Падіння Російської імперії та початок українського державотворення у 1917 році

Частина 1. Як зруйнувався імперський правопорядок

Період основних подій: березень — листопад 1917 року.
Місце: Петроград, Псков, Київ.
Ключові документи: Основні державні закони Російської імперії 1906 року, акти Миколи II та Михайла березня 1917 року, постанова про проголошення Російської республіки, універсали Української Центральної Ради.

Російська теза: Україна незаконно відокремилася від Російської імперії. Центральна Рада нібито була сепаратистською організацією, яка зруйнувала єдину державу, а законність українського державотворення залежала від дозволу російської влади.

1. На чому ґрунтувалася влада Російської імперії

На початку 1917 року основою державного устрою були Основні державні закони в редакції 1906 року.

Імператор залишався центральною ланкою системи. Стаття 8 відносила ініціативу перегляду Основних законів до імператора. Стаття 86 передбачала, що новий закон потребує схвалення Державної ради та Державної думи й затвердження імператора.

Текст Основних державних законів 1906 року.

Отже, імператорська влада була необхідним елементом передбаченого законом механізму.

Рада міністрів не мала звичайного повноваження самостійно замінити імператора, перебрати всю законодавчу владу та остаточно визначити нову форму держави.

Тому події 1917 року потрібно оцінювати як зміну самої основи влади.

2. Зречення Миколи II не забезпечило стабільного престолонаступництва

15 березня 1917 року за новим стилем, або 2 березня за старим, Микола II підписав акт про зречення престолу та складення верховної влади.

В акті він указав на передачу престолу братові Михайлу, відмовившись від початкового варіанта передачі синові Олексію.

Документи про зречення Миколи II.
Опис обставин підписання акта.

Окремі аспекти цього рішення, зокрема можливість розпорядитися правами сина, стали предметом юридичних суперечок.

Але незалежно від оцінки цих суперечок фактичний результат був очевидним: Микола припинив здійснювати верховну владу, а стабільного переходу до нового правлячого імператора не відбулося.

3. Акт Михайла змінив основу питання про верховну владу

16 березня за новим стилем Михайло підписав акт про неприйняття верховної влади до визначення майбутнього державного устрою.

Він погоджувався прийняти її лише за відповідної волі народу, висловленої через Установчі збори. До того закликав підкорятися Тимчасовому уряду.

Текст акта Михайла від 3 березня 1917 року.

Таким чином, питання верховної влади перенесли з механізму спадкової монархії до майбутнього народного представництва.

Це був принциповий розрив із попередньою конструкцією. Майбутню форму правління та нові основні закони мали визначити Установчі збори.

Водночас акт не створював завершеної республіканської конституції. Він залишав перехідний порядок із невирішеним питанням остаточного джерела та меж влади.

4. Як утворився Тимчасовий уряд

Тимчасовий уряд сформували внаслідок домовленостей між Тимчасовим комітетом Державної думи та виконкомом Петроградської ради.

Цю основу його створення підтверджують матеріали російської Президентської бібліотеки.

Документальна добірка про утворення Тимчасового уряду.

Тимчасовий комітет Думи не був тотожним Державній думі, яка діяла за імперською законодавчою процедурою. Петроградська рада також не була органом, передбаченим Основними законами.

Тому домовленість між ними не становила звичайного механізму передачі верховної влади за імперським правом.

5. Указ про Львова не дорівнював передачі всієї державної влади

Микола II підписав указ про призначення Георгія Львова головою Ради міністрів. Цей документ, разом з актом Михайла, використовували для обґрунтування правової наступності нової влади.

Відтворення указу в праці сучасника подій Тихона Полнера.

Однак призначення керівника уряду та передача повноти верховної влади є різними юридичними діями.

З указу про призначення не випливало право одноосібно замінити імператора, обидві парламентські установи та встановлений механізм зміни Основних законів.

Саме тут проходить межа між спробою зберегти елементи правової наступності та фактичним революційним перетворенням держави.

6. У чому полягав правовий розрив

Тимчасовий уряд здійснював повноваження, які раніше належали різним органам імперської системи. При цьому передбачений Основними законами порядок їх взаємодії вже не працював.

