Протистояння на вулиці Грушевського (січень 2014 року)

Період: від 19 січня 2014 року.
Місце: Київ, вулиця Михайла Грушевського, район стадіону «Динамо» та підступів до урядового кварталу.

Російська теза: Сутички на Грушевського доводять, що Майдан був насильницьким заколотом, а силовики лише законно відновлювали порядок.

1. Передумови: чому 19 січня відбулося нове загострення

Безпосереднім політичним тлом стали закони, ухвалені Верховною Радою 16 січня. Вони запроваджували нові обмеження зібрань, громадської діяльності та поширення інформації.

На момент початку сутичок основні обмеження ще не набрали чинності: відповідні закони опублікували 21 січня, а основний із них набрав чинності 22 січня. Тому нові січневі заборони не могли бути правовою підставою для покарання за поведінку 19 січня. Водночас їх ухвалення вже стало причиною протесту. Українська правда

Невдоволення було спрямоване й на опозиційних політиків. Частина учасників вимагала зрозумілого плану дій та визначення лідера протестного руху.

За описом Музею Революції Гідності, на недільному вічі 19 січня Дмитро Булатов закликав визначити єдиного лідера спротиву. Відповідь Арсенія Яценюка, що таким лідером є український народ, частина присутніх зустріла вигуками «Ганьба!». Це показує, що між учасниками протесту та парламентською опозицією не було повного збігу позицій щодо подальших дій. Музей Революції Гідності

Політичне пояснення загострення не замінює правової оцінки. Ухвалення обмежувальних законів пояснює, проти чого виступали люди. Воно саме собою не дозволяє будь-які способи протесту.

2. Недільне віче та сутички на Грушевського були різними епізодами

19 січня на майдані Незалежності відбулося масове віче. Після нього кілька тисяч учасників вирушили на вулицю Грушевського.

Вулицю перекривав кордон внутрішніх військ. Саме біля нього розпочалося протистояння, яке переросло в сутички. Музей Революції Гідності описує спроби частини мітингувальників прорватися через кордон до урядового кварталу. Музей Революції Гідності

Ця послідовність важлива. Участь у вічі на Майдані не доводить участі в нападі на Грушевського. Перебування на Грушевського також не доводить вчинення насильства.

У районі протистояння перебували люди з різними діями та функціями: безпосередні учасники сутичок, інші протестувальники, журналісти й медики. Для встановлення відповідальності потрібно з’ясувати поведінку конкретної особи.

Фотографія натовпу чи загальний відеозапис зіткнення можуть підтвердити саму подію. Але вони не замінюють доказів того, хто саме кидав небезпечний предмет, завдав удару або віддав незаконний наказ.

3. Насильство з боку частини протестувальників: що підтверджують джерела

Стверджувати, що на Грушевського всі учасники діяли виключно мирно, було б неправильно.

Human Rights Watch у повідомленні від 30 січня 2014 року описала, що частина протестувальників кидала «коктейлі Молотова» й каміння та мала бейсбольні бити й великі загострені палиці. Організація також зафіксувала застосування міліцією сльозогінного газу, гумових куль, світлошумових гранат і водометів. Human Rights Watch

Кидання запалювальної суміші в людину чи інша дія, здатна спричинити тяжке ушкодження, не стає мирним висловленням поглядів через політичну мету учасника.

Водночас із цього не випливає колективна відповідальність:

• дії конкретної групи не приписуються автоматично всім присутнім;
• участь у протестному русі не доводить участі в сутичках;
• напад на одного правоохоронця не дозволяє карати будь-якого протестувальника;
• злочин окремої особи не скасовує прав інших людей.

Отже, достовірний виклад подій повинен визнавати зафіксоване насильство й водночас відмовлятися від його поширення на весь Майдан.

4. Що силовики могли робити для припинення нападів

Правоохоронці не були зобов’язані пасивно спостерігати за діями, які загрожували життю чи здоров’ю. Вони могли припиняти конкретні напади, захищати людей і здійснювати затримання за законних підстав.

Але повноваження застосувати силу не означає свободи обирати будь-які засоби.

Основні принципи ООН щодо застосування сили та вогнепальної зброї розрізняють ненасильницькі й насильницькі зібрання. Навіть під час розсіювання незаконного, але ненасильницького зібрання силу належить уникати, а коли це неможливо, обмежувати необхідним мінімумом. Ці принципи наводить, зокрема, доповідь Спеціального представника Генерального секретаря ООН з питань правозахисників A/61/312. digitallibrary.un.org

Для конкретної дії силовика потрібно послідовно встановити:

1. Мету: яку загрозу він припиняв.
2. Необхідність: чому без сили неможливо було досягти цієї мети.
3. Співмірність: чи відповідали засіб та інтенсивність реальній небезпеці.
4. Спрямованість: проти кого застосували силу та якою була поведінка цієї людини.

