1 березня 2014 — 29 квітня 2014

Навесні 2014 року на Донбасі відбувалися і проросійські, і проукраїнські акції. Губарєва проголосили «народним губернатором» за чинного голови ОДА від Партії регіонів, а опитування КМІС не показало більшості за приєднання до Росії.

Проросійські мітинги виражали волю всього Донбасу

Неправда. У Донецьку й Луганську відбувалися проукраїнські мітинги, а за даними КМІС близько 52% опитаних у кожній з областей виступали проти приєднання до Росії.

Організатори мітингів захищали попередню законну владу

Неправда. 1 березня Губарєва проголосили «народним губернатором», хоча ОДА ще очолював Андрій Шишацький від Партії регіонів, а 3 березня Губарєв вимагав визнати нелегітимним будь-якого призначеного з Києва голову ОДА.

Насильство на Донбасі почалося лише з АТО

Неправда. 9 березня учасники проросійської акції вдерлися до Луганської ОДА, а 13 березня в Донецьку смертельно поранили учасника мітингу за єдність України Дмитра Чернявського.

Матеріал

Проросійські та проукраїнські мітинги на Донбасі

Період: березень — квітень 2014 року.
Територія: Донецька та Луганська області.
Ключові джерела: тогочасні репортажі та відеоматеріали; указ про звільнення голови Донецької ОДА; повідомлення Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ; матеріали про загибель Дмитра Чернявського; дослідження Київського міжнародного інституту соціології.

Російська теза: Навесні 2014 року Донбас нібито одностайно виступив проти України через усунення Віктора Януковича. Проросійські мітинги подають як волевиявлення всього населення та захист законної влади.

У цьому викладі майже немає місця проукраїнським акціям, нападам на їхніх учасників і спробам проросійських організаторів підмінити місцеву владу власними керівниками.

1. Донбас не мав єдиної політичної позиції

Підтримка Януковича, незгода з Майданом, бажання ширших місцевих повноважень і підтримка приєднання до Росії були різними позиціями.

Громадянин міг критикувати новий уряд і водночас виступати проти поділу України. Міг спілкуватися російською та брати участь у проукраїнських акціях. Міг не підтримувати жодного з вуличних рухів.

Тому політичні погляди населення не можна встановлювати за прапорами на одному мітингу або заявами його організаторів.

Присутність людей на площі підтверджує існування певної позиції. Вона не доводить, що цю позицію поділяють усі жителі міста чи області.

2. У Донецьку проголосили власного губернатора за чинного керівника від партії Януковича

Російське пояснення про захист законної влади суперечить діям проросійських організаторів у Донецьку.

1 березня 2014 року Донецьку обласну державну адміністрацію ще очолював Андрій Шишацький, представник Партії регіонів. Однак того дня учасники проросійського мітингу проголосили Павла Губарєва «народним губернатором».

Губарєв одразу зажадав, щоб силові органи присягнули його «народній владі». Це зафіксовано в повідомленні від 1 березня. Там само наведено позицію пресслужби ОДА: «Шишацкий остается председателем Донецкой ОГА». Отже, Губарєва проголосили за чинного голови адміністрації.

Шишацького офіційно звільнили з посади голови ОДА лише 2 березня, за указом № 197/2014.

Про його вихід із Партії регіонів повідомили вже 6–7 березня, після обрання головою обласної ради. Тобто під час проголошення Губарєва він залишався представником політичної сили Януковича. ostro.org

Проросійські організатори почали створювати паралельну владу ще за чинного губернатора від Партії регіонів.

Губарєва не призначав Янукович. Проголошення на мітингу не було передбаченим законом способом набуття повноважень голови ОДА. Вимога присяги силовиків означала претензію на реальне управління державними органами.

3 березня Губарєв втрутився в засідання Донецької обласної ради. Тогочасний репортаж «ОстроВа» зафіксував його вимогу визнати нелегітимними Верховну Раду, Кабінет Міністрів та будь-якого голову обласної адміністрації, призначеного з Києва.

Це заперечувало сам механізм призначення керівника області центральною українською владою, через який область очолював і представник партії Януковича.

Посилаючись на незаконну зміну влади в Києві, організатори самі проголосили нового керівника області поза встановленою процедурою. Ця поведінка не відповідає версії про послідовне відстоювання попереднього правового порядку.

