«Україна здійснювала геноцид на Донбасі»: що встановили ООН, Міжнародний суд ООН та ЄСПЛ?

Вердикт: маніпуляція. Твердження, що Україна протягом восьми років здійснювала геноцид населення Донбасу, не підтверджене ні міжнародними судовими рішеннями, ні матеріалами моніторингових місій ООН. Цивільні жертви війни на Донбасі реальні, але Росія підмінила поняття геноциду загальною статистикою загиблих і не довела спеціального наміру української держави знищити захищену групу.

1. Що саме стверджує Росія?

Російська пропаганда побудувала цілий політичний наратив навколо твердження, що українська держава нібито здійснювала геноцид населення Донбасу.

Основні тези:

• Україна нібито вісім років знищувала жителів Донбасу.
• Українська армія нібито вбила 14 тисяч мирних жителів.
• Україна нібито здійснювала геноцид російськомовного населення.
• Київ нібито цілеспрямовано обстрілював цивільних.
• ООН нібито приховувала геноцид на Донбасі.
• Росія нібито була змушена втрутитися, щоб урятувати людей.

Найважливіше в цій конструкції — не звинувачення у воєнних злочинах, а твердження про геноцид як нібито встановлений факт. Саме воно дає змогу подавати вторгнення не як агресію, а як «рятувальну операцію».

Але звинувачення в геноциді має конкретне міжнародно-правове значення. Його не можна довести політичною заявою, кількістю зруйнованих будинків чи загальною статистикою загиблих.

Головний висновок: Росія не довела спеціального наміру української держави знищити населення Донбасу, а міжнародні суди такого наміру не встановлювали.

2. Що насправді означає слово «геноцид»?

9 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Стаття II визначає:

«In the present Convention, genocide means any of the following acts committed with intent to destroy, in whole or in part, a national, ethnical, racial or religious group, as such: (a) Killing members of the group; (b) Causing serious bodily or mental harm to members of the group; (c) Deliberately inflicting on the group conditions of life calculated to bring about its physical destruction in whole or in part; (d) Imposing measures intended to prevent births within the group; (e) Forcibly transferring children of the group to another group».

Тобто: «У цій Конвенції під геноцидом розуміються такі дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: а) убивство членів такої групи; б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи; в) навмисне створення для групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її; г) заходи, розраховані на запобігання дітонародженню в середовищі такої групи; д) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу».

Визначальне значення має спеціальний намір знищити групу як таку.

Навмисний напад на цивільних може бути воєнним злочином. Систематичні напади на цивільне населення за певних умов можуть становити злочини проти людяності. Але для кваліфікації геноциду потрібно додатково встановити намір знищити захищену групу саме через її належність до цієї групи.

Кількість жертв сама по собі не є вирішальним юридичним критерієм геноциду.

Наша позиція: Росія використовує слово «геноцид» як політичний синонім будь-якої загибелі людей на війні, хоча міжнародне право встановлює значно конкретніші ознаки цього злочину.

3. Чи є російськомовні люди окремою групою, захищеною Конвенцією?

Росія часто говорить саме про «геноцид російськомовного населення».

Однак Конвенція перелічує чотири категорії захищених груп: національні, етнічні, расові та релігійні. Мовної групи як окремої категорії в цьому переліку немає.

Це не означає, що етнічні росіяни не можуть бути захищеною групою: вони можуть підпадати під захист Конвенції як етнічна або національна група.

Але російськомовність сама по собі не означає належності до однієї етнічної групи. Російською мовою розмовляють українці, росіяни, євреї, кримські татари та представники інших народів.

Тому Росія мала б довести не лише загибель російськомовних людей, а й те, що українська держава прагнула фізично знищити конкретну захищену групу як таку. Саме цього обґрунтування бракує російському твердженню.

4. Звідки взялися «14 тисяч убитих мирних жителів»?

