доказом називають голосування Верховної Ради 23 лютого 2014 року щодо скасування закону про засади державної мовної політики.

Водночас вимоги надати російській статус другої державної подають як боротьбу за можливість розмовляти рідною мовою. Так змішують різні питання: право користуватися мовою, правила її застосування в публічній сфері та її державний статус.

1. Російська мова була захищена законом задовго до 2012 року

Право користуватися російською не виникло разом із законом 2012 року.

До нього діяв Закон від 28 жовтня 1989 року № 8312-XI «Про мови в Українській РСР». Він прямо визначав мовні права громадян.

Преамбула також визначала вибір мови міжособового спілкування невід’ємним правом громадян. Текст закону.

Отже, твердження, начебто до 2012 року російська мова була заборонена або не мала законодавчого захисту, суперечить самому законодавству.

Змінювалися правила використання мов у різних сферах. Але це не означає, що до запровадження конкретного правового механізму люди не мали права говорити російською.

2. Конституція одночасно захищала українську та російську мови

Стаття 10 Конституції України встановила українську як державну мову. Водночас вона передбачила:

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. zakon.rada.gov.ua

Ці положення діяли разом.

Державний статус української визначав її роль у функціонуванні держави. Гарантії для російської та інших мов захищали відповідні мовні права.

Тому відсутність у російської статусу другої державної не означала заборони її використання. Так само вимоги використовувати українську в певних публічних сферах не можна автоматично переказувати як заборону російської взагалі.

Право користуватися мовою та право вимагати для неї державного статусу є різними питаннями.

3. Що саме ухвалили 23 лютого 2014 року

23 лютого Верховна Рада розглянула законопроєкт № 1190 про визнання таким, що втратив чинність, Закону «Про засади державної мовної політики».

За прийняття за основу та в цілому проголосували 232 депутати. Це підтверджують офіційне поіменне голосування та повідомлення парламенту. В архівному протоколі пленарного засідання для голосування за основу та в цілому о 13:06:20 зазначено: «За-232 Проти-37 Утрималось-2 Не голосувало-63 Рішення прийняте».

Предметом голосування було скасування конкретного закону.

Парламент не встановлював загальної заборони російської мови, покарання за спілкування нею або позбавлення громадян прав через мову.

Голосування також не змінювало статті 10 Конституції.

Отже, навіть зміст ухваленого рішення не відповідав російському переказу про заборону мови. А наступний етап законодавчої процедури не привів до набрання цим скасуванням чинності.

4. Скасування не набрало чинності

Ухвалення закону парламентом та набрання ним чинності є різними юридичними подіями.

Стаття 94 Конституції України передбачає процедуру підписання й офіційного оприлюднення закону. Закон не може набрати чинності раніше дня його опублікування.

Скасування мовного закону після голосування 23 лютого чинності не набрало.

3 березня офіційний сайт Верховної Ради опублікував заяву Олександра Турчинова, яка прямо підтверджувала продовження дії закону 2012 року. Повідомлялося також про підготовку нового законодавства.

Таким чином, під час подальших подій на Донбасі цей закон залишався чинним.

Пояснювати початок протистояння вже здійсненим скасуванням мовних гарантій означає посилатися на правовий наслідок, якого не настало.

5. ОБСЄ підтвердила незмінність юридичного статусу мов

У заяві від 4 квітня 2014 року Верховна комісарка ОБСЄ у справах національних меншин Астрід Торс повідомила, що закон 2012 року залишається чинним, а юридичний статус мов не змінився.

Цій заяві передували її відвідини Києва, Донецька, Луганська та Одеси 23–28 березня, а також наступні зустрічі в Києві. hcnm.osce.org

Це тогочасне міжнародне підтвердження, а не пізніша реконструкція подій.

Отже, твердження про вже запроваджену мовну заборону суперечило і стану українського законодавства, і публічній оцінці міжнародної посадовиці після відвідин Донбасу.

6. Україна могла змінювати закон, не роблячи російську другою державною

Закон 2012 року був одним зі способів законодавчого регулювання мовних відносин. Його існування не позбавляло Верховну Раду права змінювати це регулювання.

Водночас зміни мали відповідати Конституції та міжнародним зобов’язанням України.

У 2014 році на російську поширювалися положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин згідно із законом про її ратифікацію. Україна прийняла визначені зобов’язання щодо освіти, культури, інформації та інших сфер.

Ці зобов’язання не обмежувалися лише невтручанням. Стаття 7 Хартії передбачає також сприяння використанню мов і забезпечення належних можливостей їх викладання та вивчення. coe.int

Однак із цього не випливав обов’язок надати російській статус другої державної або зберегти саме механізм регіонального статусу за законом 2012 року.

Поняття регіональної або міноритарної мови в міжнародному договорі та конкретна законодавча модель її використання не тотожні.

Україна могла змінювати модель, забезпечуючи виконання своїх зобов’язань іншими правовими засобами. Мовні гарантії не робили окремий закон незмінним.

7. Російський закон № 99-ФЗ не встановлював обов’язків для України

Федеральний закон Росії від 24 травня 1999 року № 99-ФЗ визначає російську державну політику щодо співвітчизників за кордоном.