Наприклад, припинення нападу й удари по вже затриманій людині є різними діями. Перша може мати законну підставу. Друга потребує окремого обґрунтування і не виправдовується попереднім опором автоматично.

Сила використовується для припинення небезпеки та виконання законного завдання. Вона не є покаранням, яке правоохоронець призначає на місці.

5. Попередження розійтися не виправдовувало будь-яке подальше насильство

Вимога припинити напад або залишити небезпечну ділянку може бути правомірною. Проте саме оголошення через гучномовець не робить законним усе, що відбувається після нього.

Human Rights Watch навела повідомлення МВС про неодноразові вимоги розійтися 19 січня. Організація окремо підкреслила, що такі попередження не звільняють міліцію від обов’язку стримано застосовувати силу та не виправдовують навмисних нападів на журналістів. Human Rights Watch

Тому пояснення «їх попереджали» недостатнє. Потрібно встановити, кому адресували вимогу, чи могла людина її виконати, що вона робила після попередження та чому проти неї застосували саме такий засіб.

Навіть якщо конкретна людина вчинила правопорушення, це не позбавляє її права на медичну допомогу й не дозволяє жорстокого поводження.

6. Журналісти та медики не ставали учасниками нападу через своє місцеперебування

Присутність біля сутичок сама собою не означала участі в них. Журналісти документували події, а медики надавали допомогу пораненим.

Human Rights Watch опитала журналістів і медичних працівників. За її даними, українські громадські організації задокументували понад 60 випадків, коли міліція била журналістів і медиків, стріляла в них гумовими кулями або травмувала світлошумовими гранатами. Журналісти, за їхніми словами, мали помітні жилети з написом «Преса», а медики були в одязі з червоними хрестами. Організація дійшла висновку, що в багатьох випадках міліція, ймовірно, навмисно цілилася в журналістів і медиків. Human Rights Watch

Ці матеріали є документуванням правозахисної організації. Вони не замінюють вироку щодо конкретного виконавця, але становлять підставу для перевірки й розслідування відповідних епізодів.

Правова оцінка подій на Грушевського не може обмежуватися запитанням, чи було насильство серед протестувальників. Потрібно також встановити, проти кого, навіщо і в який спосіб діяли силовики.

7. 20–21 січня: протистояння стало тривалим

Сутички, які почалися 19 січня, не завершилися того самого вечора. На Грушевського сформувалося місце тривалого протистояння між протестувальниками й силовиками.

За хронологією Музею Революції Гідності, 20 січня учасники розбирали бруківку та почали будувати катапульту. Музей Революції Гідності

Ці обставини не можна приховувати: частина учасників використовувала небезпечні засоби й готувалася до продовження сутичок. Водночас вони не доводять, що кожна людина на цій ділянці брала участь у насильстві.

Для правової оцінки важлива поведінка особи в конкретний момент. Людина могла перебувати біля барикади, допомагати пораненим або документувати події. Саме місцеперебування не встановлює її вини.

Так само не можна оцінювати всі дії силовиків одним висновком. Припинення небезпечного нападу, застосування спеціального засобу проти сторонньої людини й побиття затриманого є різними епізодами, кожен із яких потребує власних доказів.

8. Водомети на морозі: значення тодішньої заборони

Одне з конкретних правових питань стосується застосування водометів.

У тодішній редакції пункту 16 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку водомети дозволялося використовувати для розосередження учасників масових заворушень за температури повітря не нижче нуля градусів.

Увечері 19 січня LB.ua повідомив, що застосування водомета на Грушевського зафіксовано на фото й відео, а температура в Києві становила мінус сім градусів. Видання навело температурне обмеження з чинних правил. Міліція тоді заперечувала застосування водометів проти мітингувальників і заявляла про використання пожежного гідранта для гасіння автобуса. LB.ua

22 січня Кабінет Міністрів ухвалив постанову № 14, якою виклав пункт 16 у новій редакції. Температурного обмеження в ній уже не було. Інтерфакс-Україна того самого дня повідомив про цю зміну та навів попередню й нову редакції правила. Інтерфакс-Україна

Тут потрібно розрізняти дві обставини.

По-перше, подальша зміна правила не робить попереднє застосування водомета відповідним старій редакції. Для епізоду 19 січня потрібно перевіряти вимоги, які діяли саме тоді.

