«Україна готувала хімічну зброю»: що насправді підтверджують міжнародні документи та перевірки ОЗХЗ?

Вердикт: не підтверджено. Україна є учасницею Конвенції про заборону хімічної зброї з 1998 року і, за даними ОЗХЗ, не має задекларованої хімічної зброї. Доказів української програми її створення Росія не надала. Водночас ОЗХЗ у 2024–2025 роках тричі лабораторно підтвердила подразнювальну речовину CS у зразках із районів бойових дій, які передала Україна.

1. Суть твердження

Російські посадовці та державні медіа неодноразово звинувачували Україну в нібито розробленні, накопиченні або підготовці до застосування хімічної зброї.

Звинувачення набували різних форм.

В одних випадках Росія стверджувала, що українські військові готують хімічні провокації, щоб звинуватити російську армію.

В інших — що Україна отримує небезпечні хімічні речовини від західних держав, проводить секретні дослідження або використовує токсичні сполуки на полі бою.

Як аргументи також використовували існування українських хімічних підприємств, наукових лабораторій, промислових запасів небезпечних речовин і засобів захисту від хімічної зброї.

Однак між наявністю хімічної промисловості та існуванням програми створення хімічної зброї немає автоматичного зв'язку.

Головний висновок: Україна є учасницею Конвенції про заборону хімічної зброї та не має задекларованого арсеналу хімічної зброї. Російські звинувачення щодо існування української програми її розроблення не були підтверджені переконливими незалежно перевіреними доказами. Водночас ОЗХЗ у 2024–2025 роках лабораторно підтвердила наявність заборонених для використання як методу ведення війни хімічних подразнювальних речовин у зразках із районів бойових дій в Україні.

Для об'єктивного аналізу необхідно розділити три питання:

1. Чи існувала в Україні програма розроблення хімічної зброї?
2. Чи застосовувалися токсичні хімічні речовини під час російсько-української війни?
3. Чи встановлено, яка саме сторона відповідальна за кожен конкретний випадок?

Це різні питання, і відповідь на одне з них не замінює доказів щодо інших.

2. Що міжнародне право вважає хімічною зброєю?

Поняття хімічної зброї визначене в статті II Конвенції про заборону хімічної зброї.

Воно охоплює токсичні хімічні речовини та їхні прекурсори, якщо їхні види, кількості й призначення не відповідають цілям, дозволеним Конвенцією.

«Toxic chemicals and their precursors, except where intended for purposes not prohibited under this Convention, as long as the types and quantities are consistent with such purposes».

Тобто: «Токсичні хімікати та їхні прекурсори, за винятком тих, що призначені для цілей, не заборонених цією Конвенцією, за умови, що їхні види й кількості відповідають таким цілям».

Також до хімічної зброї належать спеціально призначені для заподіяння шкоди токсичними властивостями речовин боєприпаси, пристрої та пов'язане з ними обладнання.

Тобто визначальним є не лише найменування хімічної речовини.

Важливі її призначення, кількість, спосіб використання та відповідність міжнародному праву.

Наприклад, токсична речовина може мати законне промислове або дослідницьке застосування.

Але використання її токсичних властивостей для ураження людей у військових цілях може перетворювати відповідну діяльність на застосування хімічної зброї.

3. Що саме забороняє Конвенція?

Стаття I Конвенції встановлює загальні зобов'язання держав-учасниць.

Вона забороняє за будь-яких обставин розробляти, виробляти, набувати, накопичувати, зберігати, передавати або застосовувати хімічну зброю.

Також заборонено здійснювати військову підготовку до її застосування та допомагати іншим порушувати ці заборони.

Окремо пункт 5 статті I встановлює заборону застосовувати засоби боротьби із заворушеннями як метод ведення війни:

«Each State Party undertakes not to use riot control agents as a method of warfare».

Тобто: «Кожна держава-учасниця зобов'язується не застосовувати засоби боротьби із заворушеннями як метод ведення війни».

Це особливо важливо для оцінки використання подразнювальних газів на полі бою.

Конвенція не передбачає винятку, який дозволяв би застосовувати хімічну зброю лише тому, що держава вважає свою війну справедливою або оборонною.

Заборона стосується як агресора, так і держави, яка захищається.

4. Коли Україна приєдналася до Конвенції?

Україна підписала Конвенцію про заборону хімічної зброї 13 січня 1993 року.

16 жовтня 1998 року вона ратифікувала Конвенцію.

Для України документ набрав чинності 15 листопада 1998 року (офіційна сторінка ОЗХЗ).

Відтоді Україна є державою-учасницею міжнародного режиму заборони хімічної зброї.