Це одна з найпоширеніших статистичних маніпуляцій російської пропаганди.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини оцінювало загальну кількість загиблих у конфлікті з 14 квітня 2014 року до 31 грудня 2021 року так:

«14,200-14,400 killed (at least 3,404 civilians, estimated 4,400 Ukrainian forces <…> and estimated 6,500 members of armed groups)».

Тобто: «14 200–14 400 загиблих (щонайменше 3 404 цивільні, приблизно 4 400 військовослужбовців українських сил <…> і приблизно 6 500 членів збройних груп)».

До оцінок загиблих військових з обох боків ООН включала й небойові смерті:

«Including deaths resulting from imprudent handling of ammunition or weapons, road incidents».

Тобто: «Включно зі смертями внаслідок необережного поводження з боєприпасами чи зброєю, дорожніх пригод».

Отже, 14 тисяч — це не кількість мирних жителів, яких нібито вбили українські військові, а приблизна загальна кількість загиблих з обох сторін за майже вісім років. Загальна статистика також не встановлює відповідальності однієї сторони за кожну смерть.

Наша позиція: Росія бере реальну цифру ООН, прибирає з неї категорії загиблих і видає всіх за мирних жителів, нібито вбитих Україною. Це підміна змісту статистики.

5. Скільки цивільних загинуло на Донбасі до повномасштабного вторгнення?

За даними ООН, у 2014–2021 роках загинули щонайменше 3 404 цивільні особи, включно з 298 загиблими в катастрофі MH17. Динаміка за роками:

Найбільше цивільних загинуло у 2014–2015 роках, у період найінтенсивніших бойових дій. Далі кількість загиблих різко зменшилася.

У 2021 році ООН зафіксувала 25 загиблих цивільних — найменше за весь період конфлікту до повномасштабного вторгнення.

Це не означає, що ситуація була безпечною або що якась смерть не мала значення. Але ці дані не підтверджують російського твердження про дедалі масштабніше винищення населення Донбасу напередодні вторгнення.

Наша позиція: Росія обґрунтовувала «термінову» військову операцію звинуваченнями в геноциді, хоча статистика ООН показувала різке скорочення цивільних жертв порівняно з 2014–2015 роками.

6. Чи означає загибель цивільних, що Україна здійснювала геноцид?

Ні.

Цивільні люди справді гинули під час бойових дій. Міжнародні організації документували порушення міжнародного гуманітарного права, зокрема невибіркові обстріли, незаконні затримання, катування та інші злочини.

Але встановлення факту загибелі цивільного — лише початок юридичної перевірки. Потрібно з'ясувати:

• хто здійснив напад;
• чи був об'єкт військовою ціллю;
• чи дотримувалися принципів розрізнення, пропорційності та запобіжних заходів;
• чи був напад умисно спрямований проти цивільних;
• чи існував спеціальний намір знищити захищену групу.

Останній пункт є принциповим саме для кваліфікації геноциду. Водночас відсутність доказів геноциду не означає автоматичної відсутності інших злочинів.

Наша позиція: кожна цивільна жертва потребує об'єктивного розслідування. Але Росія не має права перетворювати будь-яку загибель людини на доказ геноциду без встановлення його юридичних ознак.

7. Чи обстрілювали українські військові населені пункти Донбасу?

У 2014–2022 роках бойові дії відбувалися поблизу населених пунктів по обидва боки лінії зіткнення.

Міжнародні правозахисні організації документували загибель і поранення цивільних унаслідок обстрілів, мін та інших вибухонебезпечних предметів. Окремі повідомлення містили звинувачення щодо порушень з боку українських сил, інші — щодо дій підтримуваних Росією збройних формувань.

Ці випадки не можна зводити до твердження, що всі цивільні загинули від дій однієї сторони. І навіть підтверджений незаконний обстріл не доводить геноциду: для цього потрібні докази спеціального наміру фізично знищити захищену групу.

Наша позиція: Росія маніпулює реальними стражданнями цивільного населення, коли без належного розслідування приписує всі смерті Україні й називає їх геноцидом.