Тому обґрунтований правовий висновок полягає в тому, що повнота влади нового уряду мала революційну, позаконституційну щодо попереднього устрою основу.

Це не тотожне твердженню, що всі його акти автоматично були недійсними. Після революцій нова влада може встановлювати власний правопорядок, зберігати частину старого законодавства та отримувати міжнародне визнання.

Але її вже не можна без пояснень подавати як звичайний уряд, який незмінно продовжував діяти за всіма правилами імперської конституційної системи.

Проблему правової основи Тимчасового уряду обговорював і його керуючий справами Володимир Набоков. Його праця є свідченням учасника подій, а не судовим рішенням.

Володимир Набоков, «Тимчасовий уряд».

7. Чому державний апарат не зник одночасно з монархією

Після зречення імператора продовжували існувати частина міністерств, судів, адміністративних установ і дипломатичних представництв.

Наприклад, Сенат діяв і за Тимчасового уряду. Влітку 1917 року нова влада призначала сенаторів.

Матеріал про призначення Олександра Нольде сенатором.

Отже, припинення монархічного устрою не можна описувати як миттєве зникнення всього державного апарату.

Правильне розмежування таке:

Саме тому падіння режиму, припинення роботи окремих інституцій і зникнення держави як міжнародного суб’єкта не можна вважати одним явищем.

8. Державна дума не відновила звичайної законодавчої діяльності

Після Лютневої революції Державна дума більше не повернулася до звичайної парламентської роботи.

Це прямо зазначено в архівній характеристиці установи.

Архівна довідка про Державну думу.

Отже, законодавча конструкція з участю Думи, Державної ради та імператора перестала функціонувати.

Нові рішення ухвалювали вже за іншою політичною та правовою логікою.

9. Росію проголосили республікою до проголошення УНР

14 вересня 1917 року за новим стилем Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою.

Матеріал про постанову щодо проголошення республіки.

Це було пряме рішення про зміну форми держави.

Воно не проходило через імперський механізм перегляду Основних законів за участю імператора. Його ухвалила влада, сформована після революції.

Таким чином, твердження про незмінне існування імперського конституційного порядку до проголошення незалежності України суперечить документам самої російської влади.

10. Міжнародне визнання уряду не відновлювало імперію

У березні 1917 року США визнали Тимчасовий уряд і продовжили відносини з Росією через нього.

Дипломатичний документ від 22 березня 1917 року.

Це підтверджує, що міжнародні відносини могли продовжуватися після внутрішнього революційного розриву.

Однак визнання нового уряду не означало відновлення монархії або підтвердження відповідності всіх його повноважень Основним законам 1906 року.

Питання міжнародної тяглості держави та питання законності зміни її уряду потрібно розглядати окремо.

11. Українські органи влади формувалися після падіння монархії

23 червня 1917 року за новим стилем Центральна Рада ухвалила Перший Універсал.

Він проголошував автономний курс і право українського народу самостійно впорядковувати життя на своїй землі. Водночас документ прямо заявляв про збереження зв’язку з російською державою.

Текст Першого Універсалу.

28 червня створили Генеральний секретаріат, власний виконавчий орган Центральної Ради.

Матеріал про створення Генерального секретаріату.

Це означало розвиток українського владного центру.

Проте червневі документи ще не проголошували незалежної УНР. Українське державотворення на цьому етапі мало автономну спрямованість.

12. Конфлікт із Тимчасовим урядом стосувався обсягу української влади

Тимчасова інструкція Генеральному секретаріатові, датована 4 серпня за старим стилем, обмежувала його територіальні та предметні повноваження.

Вона передбачала його підпорядкування в системі Тимчасового уряду та передачу розпоряджень центральної влади місцевим установам.

Текст Тимчасової інструкції.

Отже, між українським і російським центрами тривала боротьба за компетенцію та характер відносин.

Спроба обмежити українські органи не означала відмови Петрограда від претензій на Україну. Навпаки, він намагався визначати межі її самоуправління.

Для оцінки фактичної української державності важливо досліджувати і ці приписи, і українські рішення, і реальне управління на місцях.

13. Повалення Тимчасового уряду та проголошення УНР

7 листопада 1917 року за новим стилем більшовики повалили Тимчасовий уряд у Петрограді.

