Події 18–20 лютого 2014 року

Період: 18–20 лютого 2014 року.
Місце: Київ, урядовий квартал, Маріїнський парк, майдан Незалежності та прилеглі вулиці.

Російська теза: У ці дні відбувся збройний переворот, під час якого протестувальники атакували законну владу, а правоохоронці лише захищали державні установи.

1. Чому 18 лютого люди вирушили до Верховної Ради

Ходу до парламенту оголосили заздалегідь. На вічі 16 лютого представники опозиції закликали учасників Майдану 18 лютого прийти під Верховну Раду з вимогою ухвалити конституційний акт про повернення до Конституції 2004 року.

Акцію називали «мирним наступом». Її оголошеною метою було домогтися парламентського рішення, а не самостійно перебрати повноваження Верховної Ради. Це зафіксовано в хронології Музею Революції Гідності. Музей Революції Гідності

Вранці 18 лютого колони рушили вулицею Інститутською до будівлі Верховної Ради, вимагаючи повернення до Конституції 2004 року та обмеження повноважень президента. На підступах до парламенту вони зіткнулися з кордонами силовиків. Перекритими були, зокрема, вулиця Грушевського та Кріпосний провулок. Музей Революції Гідності

Назва акції не визначає правомірності всього, що відбулося пізніше. Проте й подальші сутички не дозволяють заднім числом оголосити кожного учасника ранкової ходи прихильником насильницького захоплення влади.

Потрібно розрізняти оголошену політичну вимогу, поведінку конкретних груп і дії державних органів.

2. Як хода переросла в зіткнення

У районі Кріпосного провулку, Інститутської та Маріїнського парку почалися сутички. Частина протестувальників намагалася прорватися через кордони. Поблизу парламенту одночасно відбувався провладний мітинг.

Музей Революції Гідності описує застосування силовиками газу, світлошумових гранат, травматичної та стрілецької зброї, а також залучення до сутичок тітушок. Музей Революції Гідності

Тому події не можна звести до простої картини, де з одного боку був однорідний натовп, а з іншого лише нерухомий кордон.

Для перевірки кожного епізоду важливо встановити:

• хто розпочав конкретний напад;
• якими засобами користувалися його учасники;
• хто керував відповідним підрозділом;
• чи взаємодіяли силовики з цивільними нападниками;
• що робив потерпілий у момент застосування проти нього сили.

Відповіді на ці питання можуть відрізнятися навіть для подій, які відбувалися поруч.

Загальне слово «зіткнення» описує обстановку, але не встановлює винуватця кожного поранення чи смерті.

3. Загибель правоохоронців також є частиною встановлення правди

Під час лютневих подій гинули не лише протестувальники, а й правоохоронці. Приховувати це означало б робити виклад неповним.

Моніторингова місія ООН із прав людини у повідомленні від 21 лютого 2020 року навела дані про насильницькі смерті в січні та лютому 2014 року: 83 протестувальники, 13 правоохоронців, журналіст та одна стороння особа. Це підрахунок за визначений період і категоріями ООН, а не загальна кількість усіх людей у меморіальному переліку Небесної Сотні. Моніторингова місія ООН

Загибель правоохоронця потребує розслідування так само, як загибель учасника протесту.

Але вона не створює права на помсту іншим людям. Якщо конкретна особа стріляла в силовиків, потрібно довести її дії. Це не дозволяє автоматично приписати напад усім присутнім на Майдані.

Зворотне також правильне: встановлення злочину правоохоронця не означає, що будь-який напад на іншого працівника міліції був правомірним.

4. Ніч із 18 на 19 лютого: штурм Майдану

Увечері протистояння перемістилося до протестного табору на майдані Незалежності. Усю ніч із 18 на 19 лютого тривала оборона Майдану.