По-друге, усунення температурної заборони не означало дозволу завдавати людям будь-якої шкоди. Залишалися вимоги необхідності й співмірності сили, а також обов’язок захищати життя та здоров’я.

Отже, пояснення «Кабмін дозволив водомети» не є достатньою відповіддю на питання про законність конкретного застосування. Потрібно встановити дату, чинну редакцію правил, температуру, мету та обставини використання.

9. Спеціальні засоби не були нешкідливими

Словосполучення «гумові кулі», «світлошумові гранати» або «водомет» не означають відсутності небезпеки для життя.

Human Rights Watch повідомила, що щонайменше вісім журналістів поранило уламками, а інших влучали гумовими кулями, зокрема в обличчя та в руки, у яких вони тримали апаратуру. Організація також описала випадок, коли міліціонери повалили молоду фотографиню, били її по голові, копали й вистрелили в неї гумовою кулею з близької відстані, коли вона намагалася втекти. Human Rights Watch

Для оцінки таких дій недостатньо назвати засіб. Потрібно встановити:

• куди й із якої відстані його застосували;
• яку небезпеку становила конкретна людина;
• чи могла постраждати стороння особа;
• чи продовжували застосовувати силу після припинення опору;
• чи надали допомогу пораненим.

Навіть дозволений спеціальний засіб може бути застосований незаконно. Його наявність на озброєнні не виправдовує пострілу в будь-яку людину, яка перебуває біля місця сутичок.

Так само загальне посилання на складність обстановки не пояснює кожного поранення. Воно має перевірятися разом із відеозаписами, медичними документами, свідченнями та даними про дії відповідного підрозділу.

10. 22 січня: загибель Нігояна й Жизневського, смертельне поранення Сеника

22 січня протистояння супроводжувалося загибеллю людей від вогнепальних поранень.

На Грушевського загинули Сергій Нігоян і Михайло Жизневський. Ці події відображені в матеріалах Музею Революції Гідності. Музей Революції Гідності

Того самого дня був тяжко поранений Роман Сеник. Він помер у лікарні 25 січня. Тому його поранення та смерть потрібно датувати окремо. Музей Революції Гідності

ДБР у повідомленні про розслідування справ Майдану також виокремлювало вбивства Нігояна й Жизневського та спричинення смертельного поранення Сенику 22 січня як предмет розслідування. ДБР

При цьому потрібно розділяти підтверджений факт загибелі та встановлення конкретного виконавця. Для персонального обвинувачення потрібні докази щодо пострілу, зброї, особи та її дій. Не можна замінювати їх припущенням, навіть якщо воно відповідає політичній позиції автора.

Але невстановлення виконавця саме собою не спростовує вбивства й не доводить законності застосування сили.

11. Чому загибель людини вимагала розслідування, а не пояснення про заворушення

Навіть участь людини в насильницьких діях не створює необмеженого права позбавити її життя.

Юридичне питання полягає в тому, чи існувала конкретна загроза, яка виправдовувала відповідний рівень сили саме в момент її застосування. Загальний опис подій як заворушень цього не встановлює.

Так само сам факт смерті ще не визначає автоматично вину конкретного правоохоронця. Для цього необхідно відтворити обставини й перевірити докази.

Саме тому ефективне розслідування має встановлювати не лише того, хто міг здійснити постріл, а й обставини організації операції, накази, використані засоби та можливість запобігти загибелі.

Це не суперечить презумпції невинуватості. Розслідування перевіряє підстави відповідальності; вирок установлює індивідуальну кримінальну вину. Відсутність вироку не звільняє державу від обов’язку з’ясовувати причини смерті.

12. Юрій Вербицький: пов’язаний із переслідуванням Майдану, але окремий епізод

22 січня під Києвом знайшли тіло Юрія Вербицького, якого напередодні викрали з лікарні разом з Ігорем Луценком.

Цю смерть потрібно включати в загальний контекст переслідування учасників Майдану, але Вербицький не загинув у вуличній сутичці на Грушевського. Викрадення, подальше поводження з ним та обставини смерті становлять окремий епізод.

Важливо також не плутати дату виявлення тіла з датою смерті. У матеріалах Українського інституту національної пам’яті з посиланням на слідчих ДБР зазначено, що смерть настала не пізніше 24:00 21 січня. Тіло виявили 22 січня. УІНП

Це розмежування дозволяє точно описати події: на Грушевського відбувалися зіткнення й смертельні поранення, а паралельно учасників протесту викрадали та переслідували за межами місця протистояння. Зводити все це до єдиного пояснення про «відновлення порядку» означає ігнорувати різну природу відповідних дій.

