Блокування українських військових частин у Криму: як Росія забезпечувала захоплення півострова

Період подій: кінець лютого — 25 березня 2014 року.
Місце: українські військові частини, аеродроми, військово-морські бази та кораблі в Криму.

Російська теза: російські військові нібито лише підтримували порядок і захищали населення. Українські частини начебто добровільно погодилися з новою ситуацією, а відсутність масштабних боїв доводить, що військового захоплення не було.

1. Навіщо Росії було блокувати українські частини

Захоплення адміністративних будівель саме собою не усувало української військової присутності. На півострові залишалися частини Збройних сил України, підрозділи морської піхоти, авіація, військово-морські об'єкти та кораблі.

Щоб закріпити контроль, Росії потрібно було позбавити ці сили можливості діяти: виходити з місць дислокації, використовувати аеродроми, переміщувати техніку та кораблі, виконувати накази українського командування.

Саме такий результат забезпечує блокада. Для цього не обов'язково одразу захоплювати кожну казарму. Достатньо контролювати підступи, ворота, злітну смугу або вихід із бухти, маючи можливість силою зупинити спробу прориву.

Частина могла продовжувати піднімати український прапор, але вже бути обмеженою в можливості виконувати свої завдання.

Це пояснює, чому блокування і подальші штурми потрібно розглядати як послідовні етапи однієї операції.

2. Що встановив ЄСПЛ щодо російської участі

У рішенні щодо прийнятності справи «Україна проти Росії (щодо Криму)» від 16 грудня 2020 року ЄСПЛ окремо розглянув поведінку російських військових. За викладом України, який наводить офіційний прес-реліз Суду, до 16 березня Росія закріплювала контроль над Кримом:

«by blocking all Ukrainian service personnel in their barracks, depriving them of communication with the outside world»

Тобто: «блокуючи весь український військовий персонал у казармах і позбавляючи його зв'язку із зовнішнім світом».

Суд оцінив ці твердження і дійшов висновку, що Україна надала:

«highly detailed, chronological and specific information, as well as sufficient evidence, showing active participation of Russian service personnel in the immobilisation of Ukrainian forces»

Тобто: «дуже детальну, хронологічну та конкретну інформацію, а також достатні докази, що свідчать про активну участь російського військового персоналу в знерухомленні українських сил». Суд також урахував публічне визнання Путіна, що Росія «disarm[ed] military units of the Ukrainian army and law-enforcement agencies» — «роззброїла військові частини української армії та правоохоронні органи», а «Russian servicemen [had] back[ed] the Crimean self-defence forces» — російські військовослужбовці стояли за «силами самооборони Криму».

Рішення ЄСПЛ щодо прийнятності, повний текст.

Це висновки судового аналізу доказів. Вони спростовують пояснення, за яким російська армія залишалася пасивним спостерігачем, а всі силові дії здійснювали виключно місцеві активісти.

3. Право базування Чорноморського флоту не давало права блокувати українську армію

Росія часто посилається на те, що її військові вже законно перебували в Криму за міждержавними угодами.

Проте дозволене перебування військових не означає дозволу застосовувати їх проти держави, яка погодилася на базування.

Угода 1997 року про статус і умови перебування Чорноморського флоту прямо встановлювала:

«Військові формування поважають суверенітет України, шанують її законодавство і не допускають втручання у внутрішні справи України»

ЄСПЛ розглянув і російський аргумент про угоди. Суд зазначив, що хоча чисельність російських військ на півострові не перевищила встановленого угодами ліміту в 25 тисяч, вона:

«had nearly doubled within a short space of time, increasing from some 10,000 in late January 2014 to around 20,000 in mid-March 2014»

Тобто: «майже подвоїлася за короткий час — приблизно з 10 тисяч наприкінці січня 2014 року до близько 20 тисяч у середині березня 2014 року».

Отже, аргумент про законне базування не відповідає на питання про законність конкретних дій. Блокування українського аеродрому або військового корабля не ставало дозволеним через наявність російської бази в іншому місці.

4. Бельбек: військових не допускали до їхнього аеродрому

Один із найкраще задокументованих епізодів відбувся 4 березня 2014 року в Бельбеку.

Українські військовослужбовці без зброї рушили до захопленого аеродрому, вимагаючи доступу до своїх позицій. Як повідомила ABC News:

«A column of unarmed Ukrainian troops marched up a hill today to demand that they be allowed back on their airfield. The Russians fired warning shots in the air.»

Тобто: «Колона беззбройних українських військових сьогодні піднялася на пагорб, щоб вимагати повернути їм доступ до їхнього аеродрому. Росіяни зробили попереджувальні постріли в повітря». Подію зафіксувала й відеозйомка ITV News.