8. Чи визнавала ООН геноцид населення Донбасу?

Ні. Офіційні звіти ООН, на які посилається Росія, такого висновку не містять.

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні працює з 2014 року. Вона документувала цивільні жертви, незаконні затримання, катування, порушення свободи пересування та інші проблеми.

Ці матеріали є важливими доказовими джерелами. Але російська пропаганда використовує їх вибірково: бере повідомлення про загиблих або порушення прав людини й додає власний висновок про геноцид. Це не те саме, що юридичний висновок міжнародної організації.

Наша позиція: якщо Росія посилається на ООН, потрібно вимагати конкретний документ, пункт і формулювання, де нібито встановлено геноцид. Загальні звіти про цивільні жертви такого твердження не підтверджують.

9. Що заявив Путін перед вторгненням?

21 лютого 2022 року, обґрунтовуючи визнання так званих «ДНР» і «ЛНР», Володимир Путін заявив:

«Как будто и нет ничего, всего этого ужаса, геноцида, которому подвергаются почти 4 миллиона человек».

Тобто: «Наче й немає нічого, всього цього жаху, геноциду, якого зазнають майже 4 мільйони людей».

24 лютого 2022 року, оголошуючи повномасштабне вторгнення, він назвав його метою:

«защита людей, которые на протяжении восьми лет подвергаются издевательствам, геноциду со стороны киевского режима».

Тобто: «захист людей, які протягом восьми років зазнають знущань, геноциду з боку київського режиму».

Отже, звинувачення в геноциді було не другорядною пропагандистською фразою, а частиною офіційного обґрунтування війни.

10. Чому Україна звернулася до Міжнародного суду ООН?

26 лютого 2022 року, через два дні після початку повномасштабного вторгнення, Україна подала до Міжнародного суду ООН позов проти Російської Федерації на підставі Конвенції про геноцид.

Україна заперечила твердження про здійснення геноциду в Донецькій і Луганській областях та оскаржила використання Росією таких звинувачень для виправдання власних дій.

Тобто Україна не обмежилася політичною заявою про неправдивість російської пропаганди, а звернулася до головного судового органу ООН.

11. Що встановив Міжнародний суд ООН 16 березня 2022 року?

16 березня 2022 року суд ухвалив наказ про тимчасові заходи. У пункті 59 сказано:

«the Court is not in possession of evidence substantiating the allegation of the Russian Federation that genocide has been committed on Ukrainian territory».

Тобто: «суд не має доказів, які підтверджували б твердження Російської Федерації про те, що на території України було вчинено геноцид».

Там само суд висловив сумнів, що Конвенція дозволяє одноосібне застосування сили:

«it is doubtful that the Convention, in light of its object and purpose, authorizes a Contracting Party's unilateral use of force in the territory of another State for the purpose of preventing or punishing an alleged genocide».

Тобто: «сумнівно, що Конвенція, з огляду на її об'єкт і мету, дозволяє державі-учасниці одноосібно застосовувати силу на території іншої держави, щоб запобігти ймовірному геноциду або покарати за нього».

Тринадцятьма голосами проти двох суд постановив:

«The Russian Federation shall immediately suspend the military operations that it commenced on 24 February 2022 in the territory of Ukraine».

Тобто: «Російська Федерація має негайно зупинити військові операції, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України».

Важливе уточнення: це був наказ про тимчасові заходи, а не остаточне рішення по суті щодо того, чи відбувся геноцид.

Наша позиція: Росія заявила про геноцид як про встановлений факт, але Міжнародний суд ООН не мав доказів цього звинувачення й наказав Росії зупинити військові операції.

12. Чи означає рішення 2022 року, що суд остаточно довів відсутність геноциду?

Ні. І тут важливо не повторювати російську практику перекручування судових рішень.

У березні 2022 року суд розглядав питання тимчасових заходів і не проводив повного розгляду доказів по суті. Тому неправильно стверджувати, що він уже ухвалив остаточне рішення про відсутність геноциду.