Це означає, що вона взяла на себе зобов'язання виконувати вимоги Конвенції, включно з відповідними деклараціями та процедурами міжнародної перевірки.

Але сам факт участі в міжнародному договорі не є абсолютним доказом відсутності будь-яких порушень.

Держава може бути учасницею договору й водночас порушувати його.

Тому питання про конкретні звинувачення необхідно оцінювати на підставі доказів.

5. Чи мала Україна задекларований арсенал хімічної зброї?

За даними Організації із заборони хімічної зброї, Україна не мала задекларованого арсеналу хімічної зброї.

12 квітня 2022 року ОЗХЗ опублікувала офіційну заяву щодо ситуації в Україні.

У ній було зазначено, що ні Україна, ні Російська Федерація на той момент не мали задекларованої хімічної зброї:

«None of these two States Parties currently have declared chemical weapons».

Тобто: «Жодна з цих двох держав-учасниць наразі не має задекларованої хімічної зброї».

Це важливий факт, але його необхідно правильно тлумачити.

Відсутність задекларованого арсеналу означає, що держава не заявила про наявність відповідних запасів у межах Конвенції. Це не тотожне абсолютному доказу відсутності будь-яких прихованих матеріалів.

Для доведення таємної програми потрібні окремі докази, а не лише припущення.

6. Чи доводить наявність хімічних заводів створення зброї?

Ні.

Хімічна промисловість виробляє величезну кількість речовин, необхідних для сільського господарства, медицини, енергетики, виробництва матеріалів і побутової продукції.

Деякі промислові речовини є токсичними.

Але їхнє використання для законних виробничих цілей не означає розроблення хімічної зброї.

Наприклад, хлор і аміак можуть становити серйозну небезпеку для людей у разі витоку.

Однак наявність промислових запасів цих речовин сама по собі не свідчить про створення бойових хімічних боєприпасів.

Стаття II Конвенції прямо передбачає можливість використання хімічних речовин для промислових, сільськогосподарських, дослідницьких, медичних, фармацевтичних та інших мирних цілей.

Тому для доведення створення хімічної зброї необхідно встановити військове призначення відповідної діяльності.

7. Чи є токсична промислова речовина хімічною зброєю?

Не завжди.

Одна й та сама хімічна речовина може бути законною промисловою сировиною або використовуватися з порушенням міжнародного права.

Вирішальне значення має мета застосування.

Наприклад, випадковий витік токсичної речовини внаслідок аварії на підприємстві не означає автоматичного застосування хімічної зброї.

Так само руйнування хімічного заводу під час бойових дій може спричинити небезпечне забруднення, але саме по собі не доводить, що на заводі виробляли хімічну зброю.

Водночас навмисне використання токсичних властивостей хімічної речовини для ураження людей як методу ведення війни може підпадати під заборону Конвенції.

Отже, потрібно розрізняти:

• промислову аварію;
• випадковий викид небезпечних речовин;
• пошкодження промислового об'єкта внаслідок бойових дій;
• навмисне використання токсичних речовин як зброї.

Ці ситуації не можна автоматично прирівнювати одна до одної.

8. Чи заборонено Україні виробляти засоби захисту від хімічної зброї?

Ні.

Конвенція прямо допускає діяльність, спрямовану на захист від токсичних речовин і хімічної зброї.

До неї належать розроблення протигазів, захисних костюмів, систем виявлення небезпечних речовин, медичних засобів реагування та обладнання для знезараження.

Відповідно до статті II, захисні цілі належать до дозволених:

«Protective purposes, namely those purposes directly related to protection against toxic chemicals and to protection against chemical weapons».

Тобто: «Захисні цілі, а саме цілі, безпосередньо пов'язані із захистом від токсичних хімікатів і захистом від хімічної зброї».

Це означає, що виробництво засобів захисту не є доказом підготовки до застосування хімічної зброї.

Навпаки, держава, яка веде війну й побоюється хімічних атак, має обґрунтовану потребу в захисному обладнанні.

Тому твердження «Україна закуповувала протигази, отже, готувала хімічний напад» є логічно необґрунтованим.

9. Що Росія заявляла про українську хімічну зброю?

Російські звинувачення змінювалися залежно від часу та обставин.

У 2022 році російські представники заявляли про нібито підготовку Україною хімічних провокацій.

У наступні роки Росія висувала звинувачення щодо використання українськими військовими токсичних речовин, зокрема подразнювальних хімічних агентів.

Частину цих заяв російська сторона направляла до ОЗХЗ у вигляді офіційного листування.

Однак сам факт надсилання дипломатичної ноти не означає, що її зміст перевірено та підтверджено міжнародною організацією.