За хронологією Музею Революції Гідності, проти цивільних застосовували вогнепальну зброю та світлошумові гранати, протестувальники у відповідь кидали «коктейлі Молотова» та бруківку, а навколо Майдану утворилася вогняна барикада. Музей Революції Гідності

Це був уже інший етап подій, ніж ранкова хода до парламенту. Правову оцінку нічної операції не можна замінити загальним посиланням на сутички в урядовому кварталі.

Навіть за наявності підстав припиняти конкретні напади організатори операції мали враховувати перебування великої кількості людей, можливість евакуації, доступ медиків та небезпеку пожеж.

Перебування людини в протестному таборі не означало, що вона брала участь у денному насильстві. Водночас особиста участь у нападі також не дозволяла застосовувати проти неї силу без установлених меж.

5. Пожежа в Будинку профспілок

У ніч із 18 на 19 лютого загорівся Будинок профспілок. Факт і час пожежі підтверджує повідомлення Профспілки працівників освіти і науки України. Профспілка працівників освіти і науки України

Будівля використовувалася учасниками Майдану як важливий організаційний та медичний осередок. Пожежа створила безпосередню небезпеку для людей усередині.

За хронологією Музею Революції Гідності, основну масу людей евакуювали, але після ліквідації пожежі на згарищі знайшли тіла Володимира Топія та Олександра Клітинського. Гасіння тривало й 19 лютого. Музей Революції Гідності

У викладі цієї події потрібно розділяти:

1. підтверджений факт пожежі та її наслідки;
2. установлення місця й механізму займання;
3. відповідальність конкретних осіб за виникнення пожежі або дії, що завадили порятунку.

Сам відеозапис палаючої будівлі не визначає, хто спричинив займання. Для цього потрібні експертизи, матеріали розслідування та судова оцінка.

Тому категоричні версії про конкретного підпалювача не можна подавати як установлений факт лише на підставі політичних заяв.

6. 19 лютого: заява СБУ та продовження переговорів

19 лютого голова СБУ Олександр Якименко оголосив про початок «антитерористичної операції». Ближче до вечора, за даними музею, СБУ спростувала свій намір, а після переговорів опозиції з президентом було оголошено перемир’я. Музей Революції Гідності

Тут важлива юридична межа: назва операції не доводить, що кожна людина в районі її проведення є терористом.

Публічна заява керівника органу безпеки не замінює доказів індивідуальних дій. Так само спеціальний режим операції не скасовує захисту життя, заборони катувань та вимог до застосування сили.

Потрібно також відрізняти заяву про операцію від її конкретного правового оформлення, наказів і фактичних дій підрозділів. Для встановлення відповідальності значення мають саме ці документи та обставини.

7. Що змінилося до ранку 20 лютого

За дві доби політична акція переросла в масштабне протистояння із загиблими, пораненими та пожежею в одному з головних осередків Майдану.

Однак парламент і президент продовжували діяти, представники опозиції вели переговори, а політична криза ще не була врегульована.

Не можна пояснювати застосування сили 18–19 лютого рішеннями, які Верховна Рада ухвалила пізніше. Для кожної дії потрібно перевіряти обставини та правові підстави, що існували саме на той момент.

Наступний етап, події 20 лютого на Інститутській, потребує окремого розгляду. Тут особливо важливо відділити відеозаписи й первинні повідомлення від установлених згодом судових обставин.

8. Ранок 20 лютого: просування протестувальників угору Інститутською

Оголошене перемир’я не забезпечило припинення насильства: у ніч на 20 лютого сутички тривали. Вранці протестувальники рушили вгору Інститутською й відтіснили силовиків до Жовтневого палацу.

Музей Революції Гідності пов’язує це просування зі спробою повернути позиції, залишені 18 лютого. Його хронологія також описує, що підрозділ спецпризначенців у чорній формі з жовтими пов’язками відкрив вогонь на ураження. Музей Революції Гідності

Для правової оцінки потрібно відділяти рух людей у напрямку правоохоронців від конкретного нападу, який створював загрозу життю.