Правильне формулювання таке: Міжнародний суд ООН не мав доказів, які підтверджували б російське звинувачення, і зобов'язав Росію зупинити військові операції. Це достатньо сильний аргумент без перебільшень.

13. Що вирішив Міжнародний суд ООН 2 лютого 2024 року?

2 лютого 2024 року суд ухвалив рішення щодо попередніх заперечень Росії.

Україна, зокрема, просила суд визнати:

«there is no credible evidence that Ukraine is responsible for committing genocide in violation of the Genocide Convention».

Тобто: «немає достовірних доказів того, що Україна відповідальна за вчинення геноциду в порушення Конвенції про геноцид».

П'ятнадцятьма голосами проти одного суд визнав, що має юрисдикцію розглядати цю вимогу, а тринадцятьма голосами проти трьох — що вона прийнятна:

«Finds that it has jurisdiction, on the basis of Article IX <…> to entertain submission (b) in paragraph 178 of the Memorial of Ukraine».

Тобто: «Визнає, що має юрисдикцію на підставі статті IX <…> розглядати вимогу (b) у пункті 178 меморандуму України».

Водночас дванадцятьма голосами проти чотирьох суд задовольнив заперечення Росії щодо вимог України про незаконність застосування сили та визнання «ДНР» і «ЛНР»:

«Upholds the second preliminary objection raised by the Russian Federation, which relates to submissions (c) and (d)».

Тобто: «Задовольняє друге попереднє заперечення, висунуте Російською Федерацією, яке стосується вимог (c) і (d)».

Це не означає, що суд визнав російське вторгнення законним. Він лише визначив межі своєї юрисдикції саме за Конвенцією про геноцид. Так само рішення 2024 року не встановило, що Україна здійснювала геноцид.

Наша позиція: Росія не отримала від Міжнародного суду ООН підтвердження свого звинувачення. Суд допустив до розгляду питання про те, чи вчиняла Україна геноцид, але на стадії попередніх заперечень не вирішував його по суті.

14. Чи була Росія стороннім спостерігачем конфлікту на Донбасі?

Російська пропаганда представляє події 2014–2022 років як внутрішній конфлікт, у який Росія нібито не втручалася. Це суперечить висновкам Європейського суду з прав людини.

9 липня 2025 року Велика палата ЄСПЛ ухвалила рішення у справі «Україна та Нідерланди проти Росії». За повідомленням суду:

«the Court held Russia accountable for widespread and flagrant abuses of human rights».

Тобто: «суд визнав Росію відповідальною за масові та кричущі порушення прав людини».

Окремо суд установив відповідальність Росії за збиття рейсу MH17:

«the Court also found that Russia was responsible for violating the right to life by shooting down flight MH17».

Тобто: «суд також встановив, що Росія відповідальна за порушення права на життя через збиття рейсу MH17».

Тобто серед 3 404 цивільних жертв, які Росія приписує Україні, є 298 загиблих MH17, за смерть яких ЄСПЛ визнав відповідальною саму Росію.

Наша позиція: Росія не може переконливо представляти себе стороннім миротворцем, коли міжнародний суд установив її відповідальність за масштабні порушення прав людини, пов'язані з цим конфліктом.

15. Чи доводить статистика ООН, що Україна навмисно винищувала населення Донбасу?

Ні.

Статистика ООН показує кількість підтверджених або оцінених жертв конфлікту. Вона не є автоматичним доказом того, хто винен у кожній смерті, і тим більше не є доказом спеціального наміру знищити національну чи етнічну групу.

Російська пропаганда робить одразу три підміни:

1. Загальну кількість загиблих видає за кількість цивільних.
2. Усіх загиблих цивільних приписує українським військовим.
3. Будь-яку загибель цивільних оголошує доказом геноциду.

Кожна з цих підмін змінює зміст першоджерела.

Наша позиція: документи ООН потрібно читати повністю, з урахуванням категорій загиблих, методології підрахунку та юридичних висновків, а не використовувати одну цифру як універсальне звинувачення.