Цей епізод показує, як працював силовий контроль:

• українські військові перебували на українській території;
• доступ до їхнього об'єкта контролювали російські військові;
• спробу повернутися на позиції зупиняли погрозою застосування зброї.

Беззбройний характер української колони не означав згоди з втратою аеродрому. Навпаки, військові публічно вимагали відновити доступ.

22 березня: від блокування до штурму

22 березня російські сили захопили об'єкт у Бельбеку із застосуванням бронетехніки. За повідомленням Reuters, яке передрукувала The Christian Science Monitor, кореспондент агентства бачив, що:

«armored vehicles had smashed through the walls of a compound at the Belbek airbase»

Тобто: «бронемашини проламали стіни комплексу на авіабазі Бельбек». Кореспондент також чув «bursts of gunfire and grenades» — черги пострілів і вибухи гранат.

Отже, йдеться про примусове захоплення, якому передувало тривале обмеження діяльності української частини.

5. Донузлав: Росія топила кораблі, щоб українські не могли вийти в море

У ніч на 6 березня 2014 року на виході з Донузлава російська сторона затопила великий протичовновий корабель «Очаков». Він став фізичною перешкодою для виходу українських кораблів.

Того самого дня РБК-Україна з посиланням на пресслужбу Кримського регіонального управління Міністерства оборони України повідомило:

«В Крыму военнослужащие РФ затопили большой противолодочный корабль "Очаков" на входе в бухту Донузлав»

Тобто: «У Криму військовослужбовці РФ затопили великий протичовновий корабель “Очаков” на вході в бухту Донузлав», — «тем самым закрыв выход из бухты для украинских кораблей», тобто закривши вихід із бухти для українських кораблів.

Матеріал Віртуального музею російської агресії описує, як це відбувалося:

«У ніч на 06.03.2014 на виході з озера Донузлав російські військові перегороджують шлях кораблям»

У тому самому матеріалі наведено перелік заблокованих українських кораблів: корвет «Вінниця», тральщики «Черкаси», «Чернігів» і «Генічеськ», десантні кораблі «Костянтин Ольшанський» і «Кіровоград» та інші судна.

Цей епізод особливо виразний. Затоплення великого корабля у вузькому проході мало конкретний військовий результат: українські екіпажі втрачали можливість вільно вивести свої кораблі.

Це неможливо пояснити звичайною охороною громадського порядку або мирним мітингом місцевого населення.

6. Тральщик «Черкаси»: спротив тривав після референдуму

Морський тральщик «Черкаси» залишався під українським прапором у заблокованому Донузлаві.

25 березня 2014 року російські сили захопили корабель. Інститут Військово-Морських Сил зазначає, що його захопили:

«із застосуванням катерів, буксирів і вертольотів, підрозділів спеціального призначення»

Обороною корабля керував командир капітан 3 рангу Юрій Федаш. Як повідомляло «Радіо Свобода»:

«Екіпаж тральщика «Черкаси» кілька годин чинив опір нападникам.»

Це важливо для перевірки твердження про добровільну згоду українських військових. Корабель утримував український прапор і протистояв захопленню вже після голосування 16 березня та підписання російського документа про включення Криму 18 березня.

Пізніші російські політичні рішення не припинили спротиву й не зробили український корабель російською власністю.

7. Феодосія: штурм і захоплення морських піхотинців

Рано-вранці 24 березня 2014 року було захоплено частину української морської піхоти у Феодосії.

Тогочасні повідомлення з посиланням на керівника прес-центру Міноборони в Криму Владислава Селезньова описували штурм, вертольоти, світлошумові гранати та вивезення українських військових зі зв'язаними руками. «Радио Свобода» передало його слова:

«При захвате применялись вертолеты, использовались свето-шумовые гранаты.»

«На борту украинские морпехи. Руки у них связаны»

Тобто: «Під час захоплення застосовували вертольоти, використовували світлошумові гранати» і «На борту українські морпіхи. Руки в них зв'язані».

Ці відомості необхідно подавати з належним посиланням на джерело, не додаючи неперевірених подробиць про кожного учасника операції.

Але сам характер зафіксованої події зрозумілий: озброєний напад, установлення контролю над частиною та примусове утримання військовослужбовців не є добровільною передачею об'єкта.

8. Чому неправдиве твердження про повністю безкровну операцію

18 березня 2014 року під час нападу на 13-й фотограмметричний центр у Сімферополі загинув український військовослужбовець Сергій Кокурін. За матеріалом «Кримської платформи», російські сили:

«opened fire, shooting him twice with 5.45 mm rounds from the ground, fatally wounding him»

Тобто: «відкрили вогонь, двічі влучивши в нього кулями калібру 5,45 мм, і смертельно поранили його».

Його загибель сама собою спростовує абсолютне твердження, що захоплення військових об'єктів відбулося без жертв.