13. Затримання не давало права карати людину на місці

Під час протистояння правоохоронці могли затримувати осіб за передбачених законом підстав. Однак затримання не перетворювало людину на об’єкт помсти.

Потрібно розрізняти силу, необхідну для припинення нападу чи подолання опору, та насильство над уже контрольованою людиною. Попередня поведінка затриманого не виправдовує побиття, приниження або позбавлення медичної допомоги.

Заборона катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження є абсолютною. Рада Європи у своєму посібнику для фахівців пояснює, що стаття 3 Європейської конвенції не допускає жодних винятків і що ні суспільний інтерес, ні дії самої жертви, хоч би якими небезпечними чи злочинними вони були, не виправдовують забороненого поводження. Рада Європи

Тому твердження «він сам брав участь у сутичках» не відповідає на питання про законність поводження після затримання. Навіть доведена участь у нападі могла бути підставою для кримінального переслідування, але не для позасудового покарання.

14. Михайло Нискогуз: задокументоване свідчення про жорстоке поводження

У повідомленні від 23 січня 2014 року Human Rights Watch описала випадок 17-річного Михайла Нискогуза, затриманого 20 січня перед стадіоном «Динамо».

За його свідченням, правоохоронці били його, роздягнули догола на морозі, порізали ножем і бризкали перцевим балончиком. Організація також навела відомості про травми, зафіксовані в лікарні, та повідомила, що адвокат подав скаргу до прокуратури. Представниця HRW охарактеризувала описане поводження як катування. Human Rights Watch

Це потрібно подавати саме як задокументоване правозахисниками свідчення, а не як заміну вироку щодо конкретних виконавців.

Водночас відсутність вироку на момент публікації не дозволяла ігнорувати повідомлення про тяжкі травми та насильство. Такі відомості вимагали перевірки, збереження доказів і встановлення причетних.

Обвинувачення самого потерпілого в участі в заворушеннях не усувало цього обов’язку. Предмети перевірки різні: що робив затриманий до затримання і як із ним поводилися після нього.

15. Михайло Гаврилюк: відеозапис і судова відповідальність

Одним із найвідоміших епізодів стало знущання над Михайлом Гаврилюком.

За хронологією Музею Революції Гідності, 22 січня спецпризначенці роздягли затриманого на Грушевського чоловіка й знімали його оголеним на морозі на відео- й фотокамери. Згодом стало відомо, що це був член Самооборони Майдану Михайло Гаврилюк. Музей Революції Гідності

У цьому епізоді йдеться не лише про громадську оцінку відео.

28 травня 2014 року Печерський районний суд Києва ухвалив обвинувальний вирок щодо двох військовослужбовців внутрішніх військ. За повідомленням Генеральної прокуратури, яке навів Інтерфакс-Україна, провадження стосувалося перевищення повноважень і насильства щодо Гаврилюка. Одного засудили до трьох, іншого до двох років позбавлення волі з випробувальним терміном в один рік відповідно до угоди про примирення з потерпілим. Інтерфакс-Україна

Отже, щодо цього випадку твердження «незаконність ніхто не встановлював» є неправильним: судове рішення було.

Водночас вирок двом особам не означає автоматичного встановлення відповідальності всіх присутніх або всього командування. Коло виконавців, пособників і посадовців, які могли запобігти насильству, потребує окремого доказування.

16. Чому презумпція невинуватості не означає презумпції законності будь-якого насильства

Презумпція невинуватості захищає людину від визнання винною у кримінальному злочині без належного судового рішення.

Але з неї не випливає, що до вироку:

• заборонено документувати травми й повідомляти про можливе порушення;
• слідчі не можуть розпочати розслідування;
• держава може відмовитися перевіряти дії своїх службовців;
• будь-яке зафіксоване насильство потрібно називати законним.

Заборону встановлює право. Суд установлює доведені обставини та індивідуальну відповідальність у конкретній справі.

Так само потрібно відрізняти чинність державного акта від правомірності фізичної дії. Постанова парламенту має визначений правовий статус і процедуру перевірки. Удар кийком, постріл або роздягання затриманого оцінюються за правилами застосування сили та захисту людини. Це різні юридичні питання.

Тому захист чинності нескасованого акта не вимагає вважати правомірним кожен учинок посадовця, поки не завершено кримінальний процес.

17. Перемир’я та переговори: можливість припинити зіткнення зберігалася

Попри загострення, протистояння не було безперервною сутичкою однакової інтенсивності.