16. Чому твердження про «вісім років геноциду» не відповідає динаміці конфлікту?

Щоб довести цілеспрямоване фізичне знищення захищеної групи, Росії потрібно було б представити докази наміру та конкретних дій. Натомість російська пропаганда переважно повторює загальну фразу про «вісім років».

Статистика ООН показує, що після 2014–2015 років кількість загиблих цивільних значно скоротилася: у 2020 році загинули 26 цивільних, у 2021 році — 25.

Ці цифри не означають, що всі порушення припинилися. Але вони не підтверджують російського образу безперервного масового винищення населення.

І головне: динаміка жертв сама по собі ні встановлює, ні спростовує юридичний склад геноциду.

Наша позиція: Росія підмінила необхідні докази геноциду емоційним гаслом про тривалість конфлікту.

17. Чи мала Росія право вторгнутися для «запобігання геноциду»?

Ні.

Конвенція про геноцид зобов'язує держави запобігати цьому злочину та карати за нього, але не надає загального права на одностороннє військове вторгнення в іншу країну. Міжнародний суд ООН у наказі від 16 березня 2022 року прямо висловив у цьому сумнів.

Крім того, стаття 2(4) Статуту ООН встановлює:

«All Members shall refrain in their international relations from the threat or use of force against the territorial integrity or political independence of any state».

Тобто: «Усі члени ООН утримуються в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави».

Російське посилання на «геноцид» цієї заборони не скасовує.

Наша позиція: навіть звинувачення в тяжкому міжнародному злочині мають перевірятися правовими механізмами. Вони не дають Росії права захоплювати українські території.

18. Порівняння поширених тверджень

19. Остаточний висновок

Вердикт: твердження Росії про здійснення Україною геноциду населення Донбасу у 2014–2022 роках не підтверджене міжнародними доказами та судовими висновками.

На Донбасі справді загинули тисячі людей. Цивільні жертви конфлікту — реальний і документально підтверджений факт.

Однак Росія використовує ці жертви для іншого твердження: що українська держава нібито мала спеціальний намір фізично знищити російськомовне або етнічно російське населення. Саме такого наміру Росія не довела.

ООН документувала цивільні жертви, але не встановлювала на їхній підставі геноцид з боку української держави. Міжнародний суд ООН у березні 2022 року не мав доказів російського звинувачення й наказав Росії зупинити військові операції. У 2024 році суд допустив до розгляду вимогу України визнати відсутність достовірних доказів приписуваного їй геноциду. ЄСПЛ установив відповідальність Росії за масові порушення прав людини та збиття MH17.

Отже, Росія використала реальну трагедію населення Донбасу, підмінила статистику цивільних жертв загальними втратами війни та перетворила недоведене звинувачення в геноциді на один із приводів для повномасштабного вторгнення.

20. Першоджерела

1. ООН — Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, 1948 рік. Стаття II: юридичне визначення геноциду.
2. УВКПЛ ООН — Conflict-related civilian casualties in Ukraine, 27 січня 2022 року. Загиблі за категоріями та динаміка цивільних жертв за 2014–2021 роки.
3. Звернення Путіна 21 лютого 2022 року. Звинувачення в «геноциді» під час визнання «ДНР» і «ЛНР».
4. Звернення Путіна 24 лютого 2022 року. «Геноцид» як обґрунтування вторгнення.
5. Міжнародний суд ООН — наказ про тимчасові заходи від 16 березня 2022 року. Пункти 59 і 86.
6. Міжнародний суд ООН — рішення щодо попередніх заперечень від 2 лютого 2024 року. Юрисдикція щодо вимоги України визнати відсутність доказів геноциду.
7. ЄСПЛ — рішення Великої палати у справі «Україна та Нідерланди проти Росії», 9 липня 2025 року. Відповідальність Росії за масові порушення прав людини та збиття MH17.
8. Статут ООН. Стаття 2(4): заборона погрози силою або її застосування.