Захоплення парламенту та уряду Криму 27 лютого 2014 року: як озброєна операція змінила владу на півострові

Дата події: 27 лютого 2014 року.
Місце: Сімферополь, будівлі Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Російська теза: кримчани нібито самостійно організували самооборону, захистили свої органи влади та через законно обраний парламент призначили новий уряд і референдум. Російські військові начебто лише допомагали підтримувати порядок і не визначали політичного результату.

1. Що захопили вранці 27 лютого

Рано-вранці озброєні люди у військовому спорядженні без знаків розрізнення зайняли дві ключові адміністративні будівлі Сімферополя:

• Верховну Раду АРК, представницький орган автономії;
• Раду міністрів АРК, її уряд.

На засіданні Верховної Ради України того самого дня Олександр Турчинов повідомив:

«Сьогодні біля 5 години ранку злочинці у військовому камуфляжі з автоматичною зброєю, гранатометами і вибухівкою захопили будівлі парламенту і Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим.»

Це зафіксовано в офіційній стенограмі засідання Верховної Ради України від 27 лютого 2014 року.

Точність до хвилини для юридичної оцінки тут не є вирішальною. Принципово інше: до оголошення нових політичних рішень будівлі вже перебували під контролем озброєної групи.

Це були не випадкові об'єкти. Захоплення одночасно представницького й виконавчого органів створювало можливість впливати і на ухвалення рішень, і на подальше управління автономією.

2. Чому назва «самооборона» нічого не доводить

Самоназва озброєної групи не визначає її юридичного статусу. Для оцінки потрібно встановлювати:

• хто організував та озброїв учасників;
• кому вони підпорядковувалися;
• які об'єкти захоплювали;
• чи діяли за згодою держави, на території якої перебували;
• як їхні дії впливали на роботу органів влади.

Відсутність шевронів також не робить військових місцевими цивільними. Вона лише ускладнює їхнє негайне встановлення.

Тому первинні повідомлення про невідомих озброєних людей потрібно читати з урахуванням часу їх появи. Вранці 27 лютого журналісти й посадовці могли ще не мати підтвердженої інформації про підрозділ. Пізніше з'явилися додаткові докази, заяви російських керівників та судова оцінка.

Початкова невстановленість особи нападника не є доказом його непричетності до Росії.

3. Російський слід: що встановив ЄСПЛ

У рішенні щодо прийнятності справи «Україна проти Росії (щодо Криму)», ухваленому Великою палатою 16 грудня 2020 року та оприлюдненому 14 січня 2021 року, ЄСПЛ оцінив докази участі російських військових. За офіційним прес-релізом Суду, всупереч аргументам Росії, що її військові в Криму були пасивними спостерігачами, Україна надала:

«highly detailed, chronological and specific information, as well as sufficient evidence, showing active participation of Russian service personnel in the immobilisation of Ukrainian forces»

Тобто: «дуже детальну, хронологічну та конкретну інформацію, а також достатні докази, що свідчать про активну участь російського військового персоналу в знерухомленні українських сил».

Суд урахував і визнання самого Путіна: у телеінтерв'ю 17 квітня 2014 року він прямо визнав, що «Russian servicemen [had] back[ed] the Crimean self-defence forces» — «російські військовослужбовці стояли за силами самооборони Криму». Підсумок Суду:

«The Court found that there was sufficient evidence for it to conclude that Russia had exercised effective control over Crimea in the period in dispute between the parties, namely from 27 February to 18 March 2014.»

Тобто: «Суд дійшов висновку, що доказів достатньо, аби встановити, що Росія здійснювала ефективний контроль над Кримом у спірний між сторонами період, а саме з 27 лютого по 18 березня 2014 року». На цей висновок згодом послався і Комітет міністрів Ради Європи у рішенні від 11 травня 2021 року.

Це важливо для розуміння доказів. У судовому документі слід відрізняти переказ позиції сторони від власної оцінки Суду. Наведений висновок про ефективний контроль — саме оцінка Суду.

Водночас предметом цього висновку була юрисдикція Росії та її відповідальність за Європейською конвенцією. Його коректно використовувати як встановлення російського контролю, а не називати окремим кримінальним вироком за агресію.

Рішення ЄСПЛ щодо прийнятності, повний текст.

4. Як Росія сама пов'язала захоплення з діяльністю своїх військових

Показовий матеріал опублікувала 27 лютого 2023 року створена окупаційною владою Общественная палата Республики Крым. У повідомленні про День Сил спеціальних операцій прямо пояснюється зв'язок дати з подіями 2014 року:

«27 февраля 2014 года, вооруженные люди в камуфляже без опознавательных знаков установили контроль над зданием Верховного совета и Правительства Автономной республики Крым»

Тобто: «27 лютого 2014 року озброєні люди в камуфляжі без розпізнавальних знаків встановили контроль над будівлею Верховної Ради та уряду Автономної Республіки Крим». Далі в повідомленні йдеться, що згодом вони взяли під контроль аеропорт Сімферополя та інші стратегічні об'єкти.