Для встановлення порушення необхідно дослідити відповідні матеріали, їхнє походження, результати лабораторного аналізу та обставини застосування.

Особливо важливо відокремлювати заяви російських посадовців від висновків незалежних міжнародних експертів.

10. Що повідомила ОЗХЗ у травні 2024 року?

7 травня 2024 року ОЗХЗ опублікувала офіційну заяву щодо ситуації в Україні.

Організація підтвердила, що як Росія, так і Україна повідомляли про звинувачення щодо можливого застосування хімічної зброї.

Водночас Технічний секретаріат зазначив, що наявна на той момент інформація була недостатньо підтвердженою (у заяві — «insufficiently substantiated»).

Це важлива обставина.

ОЗХЗ не заявила, що російські звинувачення проти України доведені.

Але вона також не стверджувала, що всі повідомлення про можливе використання токсичних речовин під час війни є вигадкою.

Організація наголосила на серйозності ситуації та готовності проводити відповідні заходи за належними процедурами. У тій самій заяві прямо сказано:

«It is against the Convention to use riot control agents at war on the battlefield».

Тобто: «Застосування засобів боротьби із заворушеннями на війні, на полі бою, суперечить Конвенції».

Отже, станом на травень 2024 року необхідно було розрізняти взаємні звинувачення сторін і підтверджені міжнародними експертами факти.

11. Чи дозволено використовувати сльозогінний газ під час війни?

Ні, якщо він використовується як метод ведення війни.

Це один із найбільш важливих пунктів Конвенції.

Деякі подразнювальні речовини можуть законно застосовуватися правоохоронними органами для боротьби із заворушеннями за відповідних умов.

Але пункт 5 статті I Конвенції прямо забороняє застосування таких засобів як методу ведення війни.

Отже, законність використання подразнювального газу залежить від обставин.

Застосування відповідного засобу поліцією в межах законної правоохоронної операції не тотожне його використанню проти військових на полі бою.

Тому аргумент «це лише сльозогінний газ, а не справжня хімічна зброя» не спростовує можливого порушення Конвенції.

Використання засобів боротьби із заворушеннями як методу ведення війни прямо заборонене міжнародним договором.

12. Що таке CS?

CS — це 2-хлорбензиліденмалононітрил, хімічна речовина подразнювальної дії.

Вона може спричиняти сильне подразнення очей, шкіри та дихальних шляхів.

У відповідних умовах CS використовується як засіб боротьби із заворушеннями.

Але Конвенція забороняє застосовувати такі речовини як метод ведення війни.

Це означає, що виявлення CS на полі бою є серйозною підставою для перевірки можливого порушення Конвенції.

Водночас лабораторне виявлення речовини саме по собі ще не завжди встановлює особу, яка її застосувала, спосіб доставки або повний ланцюг відповідальності.

Для цього потрібні додаткові докази.

13. Що ОЗХЗ встановила в листопаді 2024 року?

18 листопада 2024 року ОЗХЗ повідомила про результати технічного візиту до України.

Перевірка стосувалася ймовірного застосування токсичної хімічної речовини поблизу села Іллінка в Дніпропетровській області 20 вересня 2024 року.

Українська сторона передала експертам три зразки: корпус гранати та два зразки ґрунту з окопу.

Дві незалежні лабораторії, визначені ОЗХЗ, провели аналіз.

Результати підтвердили наявність CS у досліджених зразках:

«<…> confirm that the grenade and soil samples collected from the trench contain the riot control agent 2-Chlorobenzylidenemalononitrile known as CS».

Тобто: «<…> підтверджують, що граната та зразки ґрунту, зібрані в окопі, містять засіб боротьби із заворушеннями 2-хлорбензиліденмалононітрил, відомий як CS».

Це вже був не просто обмін політичними звинуваченнями.

Йшлося про лабораторно підтверджене виявлення конкретної токсичної речовини в матеріалах із району бойових дій.

Водночас необхідно чітко розуміти межі висновку.

ОЗХЗ підтвердила хімічний склад досліджених зразків і те, що ланцюг збереження зразків не було порушено.

Саме повідомлення про технічний візит не було остаточним юридичним рішенням про індивідуальну відповідальність конкретних військовослужбовців або командирів.

14. Що встановила друга перевірка в лютому 2025 року?

14 лютого 2025 року ОЗХЗ оприлюднила результати другого технічного візиту.

Він стосувався трьох імовірних інцидентів у Дніпропетровській області в жовтні 2024 року: 2 жовтня поблизу Маріївки, 12 і 14 жовтня поблизу Іллінки.

Україна передала експертам дев'ять зразків: чотири корпуси гранат, три зразки ґрунту та два зразки рослинності.