Проте юридична оцінка не залежить від досягнення певної кількості загиблих. Навіть якби конкретну частину захопили без пострілів, це не перетворило б захоплення на законну дію.

Важливо розрізняти:

• застосування зброї;
• погрозу її застосування;
• фізичне блокування;
• добровільну згоду.

Відсутність першого не доводить наявності останнього.

9. Блокування частин і референдум: яка між ними залежність

Російська аргументація представляє військову присутність як засіб забезпечення вільного волевиявлення.

Але блокада українських частин означала, що одна держава силою обмежувала діяльність збройних сил іншої на її території. Саме в цих умовах організували голосування щодо переходу території до держави, чиї військові встановлювали контроль.

17 квітня 2014 року під час «Прямої лінії» Путін заявив:

«Поэтому за спиной сил самообороны Крыма, конечно, встали наши военнослужащие.»

Тобто: «Тому за спиною сил самооборони Криму, звісно, стали наші військовослужбовці». Мету він описав так: «наша задача заключалась в том, чтобы обеспечить условия для свободного волеизъявления крымчан» — «наше завдання полягало в тому, щоб забезпечити умови для вільного волевиявлення кримчан». Стенограма «Прямої лінії» 17 квітня 2014 року.

Отже, військову операцію та голосування не можна описувати як незалежні процеси.

Спочатку українські сили обмежили в можливості діяти, а потім політичний результат, отриманий за цих умов, почали використовувати як виправдання російського контролю.

Юридичні вади самого референдуму потребують окремого розбору. Для цієї теми достатньо встановити, що він відбувався на тлі вже здійснюваного військового примусу.

10. Чому відсутність масштабного збройного опору не скасовує окупації

Спільна стаття 2 Женевських конвенцій прямо передбачає їх застосування до повної або часткової окупації території, навіть якщо окупація не зустрічає збройного опору. Так, Женевська конвенція про поводження з військовополоненими встановлює:

«The Convention shall also apply to all cases of partial or total occupation of the territory of a High Contracting Party, even if the said occupation meets with no armed resistance.»

Тобто: «Конвенція застосовується також до всіх випадків часткової або повної окупації території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустрічає збройного опору».

Міжнародний комітет Червоного Хреста пояснює, що правила окупації застосовуються щойно територія потрапляє під ефективний контроль ворожих іноземних збройних сил:

«even if the occupation meets no armed resistance and there is no fighting»

Тобто: «навіть якщо окупація не зустрічає збройного опору і бойових дій немає».

Тому аргумент «не стріляли, отже погодилися» юридично хибний.

Невідкриття вогню може бути наслідком наказу, оцінки співвідношення сил, спроби уникнути втрат або інших обставин. Для визначення конкретної причини потрібні докази. Але жодне припущення про мотиви військових не створює для іноземної держави права захоплювати територію.

Так само перехід окремих військовослужбовців на бік Росії не означає згоди України як держави. Особисте рішення не замінює державного дозволу і не змінює належності території.

Хронологія

Наша позиція

Блокування українських військових частин було способом забезпечити російський контроль над Кримом. Воно позбавляло Україну можливості вільно використовувати власні військові об'єкти та сили.

Документи, репортажі й відео фіксують блокади, попереджувальні постріли, затоплення корабля для перекриття проходу, штурми та захоплення військовослужбовців. Український спротив існував і тривав після референдуму.

Обмеження опору не дорівнює добровільній згоді. Право базування не дорівнює праву захоплення. А голосування, проведене після військового встановлення контролю, не може заднім числом легалізувати цю операцію.

Першоджерела

1. ЄСПЛ — рішення щодо прийнятності у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)», 16 грудня 2020 року.
2. Угода 1997 року про статус і умови перебування Чорноморського флоту РФ в Україні.
3. ABC News, 4 березня 2014 року — Бельбек.
4. ITV News, 4 березня 2014 року — відео з Бельбека.
5. Reuters / The Christian Science Monitor, 22 березня 2014 року — штурм Бельбека.
6. РБК-Україна, 6 березня 2014 року — затоплення «Очакова».
7. Віртуальний музей російської агресії — блокада Донузлава та захоплення «Черкас».
8. Інститут Військово-Морських Сил — захоплення тральщика «Черкаси».
9. «Радіо Свобода», 4 квітня 2014 року — опір екіпажу «Черкас».
10. «Радио Свобода», 24 березня 2014 року — штурм частини морської піхоти у Феодосії.
11. «Кримська платформа» — загибель Сергія Кокуріна 18 березня 2014 року.
12. Стенограма «Прямої лінії з Володимиром Путіним», 17 квітня 2014 року.
13. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими, 1949 рік. Стаття 2.
14. МКЧХ — «Окупація і міжнародне гуманітарне право: запитання та відповіді».