Чи була УНР незаконним відокремленням від Росії: підсумковий правовий аналіз

Частина 7. Виникнення української державності та межі російських претензій

Період аналізу: 1917–1921 роки.
Ключові документи: акти про зміну влади в Росії, універсали Центральної Ради, законодавство УНР, Берестейські договори, документи про Злуку та Ризький мир.

Російська теза: Україна нібито незаконно відокремилася від Росії після революції. Російська імперія залишалася єдиною законною державою, українські органи були сепаратистськими, а їхні рішення не мали сили без погодження російської влади.

1. За яким правом оцінювати події 1917 року

Необхідно розрізняти три рівні:

Висновок на одному рівні не замінює аналізу інших.

Наприклад, відсутність дозволу в імперському законодавстві не є вичерпною відповіддю на питання про виникнення нового державного правопорядку після революційного розриву.

Так само міжнародний договір не доводить демократичності всіх внутрішніх рішень його учасника.

Події також не можна безпосередньо оцінювати так, ніби Статут ООН 1945 року або Конвенція Монтевідео 1933 року вже діяли в 1917 році.

2. Імперська законність не залишилася незмінною

Основні закони 1906 року передбачали імператора як необхідну ланку верховної влади та законодавчого механізму.

Після зречення Миколи II й неприйняття влади Михайлом ця конструкція перестала працювати в попередньому вигляді.

Тимчасовий уряд отримав повноту влади, яка не вкладалася у звичайну компетенцію імперської Ради міністрів.

Основні державні закони 1906 року.
Акт Михайла від 3 березня 1917 року.

У вересні Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою. У листопаді більшовики повалили цей уряд.

Отже, російські центри влади самі не продовжували незмінно діяти за всіма правилами старого імперського устрою.

Вибіркове застосування імперських обмежень лише до українських органів приховує цей конституційний розрив.

3. Падіння монархії не зробило всі території нічийними

Зречення царя не означало автоматичного припинення всіх установ, законів і міжнародних зобов’язань.

Інші держави продовжували відносини з Росією через новий уряд. Наприклад, США офіційно визнали Тимчасовий уряд у березні 1917 року.

Дипломатичний документ про визнання.

Тому українську державність не потрібно обґрунтовувати припущенням, що після падіння царя вся державна територія втратила будь-яку правову належність.

Її доказова основа інша: українські органи створювали власну владу, ухвалювали установчі акти та вступали в міжнародні відносини.

4. Автономія, республіка та незалежність були різними етапами

Перший Універсал у червні 1917 року проголосив автономний курс і прямо зберігав зв’язок із російською державою.

Третій Універсал у листопаді проголосив УНР із федеративною орієнтацією.

Четвертий Універсал у січні 1918 року прямо встановив незалежний і суверенний статус.

Перший Універсал.
Третій Універсал.
Четвертий Універсал.

Отже, неправильно як переносити незалежність УНР на червень, так і заперечувати всю попередню державотворчу діяльність.

Незалежність була проголошена республікою, яка вже мала власні органи.

5. Документи засвідчують створення власного правопорядку

Центральна Рада та Генеральний секретаріат здійснювали законодавчі й виконавчі функції. Після проголошення УНР визначалися чинність попередніх законів, статус установ і виключне право українського представницького органу видавати нові закони.

Текст закону про законодавчу компетенцію та правонаступництво.

Створення державного банку та власної грошової емісії додатково показують інституційний характер цього процесу.

Водночас проголошене повноваження не дорівнює його повному виконанню. Контроль був нерівномірним, а апарат потребував розбудови.

Ці обмеження характеризують спроможність влади. Вони не дозволяють викреслити сам факт існування її органів та актів.

6. Відсутність визнання не є достатнім запереченням державності

За декларативним підходом іноземне визнання підтверджує державність, а не обов’язково створює її.

Водночас цей підхід не означає, що будь-яка декларація автоматично перетворює її авторів на державу.

Потрібно досліджувати територіальну основу, населення, організовану владу та її самостійність.

Тому аргумент «Росія не дозволила, отже України не існувало» недостатній. Але й сам факт утворення уряду без оцінки його повноважень та діяльності не вирішує всього питання.

7. Більшовицький уряд сам заявив про право України відокремитися

У маніфесті з ультимативними вимогами Раднарком заявляв про визнання Української республіки та її права відокремитися або домовитися про федеративні відносини.

Водночас він заперечував повноваження Центральної Ради й висував вимоги під загрозою війни.

Текст маніфесту в документальному проєкті Росархіву.

Це не було безумовним визнанням українського уряду.