Повідомлення про День Сил спеціальних операцій.

Це джерело має конкретне доказове значення. Воно не є незалежним розслідуванням, проте показує, як сама російська сторона згодом включила захоплення будівель у публічну історію своїх військових успіхів.

Послідовність пояснень змінювалася: спочатку акцент робили на місцевій самообороні, пізніше ці самі події почали вшановувати у зв'язку з російськими спеціальними силами.

5. Що відбулося в захопленому парламенті

Того самого дня було оголошено про:

1. Висловлення недовіри уряду Анатолія Могильова та припинення його повноважень.
2. Призначення Сергія Аксьонова головою Ради міністрів.
3. Проведення референдуму щодо статусу та повноважень автономії.

Начальниця інформаційно-аналітичного управління секретаріату кримського парламенту Ольга Сульнікова повідомила, що за призначення Аксьонова проголосували 53 депутати. Це передав «Інтерфакс-Україна». Вона ж наголосила, що під час пленарного засідання «депутаты находились добровольно в зале» — «депутати перебували в залі добровільно».

Однак оголошені результати голосування та законність процедури є різними питаннями. Число, повідомлене секретаріатом, саме собою не засвідчує:

• незалежності депутатського волевиявлення;
• належного дотримання процедури;
• відсутності примусу;
• виконання всіх вимог щодо призначення керівника уряду.

Для головного висновку не потрібно встановлювати, як саме голосував кожен депутат. Достатньо не приховувати обставину, за якої відбувалося засідання: будівлю захопила озброєна сила.

У викладі передісторії конфлікту в рішенні Великої палати ЄСПЛ «Україна та Нідерланди проти Росії» від 9 липня 2025 року сказано:

«On 27 February 2014 armed groups took over the building of the Supreme Council of the Autonomous Republic of Crimea. Later that day, at gunpoint, members of the Supreme Council dismissed the government of Crimea and appointed Sergey Aksyonov as “Prime Minister”.»

Тобто: «27 лютого 2014 року озброєні групи захопили будівлю Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Пізніше того ж дня під дулами зброї члени Верховної Ради відправили у відставку уряд Криму та призначили Сергія Аксьонова “прем'єр-міністром”».

Рішення «Україна та Нідерланди проти Росії» від 9 липня 2025 року.

6. Чому обраний раніше парламент не робить будь-яке його рішення законним

У російській аргументації часто використовують справжній факт: кримський парламент був сформований до окупації. З нього виводять хибний висновок, начебто всі його подальші дії автоматично законні.

Але походження депутатських мандатів не звільняє орган від вимог Конституції. Законність рішення залежить також від компетенції, процедури та обставин його ухвалення.

Представницький орган може мати законно обраний склад і водночас ухвалити рішення з порушенням права. Тим більше потрібно досліджувати рішення, ухвалене після озброєного захоплення його приміщення.

Депутатський мандат не є дозволом для іноземної держави контролювати роботу парламенту.

Навіть особиста підтримка Росії частиною депутатів не замінює законної процедури й не створює повноважень, яких автономія не мала.

7. Призначення Аксьонова: конкретна конституційна вимога

Частина четверта статті 136 Конституції України встановлює:

«Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням з Президентом України.»

Отже, самого голосування депутатів для повної процедури недостатньо.

Рішення про призначення Аксьонова оформлене документом від 27 лютого 2014 року № 1656-6/14.

1 березня указом № 187/2014 виконувач обов'язків Президента України Олександр Турчинов офіційно констатував, що призначення здійснено з порушенням Конституції та законів України. Як переказав указ УНІАН:

«Це призначення було здійснено з порушенням частини четвертої статті 136 Конституції України, частини першої статті 37 Конституції Криму, затвердженої Законом України від 23 грудня 1998 року № 350-ХІV, пункту 21 частини другої статті 9 Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», статті 7 Закону України «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим».»

Кримська сторона, своєю чергою, заявляла про погодження. На запитання, чи погодив призначення Президент України, Ольга Сульнікова відповіла: «Согласование имеется» — «Погодження є». Таке твердження потребує перевірки належного погодження та повноважень особи, на яку посилалися. Воно не усуває окремої обставини озброєного захоплення.

Тому коректна аргументація спирається одночасно на порушення встановленої процедури та силові умови зміни влади.

8. Який референдум оголосили 27 лютого

Необхідно розрізняти первинне рішення та подальші зміни.