3. Донецьк: мітинги за єдність України

5 березня 2014 року в Донецьку відбувся мітинг на підтримку єдності України.

Тогочасний репортаж Радіо Свобода зафіксував, що на спонтанний мітинг на підтримку єдності України вийшли близько двох тисяч людей. Приводом стало захоплення проросійськими силами будівлі обласної адміністрації.

Оцінки чисельності цієї акції в різних джерелах відрізняються. Проте сам факт масового проукраїнського виступу підтверджений.

Люди демонстрували свою громадянську позицію у власному місті. Проукраїнський рух не виник після прибуття українських силових підрозділів і не був наслідком квітневої антитерористичної операції.

Прихильники єдності України відкрито діяли в Донецьку до початку збройного протистояння.

4. 13 березня: напад на акцію та загибель Дмитра Чернявського

13 березня в Донецьку відбулася чергова акція за єдність України. Під час нападу на її учасників смертельно поранили Дмитра Чернявського.

Цю подію документує Національний музей Революції Гідності. Матеріал Донецької ОДА також описує напад на акцію та ножове поранення Дмитра Чернявського. Це ретроспективна публікація від 13 березня 2026 року, а не повідомлення з місця подій 2014 року.

Ця дата важлива для встановлення послідовності подій.

Проукраїнського активіста смертельно поранили в Донецьку ще в березні, до початку антитерористичної операції у квітні.

Тому насильство проти прихильників України не можна пояснювати лише пізнішими військовими діями.

Мирне висловлення політичної позиції та напад на людей через цю позицію мають різну правову природу. Об’єднувати їх під загальним визначенням мирного протесту означає приховувати насильство.

5. Луганськ: проукраїнські акції та тиск на учасників

Проукраїнський громадський рух існував і в Луганську.

23 березня кореспондент Радіо Свобода повідомив про ходу та мітинг за єдність України. Учасники несли українську символіку та виступали проти окупації Криму.

У репортажі зафіксовано скарги учасників: через агресивну поведінку проросійських активістів ставало небезпечно ходити з українським прапором і відкрито висловлювати свою позицію. radiosvoboda.org

Це потрібно враховувати, оцінюючи подальшу видимість проукраїнських поглядів.

Відмова виходити на площу через ризик нападу не означає підтримки нападників. Зменшення публічної активності під тиском не доводить зміни політичних переконань.

Мовчання в умовах загрози насильства не є згодою.

6. Проросійські вимоги виходили за межі критики уряду

Проросійські акції були реальними, серед їхніх учасників були місцеві жителі. Проте це не скасовує необхідності оцінювати конкретні вимоги та дії.

У репортажі з Луганська від 10 березня зафіксовано, що напередодні учасники проросійського мітингу вдерлися до будівлі облдержадміністрації та встановили російський прапор.

Там само наведено позицію керівника «Луганської гвардії» Олександра Харитонова: він вимагав місцевого голосування щодо федералізації та пропонував, щоб гарантом конституційного порядку на цій території став президент Росії. radiosvoboda.org

Такі вимоги стосувалися організації влади та ролі іноземної держави.

Участь у мітингу не надавала права встановлювати конституційний статус області або передавати владні функції керівникові іншої країни.

Водночас відповідальність за насильство та захоплення установ потребує встановлення конкретних виконавців. Самої присутності на акції недостатньо для приписування людині всіх дій її організаторів.

7. Напади на журналістів обмежували незалежне висвітлення

Березневі події в Луганську супроводжувалися тиском на журналістів.

Репортаж від 10 березня описує напад біля облдержадміністрації: пошкодження камер, примусове вилучення відзнятого матеріалу та звинувачення журналістів у брехні. radiosvoboda.org

Перешкоджання зйомці ускладнювало незалежну перевірку поведінки учасників акцій. Воно також впливало на те, які події могла побачити аудиторія.

Тому переважання певної політичної картинки не можна автоматично вважати доказом переважання відповідної позиції серед населення.

8. 28 квітня: новий напад на проукраїнський мітинг

Проукраїнські виступи в Донецьку тривали й після березневого насильства.

28 квітня на чергову акцію за єдність України напали. У звіті місії ОБСЄ за 29 квітня зазначено, що спостерігачі відвідали лікарню в Донецьку для збирання інформації про постраждалих.