Саме просування вулицею, наявність щита чи перебування поблизу барикади не є достатньою підставою для смертельного пострілу. Необхідно встановити, що робила конкретна людина та яку небезпеку вона становила в момент застосування зброї.

Водночас не можна наперед оголошувати однаковими всі епізоди того ранку. На різних ділянках могли діяти різні люди, а стрільба та поранення відбувалися не одночасно.

9. Розстріли на Інститутській: що відомо про масштаб

20 лютого стало найсмертоноснішим днем протестів.

За даними Моніторингової місії ООН із прав людини, оприлюдненими в лютому 2020 року, того дня загинули 49 протестувальників і четверо правоохоронців. Моніторингова місія ООН

Ці числа не потрібно механічно ототожнювати з кількістю потерпілих у конкретній кримінальній справі. Окреме провадження може охоплювати лише частину смертей, певний проміжок часу або дії визначеного підрозділу.

Так само відео одного пострілу не пояснює всіх інших. Для відтворення подій потрібне зіставлення:

• часу й місця зйомки;
• позицій стрільців і потерпілих;
• медичних та балістичних даних;
• показань свідків;
• відомостей про видану зброю та дії підрозділів.

Відмінності між окремими епізодами не спростовують масового застосування зброї. Вони визначають, яку відповідальність і за які саме дії можна довести.

10. Чи виправдовує стрільба по правоохоронцях усі подальші постріли

Загибель і поранення правоохоронців не можна замовчувати. Але їх не можна використовувати як універсальне виправдання будь-якого пострілу по протестувальниках.

Якщо конкретна особа стріляє в людей, правоохоронці можуть застосовувати передбачені законом заходи для припинення нападу. Проте потрібно встановити зв’язок між реальною загрозою та застосованою силою.

Звідси випливають три окремі питання:

1. Хто створював загрозу життю?
2. Проти кого застосували зброю?
3. Чи було її застосування необхідним саме в цей момент?

Наявність озброєної людини серед учасників подій не робить усіх інших законними цілями.

Так само поранення правоохоронця в одному місці не доводить правомірності вбивства іншої людини на сусідній ділянці. Кожен такий зв’язок потрібно підтверджувати доказами.

11. Вирок у справі п’ятьох беркутівців: різні рішення щодо різних осіб

18 жовтня 2023 року Святошинський районний суд Києва оголосив вирок у справі п’ятьох колишніх працівників «Беркута» щодо розстрілів на Інститутській 20 лютого 2014 року.

За репортажем Суспільного із судового засідання, рішення першої інстанції було таким:

Отже, формула «суд визнав усіх п’ятьох винними в масових убивствах» є неправильною. Результати розгляду відрізнялися. Троє засуджених на момент вироку перебували в розшуку: після обміну полоненими в грудні 2019 року вони виїхали до Росії. Суспільне Київ

Важливий і процесуальний статус. У колонці Адвокатської дорадчої групи, опублікованій «Історичною правдою» 21 лютого 2026 року, зазначено, що цей вирок не набрав законної сили й переглядається Київським апеляційним судом. Тому наведені висновки потрібно називати висновками суду першої інстанції, не видаючи їх за остаточне завершення справи. Історична правда

Водночас твердження «суд узагалі нічого не розглядав і жодних висновків немає» також не відповідає дійсності.

12. Чому версія про «третю силу» потребує конкретних доказів

Версії про інших стрільців можуть бути предметом розслідування. Але словосполучення «третя сила» саме собою нічого не доводить.

Для перевірки необхідно визначити:

• особу або групу;
• місце й час її дій;
• використану зброю;
• зв’язок конкретних пострілів із пораненнями;
• організаторів, якщо стверджується існування спільного плану.

Навіть доведений постріл іншої особи не спростовує автоматично пострілів працівників державного підрозділу. Так само встановлення вини одного правоохоронця не пояснює всіх смертей того дня.