23 січня Віталій Кличко повідомив учасникам на Грушевського, що домовився з «Беркутом» про перемир’я на час переговорів опозиції з президентом. Радіо Свобода опублікувало цю заяву того самого дня. Радіо Свобода

25 січня міністр юстиції Олена Лукаш повідомила, що Віктор Янукович запропонував Арсенію Яценюку посаду прем’єр-міністра, а Віталію Кличку посаду віцепрем’єра з гуманітарних питань. Це була пропозиція під час переговорів, а не здійснене призначення. Інтерфакс-Україна

Ці події показують, що політичні механізми врегулювання продовжували діяти. Влада й опозиція обговорювали умови виходу з кризи.

Водночас саме існування переговорів не доводить законності попереднього застосування сили. Так само відсутність негайної домовленості не робить усіх учасників протесту відповідальними за подальші зіткнення.

Припинення вуличного насильства та розслідування вже вчинених порушень є окремими завданнями. Політичний компроміс не замінює встановлення обставин загибелі, поранення чи катування людини.

18. Що події на Грушевського доводять, а чого не доводять

Документовані матеріали дозволяють установити кілька принципових обставин.

Перша: частина протестувальників застосовувала насильство. Конкретні напади потребують правової оцінки незалежно від політичної мети їхніх учасників.

Друга: силовики також були обмежені законом. Необхідність припиняти напади не дозволяла катувати затриманих, нападати на журналістів чи застосовувати силу без розрізнення поведінки людей.

Третя: відповідальність є індивідуальною. Не можна приписати всьому Майдану дії окремої групи. Так само не можна без доказів оголосити кожного правоохоронця виконавцем конкретного злочину.

Четверта: сутички самі собою не доводять захоплення державної влади. Для такого висновку потрібно встановлювати конкретні дії, їхню мету, учасників і зв’язок із відповідними рішеннями. Відео зіткнень цього доказування не замінює.

Тому використання кадрів із Грушевського як універсального пояснення всього Майдану спотворює предмет оцінки. Воно змішує масовий протест, окремі насильницькі дії, роботу журналістів, медичну допомогу та дії державних органів.

19. Правовий висновок

Протистояння на Грушевського стало різким загостренням політичної кризи. Воно включало небезпечні дії частини протестувальників, застосування сили правоохоронцями, тяжкі поранення, загибель людей і задокументоване жорстоке поводження.

Насильство окремих учасників не позбавляло інших людей їхніх прав. Посвідчення правоохоронця не звільняло від відповідальності за незаконне насильство.

Належна правова оцінка потребує відтворення кожного епізоду: хто діяв, яку загрозу становив, які засоби застосував, кому завдав шкоди та які докази це підтверджують.

Саме такий підхід дозволяє відкинути тезу про нібито безумовну правомірність усіх дій силовиків і колективну злочинність усіх учасників Майдану.

Першоджерела

1. ООН, A/61/312: доповідь Спеціального представника Генсекретаря з питань правозахисників, 5 вересня 2006 року.
2. ДБР: «"Справи Майдану": динаміка та стан розслідування», 21 січня 2022 року.

Публікації, матеріали та інші джерела

1. Музей Революції Гідності: «Календар Майдану. 19 січня 2014 року».
2. Музей Революції Гідності: «Календар Майдану. 20 січня 2014 року».
3. Музей Революції Гідності: «Календар Майдану. 22 січня 2014 року».
4. Музей Революції Гідності: «Роман Сеник».
5. УІНП: «Інформаційно-методичні матеріали до Дня Героїв Небесної Сотні, розроблені Національним музеєм Революції Гідності».
6. Human Rights Watch: «Ukraine: Police Attacked Dozens of Journalists, Medics», 30 січня 2014 року.
7. Human Rights Watch: «Ukraine: Police Beatings, Kidnappings in Kiev», 23 січня 2014 року.
8. Рада Європи: «Prohibition of torture — ECHR Toolkit for professionals».
9. Українська правда: «Офіційна преса опублікувала "диктаторські закони"», 21 січня 2014 року.
10. LB.ua: «Застосовувати водомети при мінусовій температурі заборонено законом», 19 січня 2014 року.
11. Інтерфакс-Україна: «Кабмін зняв обмеження на використання водометів за мінусової температури», 22 січня 2014 року.
12. Інтерфакс-Україна: «Суд ухвалив вирок двом бійцям ВВ МВС за знущання над активістом Майдану Гаврилюком», 28 травня 2014 року.
13. Радіо Свобода: «Кличко каже, що домовився про перемир’я з «Беркутом» на час переговорів», 23 січня 2014 року.
14. Інтерфакс-Україна: «Янукович запропонував Яценюку посаду прем’єр-міністра, Кличку – віцепрем’єра з гуманітарних питань – Лукаш», 25 січня 2014 року.