27 лютого постановою № 1630-6/14 референдум призначили на 25 травня 2014 року. Як нагадують «Крим.Реалії», на нього виносилося одне запитання:

«АРК має державну самостійність та входить до складу України на основі договорів і угод (за або проти)»

Це ще не було пізнішим голосуванням 16 березня з питанням про приєднання до Росії.

Ця відмінність не виправдовує початкове рішення. Вона показує, що політичну конструкцію змінювали вже після встановлення озброєного контролю.

Пізнішу постанову від 6 березня № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму» Конституційний Суд України визнав неконституційною рішенням від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014. Не слід приписувати цьому рішенню перевірку іншої постанови від 27 лютого.

9. Чому пізніше звернення до Росії не виправдовує захоплення

1 березня Аксьонов звернувся до Путіна. За повідомленням «ЛІГА.net», у заяві він сказав:

«я обращаюсь к президенту РФ Владимиру Путину об оказании содействия в обеспечении мира и спокойствия»

Тобто: «я звертаюся до президента РФ Володимира Путіна щодо сприяння в забезпеченні миру та спокою».

Але це сталося після захоплення будівель і після його спірного призначення.

Послідовність має правове значення:

• озброєна сила встановлює контроль над органами влади;
• у цих умовах оголошують нового керівника;
• цей керівник звертається по допомогу до держави, військова участь якої вже наявна.

Пізніший документ не може змінити дату попередньої дії. Крім того, керівник автономії не набуває через своє призначення повноважень від імені всієї України дозволяти іноземній армії захоплювати її територію чи органи влади.

10. Чому теза про забезпечення порядку не відповідає характеру дій

Збереження громадського порядку та встановлення контролю над парламентом із наступною зміною уряду мають різний зміст.

Якби метою була лише охорона, потрібно було б пояснити, чому її наслідком стали кадрові рішення та запуск процесу зміни статусу території.

Додатково 17 квітня 2014 року під час «Прямої лінії» Путін публічно визнав участь російських військових:

«Поэтому за спиной сил самообороны Крыма, конечно, встали наши военнослужащие.»

Тобто: «Тому за спиною сил самооборони Криму, звісно, стали наші військовослужбовці». Свою мету він описав так: «наша задача заключалась в том, чтобы обеспечить условия для свободного волеизъявления крымчан» — «наше завдання полягало в тому, щоб забезпечити умови для вільного волевиявлення кримчан». Стенограма «Прямої лінії» 17 квітня 2014 року.

Це руйнує образ військових як сторонніх спостерігачів. Російська військова присутність була пов'язана з політичним процесом, результатом якого стало проголошене Росією включення території до свого складу.

Наявність договорів про базування Чорноморського флоту не давала повноважень захоплювати місцеві органи влади. Право перебування військ і право втручання у державне управління не є взаємозамінними.

Хронологія

Наша позиція

27 лютого 2014 року відбулася силова зміна умов здійснення влади в Криму. Спочатку озброєні підрозділи встановили контроль над ключовими установами, після чого під цим контролем оголосили новий уряд і рішення про референдум.

Російську причетність підтверджують судовий аналіз, заяви її посадовців та власне російське вшанування дій спеціальних сил. Наявність серед учасників місцевих прихильників Росії цього не спростовує.

Посилання на голосування депутатів не пояснює і не легалізує захоплення будівлі, у якій вони голосували. Пізніші звернення та референдум також не перетворюють попередню військову операцію на вільну процедуру.

Першоджерела

1. Стенограма засідання Верховної Ради України від 27 лютого 2014 року. Повідомлення Турчинова про захоплення будівель.
2. ЄСПЛ — рішення щодо прийнятності у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)», 16 грудня 2020 року. Ефективний контроль Росії з 27 лютого 2014 року.
3. Комітет міністрів Ради Європи, рішення від 11 травня 2021 року.
4. Общественная палата Республики Крым, 27 лютого 2023 року — «В Крыму отметили День Сил специальных операций».
5. «Інтерфакс-Україна», 1 березня 2014 року. 53 голоси за Аксьонова та заява про «погодження».
6. ЄСПЛ — рішення Великої палати «Україна та Нідерланди проти Росії», 9 липня 2025 року. Параграф 38.
7. Конституція України. Стаття 136.
8. Указ № 187/2014 від 1 березня 2014 року.
9. УНІАН, 1 березня 2014 року — виклад указу № 187/2014.
10. «Крим.Реалії» — первинне запитання «референдуму», призначеного на 25 травня 2014 року.
11. Рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року.
12. «ЛІГА.net», 1 березня 2014 року — звернення Аксьонова до Путіна.
13. Стенограма «Прямої лінії з Володимиром Путіним», 17 квітня 2014 року. Визнання участі російських військових.