Але документ прямо спростовує твердження, що більшовицька позиція ґрунтувалася виключно на незмінній імперській цілісності та запереченні самого права на відокремлення.

Конфлікт стосувався також того, хто здійснюватиме владу в Україні.

8. Берестейські договори підтвердили окрему міжнародну участь України

9 лютого 1918 року УНР уклала власний мир із державами Четверного союзу.

Архівні документи про український мирний договір.

3 березня радянська Росія у своєму договорі зобов’язалася укласти мир з УНР, визнати український договір і вивести російські війська та червону гвардію з України.

Стаття VI російського Берестейського договору.

Отже, український статус був предметом конкретних міжнародних домовленостей.

Це виходило за межі відносин між звичайною місцевою адміністрацією та її центральним урядом.

Водночас договори не гарантували повного контролю УНР над усіма заявленими територіями або її визнання всіма державами світу.

9. ЗУНР та Акт Злуки не вписуються в пояснення про суто російський внутрішній конфлікт

ЗУНР постала на землях колишньої Австро-Угорщини, мала власний установчий закон та органи влади.

УНР і ЗУНР уклали Передвступний договір, після чого об’єднання оформлювали рішеннями представницьких органів та Універсалом Директорії.

Тимчасовий основний закон ЗУНР.
Передвступний договір.
Універсал про Злуку.

Ці документи засвідчують власний український державний проєкт по обидва боки колишнього імперського кордону.

Його не можна пояснити лише боротьбою за владу всередині Росії.

10. Поразка УНР не скасовує попередньої державної діяльності

УНР втратила територіальний контроль, її армія відступила та була інтернована. Подальші спроби повернутися завершилися поразкою.

Але військовий результат не робить неіснуючими попередні урядові рішення, закони та договори.

Ризький мир уклали Польща та радянські Росія й Україна. Уряд УНР не був його стороною.

Матеріали МЗС Польщі про Ризький договір.

Тому його не можна подавати як добровільну відмову уряду УНР від незалежності.

Водночас договір та встановлення радянського контролю мали реальні наслідки для міжнародного становища й можливостей української республіканської влади.

11. Що означає слово сепаратизм у цій суперечці

Сам термін не замінює правової аргументації.

Навіть якщо в широкому політичному значенні називати певний рух спрямованим на відокремлення, із цього ще не випливають:

• відсутність державності;
• недійсність усіх установчих актів;
• відсутність міжнародного визнання;
• право іншої держави встановити над ним владу силою.

Для кожного такого висновку потрібні окремі факти та правові підстави.

У випадку України додатково потрібно враховувати, що початкові вимоги були автономними, а незалежність проголосили після революційних змін у Росії та початку збройного конфлікту.

12. Підсумковий правовий висновок

Документи 1917–1921 років дозволяють установити таке:

Хронологія ключових етапів

Наша позиція

УНР була результатом українського державотворення в умовах розпаду імперського порядку, революції та війни.

Її історію не можна звести до відсутності російського дозволу. Таке пояснення ігнорує революційне походження нової російської влади, власні українські установи та міжнародні договори.

Водночас українська аргументація не потребує тверджень, що після зречення царя всі території стали нічийними або що повністю незалежна УНР існувала вже в червні 1917 року.

Достатньо встановлених документами обставин: українці створили власну республіканську владу, проголосили незалежність, укладали міжнародні договори та обороняли державу. Її військова поразка не перетворює ці факти на вигадку.

Першоджерела

1. Основні державні закони Російської імперії в редакції 23 квітня 1906 року.
2. Акт великого князя Михайла про неприйняття верховної влади до рішення Установчих зборів, 3 (16) березня 1917 року.
3. FRUS: телеграма посла США Френсіса про визнання Тимчасового уряду, березень 1917 року.
4. Перший Універсал Української Центральної Ради, 10 (23) червня 1917 року.
5. Третій Універсал Української Центральної Ради, 7 (20) листопада 1917 року.
6. Четвертий Універсал Української Центральної Ради, 9 (22) січня 1918 року.
7. Закон Центральної Ради про право видавати закони та чинність попереднього законодавства, 25 листопада (8 грудня) 1917 року.
8. Маніфест Раднаркому до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради, 3 (16) грудня 1917 року.
9. Берестейський мирний договір радянської Росії з державами Четверного союзу, 3 березня 1918 року.
10. Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, 13 листопада 1918 року.
11. Передвступний договір між УНР і ЗУНР про майбутню злуку, Фастів, 1 грудня 1918 року.
12. Універсал Директорії УНР про злуку з ЗУНР, 22 січня 1919 року.
13. МЗС Польщі: передання оригіналу Ризького мирного договору 1921 року та інших архівних документів.