Стаття 17 передбачає діяльність російських органів влади для збереження знання російської мови та створення умов для її вивчення й використання. При цьому вона прямо вимагає враховувати законодавство іноземних держав. consultant.ru

Це внутрішній закон Росії. Він визначає завдання її органів, але не може самостійно покласти обов’язки на Україну.

Тому потрібно розмежовувати:

Україна мала забезпечувати мовні права своїх громадян. Вона не була зобов’язана виконувати російську програму поширення мови або погоджувати свою мовну політику з Москвою.

Так само російське законодавство не надавало Росії повноважень встановлювати мовні правила на українській території.

8. Донецька облрада вимагала зміни статусу мови

У зверненні Донецької обласної ради, оприлюдненому 31 березня 2014 року, містилася вимога надати російській статус другої державної через внесення змін до Конституції України.

Це зафіксувало тогочасне повідомлення «Інтерфакс-Україна».

Зміст цієї вимоги конкретний: змінити конституційний статус мови.

Вона не доводить, що російською було заборонено користуватися. Навпаки, потрібно розрізняти наявні права її носіїв та політичну вимогу надати додатковий офіційний статус.

Відсутність другої державної мови не означає відсутності права розмовляти нею.

9. Що оскаржувала прокуратура Донецької області

У березні прокуратура Донецької області звернулася до адміністративного суду щодо положень рішення облради від 3 березня 2014 року № 6/29-704 «Про суспільно-політичну ситуацію в Донецькій області».

Повідомлення від 23 березня з посиланням на пресслужбу прокуратури вказувало на перевищення повноважень та невідповідність рішення законодавству. Зокрема, йшлося про питання проведення референдуму. За повідомленням пресслужби прокуратури, дію рішення призупинено до розгляду позову. Це повідомлення про судову процедуру, а не текст судової ухвали. Тогочасна публікація.

Отже, місцева українська прокуратура використовувала судовий механізм перевірки повноважень обласної ради.

Наявні повідомлення не підтверджують, що предметом позову було саме встановлення російської другою державною. Приписувати прокуратурі таке оскарження без відповідного документа неправильно.

Перевірка законності рішення органу влади не є забороною мови, якою користуються жителі області.

10. Мовні права не давали Росії влади над українськими громадянами

У заяві від 4 квітня Астрід Торс нагадала про Больцанські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах.

Їхній підхід полягає в тому, що захист прав меншин передусім є відповідальністю держави проживання. Зацікавленість іншої держави в становищі певної спільноти не дозволяє їй здійснювати юрисдикцію над населенням цієї держави без її згоди. hcnm.osce.org

Ці рекомендації не є окремим міжнародним договором, але чітко пояснюють межу між підтримкою мовних прав і втручанням у справи іншої держави.

Мова спілкування громадян України не передавала їх під російську юрисдикцію. Вона також не створювала територіальних прав Росії.

Хронологія

Наша позиція

Загальної заборони російської мови, якою пояснювали події на Донбасі навесні 2014 року, Україна не запроваджувала.

Її використання захищало законодавство до 2012 року. Конституційні гарантії продовжували діяти. Голосування 23 лютого не привело до набрання чинності скасуванням мовного закону.

Україна мала право змінювати мовне законодавство, дотримуючись Конституції та міжнародних договорів. Вона не була зобов’язана робити російську другою державною або зберігати незмінним закон 2012 року.

Російські програми підтримки мови за кордоном не покладали на Україну додаткових обов’язків і не давали Москві права визначати українську мовну політику.

Теза про заборону побудована на підміні понять: зміну правового механізму видають за заборону мови, вимогу додаткового статусу за боротьбу проти заборони, а парламентське голосування за чинний закон. Документи цієї версії не підтверджують.

Першоджерела

1. Закон УРСР № 8312-XI «Про мови в Українській РСР», 28 жовтня 1989 року (первісна редакція).
2. Конституція України.
3. Верховна Рада України: поіменне голосування за законопроєкт № 1190, 23 лютого 2014 року.
4. Верховна Рада України: повідомлення про ухвалення закону щодо мовної політики, 23 лютого 2014 року.
5. Верховна Рада України: Олександр Турчинов — закон «Про засади мовної політики» продовжує діяти, 3 березня 2014 року.
6. Заява Верховної комісарки ОБСЄ у справах національних меншин Астрід Торс про відвідини України, 4 квітня 2014 року.
7. Закон України № 802-IV про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 15 травня 2003 року.
8. Рада Європи: підписання й ратифікації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.
9. Обов'язки РФ щодо підтримки російської мови та співвітчизників за кордоном.
10. «Інтерфакс-Україна»: Донецька облрада виступає за двопалатний парламент і статус другої державної для російської, 31 березня 2014 року.
11. «Українська правда»: прокуратура оскаржила рішення Донецької облради від 3 березня 2014 року, 23 березня 2014 року.
12. Верховна Рада України: архівний протокол пленарного засідання 23 лютого 2014 року (голосування за законопроєкт № 1190).