Українська Держава, Директорія та ЗУНР: зміна влади й об’єднання українських республік

Частина 5. Від гетьманату Павла Скоропадського до Акта Злуки

Період основних подій: квітень 1918 року — січень 1919 року.
Основні місця: Київ, Львів, Фастів, Станіславів.
Ключові документи: Грамота Павла Скоропадського, Закони про тимчасовий державний устрій України, Тимчасовий основний закон ЗУНР, Передвступний договір та Універсал Директорії про Злуку.

Російська теза: Постійні зміни української влади нібито доводять, що держави не існувало. Гетьманат був лише німецьким утворенням, Директорія представляла чергову групу повстанців, а об’єднання із західноукраїнськими землями стало можливим лише завдяки пізнішій радянській політиці.

1. Чому зміна режиму не дорівнює зникненню держави

Державність не можна оцінювати лише за незмінністю назви уряду або способом приходу керівника до влади.

Потрібно розрізняти:

• державу та її територіальну організацію;
• політичний режим;
• уряд;
• фактичний контроль;
• міжнародні відносини й зобов’язання.

Переворот може змінити верховну владу та конституційну систему, не ліквідувавши всіх державних установ.

Водночас наступність не слід припускати автоматично в кожній сфері. Її потрібно встановлювати за документами, діяльністю установ і поводженням із попередніми зобов’язаннями.

Саме так потрібно розглядати перехід від Центральної Ради до гетьманату, а потім до Директорії.

2. Що проголосив Павло Скоропадський 29 квітня 1918 року

29 квітня Павло Скоропадський оголосив про перебрання влади.

У Грамоті до всього українського народу він заявив про розпуск Центральної та Малої рад і звільнення міністрів. Водночас документ передбачав продовження роботи інших службовців та установ.

Текст Грамоти від 29 квітня 1918 року.

Отже, документ установлював зміну верховної влади та політичного порядку, але не оголошував ліквідацію України або передачу всієї території іншій державі.

Нова влада діяла під назвою Українська Держава.

3. Гетьманат установив власну організацію влади

Разом із Грамотою було оприлюднено Закони про тимчасовий державний устрій України.

Вони закріплювали гетьманську модель верховної влади та визначали засади діяльності уряду й інших установ.

Грамота з посиланням на закони про тимчасовий устрій.

Це була інша конституційна конструкція, ніж республіканська модель Центральної Ради.

Оцінка способу встановлення гетьманату та його демократичності є окремим питанням. Але наявність авторитарних повноважень не доводить відсутності державного апарату.

Державність та демократичність не є тотожними характеристиками.

4. Зовнішня залежність не скасовує необхідності досліджувати власні установи

Німецька й австро-угорська військова присутність істотно впливала на політичні можливості української влади.

Проте для правового аналізу недостатньо замінити дослідження словом маріонетка.

Потрібно встановити, які рішення ухвалював український уряд, які установи діяли, хто видавав закони та як здійснювалися зовнішні відносини.

Залежність від військового союзника може суттєво обмежувати самостійність. Але вона не означає, що всі власні правові акти й органи влади автоматично перестають існувати.

Водночас і сама наявність українських назв не доводить необмеженої свободи дій. Обидві сторони цього питання потребують документальної оцінки.

5. Директорія виступила за відновлення УНР

Після антигетьманського повстання та припинення влади Скоропадського в грудні 1918 року Директорія встановила республіканську владу.

Її політичне обґрунтування полягало у відновленні Української Народної Республіки.

Декларація від 26 грудня 1918 року визначала напрями внутрішньої політики та передбачала скликання Конгресу трудового народу.

Текст Декларації Директорії.

Це означало чергову зміну засад верховної влади.

Проте сама Директорія представляла її як відновлення УНР, а не як відмову від української державності чи повернення України до складу Росії.

6. Відновлення республіки не означало автоматичної політичної стабільності

Уряд Директорії діяв в умовах військової небезпеки, соціального конфлікту та боротьби за підпорядкування збройних формувань.

Його установчі рішення потрібно відрізняти від фактичної спроможності забезпечити виконання всіх законів.

Саме тому коректна оцінка має враховувати одночасно два факти: республіканські органи та правові акти існували, але ефективність їхньої влади була обмеженою й змінювалася.

Політична нестабільність характеризує стан державності. Вона не є достатньою підставою заперечити її взагалі.

7. ЗУНР постала з іншого імперського простору

Західноукраїнська Народна Республіка виникла на землях, які до того перебували у складі Австро-Угорської монархії.

1 листопада 1918 року українські військові встановили контроль над ключовими об’єктами Львова. Ці події відомі як Листопадовий чин.

Матеріали УІНП про події 1 листопада.

Тому історію всіх українських державних утворень не можна описати формулою відокремлення від Росії.

ЗУНР виникала в іншому політичному та правовому контексті, пов’язаному з розпадом Австро-Угорщини.

8. ЗУНР мала власний установчий закон

13 листопада 1918 року Українська Національна Рада ухвалила Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії.

Документ установлював засади нової республіки, її територіальні претензії та організацію верховної влади.

Текст Тимчасового основного закону.

При цьому територія, описана в установчому акті, не була тотожною території безперервного фактичного контролю.