Представник лікарні не зміг назвати загальної кількості потерпілих, оскільки їх доправляли до різних медичних закладів. osce.org

Цей документ підтверджує напад та наявність постраждалих. Він також засвідчує, що прихильники єдності України продовжували публічно діяти в Донецьку.

Отже, теза про регіон, у якому всі підтримували відокремлення, суперечить зафіксованим подіям.

9. Соціологія не підтверджувала більшості за приєднання до Росії

Кількість людей на мітингу не є репрезентативним вимірюванням громадської думки.

За первісним звітом КМІС, дослідження у восьми областях півдня та сходу України проводили 8–16 квітня 2014 року; за методологічним описом, польовий етап тривав 10–15 квітня. За поясненням інституту, опитування охоплювало всю територію Донецької та Луганської областей. kiis.com.ua

На пряме запитання про відокремлення області від України та приєднання до Росії отримали такі відповіді, за округленими даними, повторно оприлюдненими КМІС:

Область	Підтримували приєднання до Росії	Виступали проти
Донецька	28%	52%
Луганська	30%	52%

Решта відповідей не належала до цих двох категорій. Пояснення та результати КМІС.

Це опитування не було референдумом і не встановлювало правового статусу областей. Воно також не означає підтримки опитаними всіх рішень центральної влади.

Однак воно спростовує твердження, що приєднання до Росії підтримували всі або очевидна більшість жителів Донбасу.

10. Мітинг не створював повноважень керувати областю

Стаття 39 Конституції України гарантує право на мирні зібрання без зброї.

Це право дозволяє публічно висловлювати позиції та вимоги. Воно не надає учасникам одного зібрання повноважень усього населення області.

Стаття 5 визначає здійснення народом влади безпосередньо та через органи державної влади й місцевого самоврядування. Стаття 73 відносить питання зміни території України виключно до всеукраїнського референдуму.

Отже, проголошення керівника на площі не замінювало встановленої процедури призначення. Захоплення установи також не створювало законного права керувати нею.

Право протестувати не означало права примушувати силовиків до присяги самопроголошеному керівникові, нападати на опонентів або змінювати територію держави.

Хронологія

Дата	Подія	Значення
1 березня 2014 року	Губарєва проголошують «народним губернатором»	Створення паралельної претензії на владу за чинного голови ОДА від Партії регіонів
2 березня	Офіційне звільнення Шишацького	Підтверджує, що проголошення Губарєва відбулося раніше
3 березня	Вимоги Губарєва на засіданні облради	Заперечення повноважень центральної влади та призначених нею керівників
5 березня	Проукраїнський мітинг у Донецьку	Масовий публічний виступ за єдність України
9 березня	Вторгнення учасників проросійської акції до Луганської ОДА	Силові дії проти державної установи
10 березня	Повідомлення про напади на журналістів у Луганську	Тиск на незалежне висвітлення подій
13 березня	Напад на акцію в Донецьку, загибель Дмитра Чернявського	Смертельне насильство проти учасника проукраїнського руху
23 березня	Хода та мітинг за єдність України в Луганську	Продовження проукраїнської громадської активності
8–16 квітня	Опитування КМІС	Відсутність більшості за приєднання областей до Росії
28 квітня	Напад на проукраїнську акцію в Донецьку	Подальше насильство проти прихильників єдності держави
29 квітня	Повідомлення місії ОБСЄ	Незалежна фіксація інформації про наслідки нападу

Наша позиція

Проросійські організатори не мали підстав ототожнювати себе з усім Донбасом.

У регіоні існував проукраїнський рух. Його учасники виходили на вулиці власних міст, зазнавали нападів і втрачали життя. Соціологічні дані також не підтверджували більшості за приєднання до Росії.

Пояснення про захист попередньої законної влади суперечить діям у Донецьку. Власного «народного губернатора» проголосили ще за чинного керівника ОДА від партії Януковича. Від силовиків вимагали підпорядкування новій, самопроголошеній владі.

Це свідчить про боротьбу за владні повноваження, а не лише про незгоду з усуненням Януковича.

Підтримка частини населення не перетворювала захоплення установ на законне управління. А насильницьке витіснення проукраїнських опонентів не робило проросійську позицію загальною волею регіону.