Можливість кількох джерел стрільби вимагає точнішого розслідування. Вона не є підставою відкинути всі вже досліджені докази.

Політична версія стає правовим висновком лише після належної перевірки. Популярність твердження, його повторення посадовцями чи показ в ефірі цього не замінюють.

13. 20 лютого Верховна Рада ухвалила рішення про припинення насильства

Увечері парламент на екстреному засіданні ухвалив постанову «Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі людей». За рішення проголосували 236 депутатів. УНІАН

За повідомленням УНІАН, постанова передбачала, зокрема:

• негайне припинення застосування сили та заборону використання зброї і спеціальних засобів проти громадян;
• заборону оголошеної 19 лютого антитерористичної операції та вимогу до СБУ скасувати рішення про неї;
• припинення блокування правоохоронцями транспортних комунікацій, вулиць і площ;
• повернення співробітників правоохоронних органів і військовослужбовців до місць постійної дислокації;
• заборону використання Збройних сил в антитерористичній операції.

Це рішення важливе для розуміння послідовності подій: ще до постанови про самоусунення Януковича Верховна Рада діяла як парламент і ухвалювала рішення для припинення кровопролиття.

Водночас ця постанова не була кримінальним вироком. Вона не встановлювала індивідуальної вини кожного командира чи виконавця. Її предметом було припинення насильства та врегулювання протистояння.

14. Чому події 18–20 лютого не можна змішувати з рішеннями 21–22 лютого

Масова загибель людей, переговори, відновлення окремих конституційних положень і рішення щодо Януковича належать до пов’язаної, але не тотожної послідовності.

Не можна пояснювати постріл 20 лютого рішенням, ухваленим 22 лютого. Так само незаконність конкретного насильницького вчинку протестувальника не доводить автоматично неконституційності пізнішої постанови парламенту.

Для кожного питання існує свій предмет перевірки:

Кадри вуличного насильства не замінюють конституційного аналізу. Парламентське рішення також не звільняє від розслідування конкретного вбивства.

15. Правовий висновок

18–20 лютого відбулося кілька пов’язаних етапів: хода до парламенту, зіткнення в урядовому кварталі, нічна операція проти протестного табору, пожежа в Будинку профспілок і масова загибель людей 20 лютого.

Зводити все це до «законного наведення порядку» означає залишати поза оцінкою конкретні випадки застосування смертельної сили. Називати кожного учасника Майдану збройним заколотником означає підміняти індивідуальну відповідальність колективним звинуваченням.

Держава могла припиняти конкретні напади. Вона була зобов’язана захищати життя, розрізняти поведінку людей і розслідувати можливі злочини власних службовців.

Судові рішення потрібно передавати точно, включно з виправданнями та стадією оскарження. Нерозкриті епізоди потребують подальшого встановлення обставин. Вони не дозволяють оголосити всі смерті правомірними або приписати їх невстановленій силі без доказів.

Першоджерела

1. Моніторингова місія ООН: «Six years after killings in Ukraine, justice remains elusive», 21 лютого 2020 року.

Публікації, матеріали та інші джерела

1. Музей Революції Гідності: «Календар Майдану. 16 лютого 2014 року».
2. Музей Революції Гідності: «Календар Майдану. 18 лютого 2014 року».
3. Музей Революції Гідності: «Календар Майдану. 19 лютого 2014 року».
4. Музей Революції Гідності: «Календар Майдану. 20 лютого 2014 року».
5. Профспілка працівників освіти і науки України: «Будинок профспілок знищений вогнем».
6. Суспільне Київ: «Справа Майдану: суд оголосив вироки "беркутівцям"», 18 жовтня 2023 року.
7. Історична правда: «Хто покараний за розстріли протестувальників на Інститутській 20 лютого 2014 року?», 21 лютого 2026 року.
8. УНІАН: «ВР ухвалила постанову про заборону антитерористичних операцій і виведення силовиків з Києва», 20 лютого 2014 року.