Тому потрібно розрізняти заявлені межі держави, реальне управління та міжнародне вирішення територіальних суперечок.

9. Представницькі, виконавчі та військові органи ЗУНР

Українська Національна Рада виконувала представницькі й законодавчі функції. Було створено Державний секретаріат як уряд, формувалися місцева адміністрація та військові структури.

Матеріали УІНП про державне будівництво ЗУНР.
Хронологія основних подій.

Отже, ЗУНР не була лише назвою в декларації. Вона мала власну організацію публічної влади та збройні сили.

Водночас українсько-польська війна обмежувала її контроль і визначала значну частину урядової діяльності.

10. Об’єднання почалося з договору між українськими сторонами

1 грудня 1918 року у Фастові представники УНР і ЗУНР уклали Передвступний договір про майбутню Злуку.

У документі йшлося про об’єднання двох українських держав в одну державну одиницю. Для західноукраїнської території передбачали територіальну автономію, умови якої потребували подальшого визначення.

Повний текст Передвступного договору.

Юридичне значення документа полягає в тому, що об’єднання оформлювали волевиявленням українських владних центрів.

При цьому договір був попереднім. Він визначав напрям і зобов’язання завершити об’єднання, а не засвідчував миттєве злиття всіх установ.

11. Рішення Української Національної Ради 3 січня 1919 року

3 січня 1919 року Українська Національна Рада у Станіславові схвалила об’єднання з УНР.

Це був окремий представницький акт західноукраїнської сторони, необхідний для подальшого оформлення Злуки.

Інформаційні матеріали УІНП про рішення та Акт Злуки.

Отже, процес не обмежувався домовленістю кількох представників у Фастові. Він отримав підтримку органу, який здійснював верховну владу в ЗУНР.

12. Що проголосили 22 січня

22 січня 1919 року в Києві на Софійській площі урочисто проголосили Універсал Директорії про Злуку.

Документ заявляв про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину незалежну Українську Народну Республіку.

Текст Універсалу Директорії від 22 січня 1919 року.

Це був установчий акт із конкретним політичним і правовим змістом.

Він підтверджує, що український проєкт об’єднання східних і західних земель існував та оформлювався власними документами задовго до радянського встановлення контролю над ними.

13. Трудовий конгрес підтримав об’єднання

23 січня Трудовий конгрес України схвалив документи про Злуку.

Таким чином, урочисте проголошення супроводжувалося представницьким підтвердженням.

Матеріали УІНП про схвалення Акта Злуки.
Архівний документ про участь у Трудовому конгресі.

Тому Акт Злуки не можна звести лише до промови або святкової церемонії.

14. Чому юридичний акт не означав завершення всього об’єднання

Західноукраїнські органи та військо зберігали значну організаційну окремішність. Існували різні адміністративні традиції, законодавство, військові завдання та зовнішньополітичні пріоритети.

Війна ускладнювала побудову спільного апарату.

УІНП прямо зазначає збереження цієї окремішності навіть після переходу західноукраїнського уряду й армії за Збруч.

Матеріал про реалізацію Злуки.

Отже, необхідно розрізняти:

Незавершеність реалізації не означає відсутності самого правового рішення.

15. Чому це спростовує тезу про радянське створення української єдності

Документи 1918–1919 років показують власний український процес об’єднання.

Його учасниками були українські уряди та представницькі органи. Вони визначали політичну мету, погоджували умови й ухвалювали установчі рішення.

Це не доводить, що в січні 1919 року Україна вже контролювала всі заявлені землі або мала сучасні кордони.

Але це доводить інше: прагнення до соборної української держави та його юридичне оформлення не були винаходом радянського керівництва.

16. Правовий висновок

Події 1918–1919 років потрібно розглядати як зміну режимів, боротьбу за владу та паралельне українське державотворення в різних частинах колишніх імперій.

Гетьманат створив власну модель верховної влади. Директорія проголосила відновлення УНР. ЗУНР постала на іншій територіальній та інституційній основі й мала власні органи.

Об’єднання оформлювали послідовністю договору та представницьких актів.

Політична нестабільність і незавершеність інтеграції не дозволяють заперечувати наявність цих державних установ і документів.

Водночас їх не слід подавати як доказ повністю реалізованого та безперервного контролю над усіма українськими землями.

Хронологія

Наша позиція

Зміна Центральної Ради гетьманатом, а гетьманату Директорією не доводить відсутності української державності. Вона свідчить про гостру боротьбу за її політичну форму та керівництво.

ЗУНР мала власну установчу основу й органи влади на землях колишньої Австро-Угорщини.

Об’єднання українських республік було їхнім власним рішенням, оформленим договором і представницькими актами.

Українська соборність була політичною метою та предметом правового оформлення до радянського переділу територій. Військова поразка й незавершеність об’єднання не роблять ці документи неіснуючими.

Першоджерела

1. Грамота Павла Скоропадського до всього українського народу, 29 квітня 1918 року.
2. Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, 13 листопада 1918 року.
3. Передвступний договір між УНР і ЗУНР про майбутню злуку, Фастів, 1 грудня 1918 року.
4. Універсал Директорії УНР про злуку з ЗУНР, 22 січня 1919 року.