Влада, з якою Центральна Рада до того вела переговори, перестала існувати як діючий центральний уряд.

20 листопада Центральна Рада Третім Універсалом проголосила Українську Народну Республіку. Документ прямо описував відсутність центрального уряду та поширення безвладдя.

Текст Третього Універсалу.

УНР ще зберігала орієнтацію на федеративний зв’язок із Росією. Але це був проєкт майбутньої демократичної перебудови, а не повернення до імператорського правління.

Власна українська республіканська організація влади виникала раніше за пряме проголошення повної незалежності.

14. Чому державність не залежить лише від іноземного визнання

Декларативний підхід до визнання держав виходить із того, що визнання підтверджує державність, а не створює її саме собою.

Це не означає, що для появи держави достатньо ухвалити декларацію. Потрібно оцінити населення, територію, організовану владу та її самостійність.

Відоме формулювання відповідних ознак міститься у статті 1 Конвенції Монтевідео 1933 року, а стаття 3 відокремлює політичне існування держави від її визнання іншими державами.

Офіційна публікація Конвенції.
Скан статей 1 і 3.

Конвенція була ухвалена пізніше й не діяла як договір для українських подій 1917 року. Тут вона пояснює зміст декларативного підходу.

Для України з нього випливає обмежений, але важливий висновок: відсутність російського визнання сама собою не спростовує української державності.

Однак цей підхід не визначає автоматично дату її виникнення. Таку дату та характер державності потрібно обґрунтовувати документами й фактичним обсягом влади на кожному етапі.

15. Правовий висновок

У 1917 році припинила діяти монархічна система Російської імперії. Було зруйновано передбачену Основними законами конструкцію верховної влади.

Тимчасовий уряд намагався зберегти окремі елементи наступності, але його повнота повноважень мала революційну основу. Він сам проголосив республіку, після чого був повалений.

Ці події передували проголошенню незалежності УНР.

Українське державотворення проходило в умовах розриву попереднього порядку та конкуренції нових центрів влади. Його не можна оцінювати так, ніби імперська система продовжувала незмінно діяти, а лише українці відмовилися виконувати її правила.

Водночас падіння імперського режиму не було автоматичним юридичним дозволом на будь-яке територіальне рішення. Українська державність має власну доказову основу: установчі акти, органи влади, управління територією та подальші міжнародні відносини.

Хронологія

Дати наведено за новим стилем.

Наша позиція

Російська імперія як монархічна система припинила існування внаслідок революції в самій Росії. Її правопорядок не залишався незмінною конституційною основою, за якою діяли всі наступні російські уряди.

Українська влада формувалася поступово: від автономних вимог та створення виконавчого органу до проголошення республіки.

Визнання іншими державами мало важливе значення, але не було єдиною умовою державності й не давало Росії універсального права вето на її існування.

Теза про українських сепаратистів, які зруйнували чинну імперію, приховує головне: імперський порядок уже був зламаний, а нові російські органи самі спиралися на революційну зміну влади.

Першоджерела

1. Основні державні закони Російської імперії в редакції 23 квітня 1906 року.
2. Президентська бібліотека: документи про зречення Миколи II, 2 (15) березня 1917 року.
3. Акт великого князя Михайла про неприйняття верховної влади до рішення Установчих зборів, 3 (16) березня 1917 року.
4. Президентська бібліотека: утворення Тимчасового уряду, 2 (15) березня 1917 року.
5. Президентська бібліотека: проголошення Російської республіки, 1 (14) вересня 1917 року.
6. Президентська бібліотека: архівна довідка про Державну думу Російської імперії.
7. Президентська бібліотека: Олександр Нольде — сенатор, призначений Тимчасовим урядом.
8. FRUS: телеграма посла США Френсіса про визнання Тимчасового уряду, березень 1917 року.
9. Перший Універсал Української Центральної Ради, 10 (23) червня 1917 року.
10. АрміяInform: 105 років тому українці сформували перший національний уряд.
11. Тимчасова інструкція Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду на Україні, 4 (17) серпня 1917 року.
12. Третій Універсал Української Центральної Ради, 7 (20) листопада 1917 року.
13. Конвенція Монтевідео про права та обов’язки держав, 26 грудня 1933 року.