Дві незалежні лабораторії ОЗХЗ знову підтвердили наявність CS та пов'язаних із ним сполук або продуктів розпаду.

Отже, результати попередньої перевірки не залишилися одиничним випадком.

Міжнародні експерти повторно виявили речовину, застосування якої як методу ведення війни заборонене.

Водночас і цей технічний звіт потрібно відокремлювати від остаточного висновку щодо того, хто саме здійснив кожну атаку.

15. Що встановила третя перевірка в червні 2025 року?

26 червня 2025 року ОЗХЗ повідомила про результати третього технічного візиту.

Перевірка стосувалася інциденту, який, за повідомленням України, стався в Дніпропетровській області в лютому 2025 року.

Експертам передали сім зразків: два корпуси гранат, два зразки ґрунту, два зразки рослинності та залишки FPV-дрона.

Незалежні лабораторії знову підтвердили наявність CS, пов'язаних із ним сполук або продуктів їхнього розпаду. Сліди CS дуже низького рівня виявили й у змиві із залишків дрона.

Таким чином, упродовж листопада 2024 — червня 2025 року ОЗХЗ оприлюднила три окремі результати технічних перевірок, які підтвердили наявність CS у зразках із районів бойових дій.

Це важливий масив незалежних технічних доказів.

Але для юридично точного висновку необхідно розділяти:

• лабораторне встановлення речовини;
• встановлення обставин її застосування;
• визначення відповідальної сторони;
• встановлення індивідуальної кримінальної відповідальності.

Ці етапи не є тотожними.

16. Чи означають результати ОЗХЗ, що Україна створювала хімічну зброю?

Ні.

Виявлення CS у зразках із району бойових дій не доводить існування української програми розроблення хімічної зброї.

Це різні предмети доказування.

Програма створення хімічної зброї передбачала б відповідну діяльність із розроблення, виробництва, накопичення або підготовки до застосування заборонених засобів.

Натомість технічні перевірки ОЗХЗ у 2024–2025 роках стосувалися конкретних інцидентів і матеріалів, отриманих із районів бойових дій.

Україна заявляла, що ці інциденти були пов'язані з діями російських військ.

Росія також висувала зустрічні звинувачення.

Але сам факт існування взаємних заяв не означає, що вони мають однаковий доказовий статус.

Лабораторні результати ОЗХЗ є незалежно перевіреними технічними фактами.

Політичні звинувачення потребують окремої перевірки.

17. Чи встановила ОЗХЗ, що саме Росія застосувала CS?

У трьох зазначених технічних повідомленнях ОЗХЗ підтвердила наявність CS у досліджених матеріалах.

Водночас ці повідомлення не є остаточними рішеннями міжнародного суду щодо відповідальності Російської Федерації за кожен конкретний інцидент.

Українська сторона прямо пов'язувала ці випадки із застосуванням російськими військами відповідних гранат. Після першого звіту МЗС України заявило, що він є «виразним підтвердженням» «систематичного застосування російською федерацією небезпечних хімічних речовин проти України».

Однак необхідно розрізняти твердження держави, результати незалежного лабораторного аналізу та остаточне юридичне встановлення відповідальності.

Тому найточніше формулювання таке:

ОЗХЗ незалежно підтвердила наявність CS у зразках із районів бойових дій, наданих Україною, та перевірила відповідні матеріали щодо походження й збереження зразків. Україна покладає відповідальність за ці інциденти на Росію. Самі технічні звіти не слід представляти як остаточні судові рішення щодо винних осіб.

Такий підхід дозволяє використовувати міжнародні документи без перебільшення їхніх висновків.

18. Чи означає відсутність українського задекларованого арсеналу абсолютну неможливість порушень?

Ні.

Будь-яка держава теоретично може порушити міжнародні зобов'язання, навіть якщо офіційно декларує їх дотримання.

Але для встановлення такого порушення потрібні докази.

Не можна доводити існування таємної програми лише тим, що її теоретично можливо приховати.

Інакше звинувачення стає таким, яке неможливо спростувати жодною перевіркою.

У міжнародному праві та фактичному аналізі важливо досліджувати конкретні документи, речовини, обладнання, дії та обставини.

Тому коректний висновок не полягає в тому, що Україна за визначенням ніколи не могла порушити Конвенцію.

Коректний висновок полягає в тому, що публічно доступні перевірені докази не підтверджують російську тезу про існування української програми створення хімічної зброї.

19. Чи могла Росія законно застосувати хімічну зброю у відповідь?

Ні.

Конвенція про заборону хімічної зброї встановлює заборону за будь-яких обставин.

Навіть доведене порушення Конвенції іншою державою не створює права застосовувати хімічну зброю у відповідь.

Тобто аргумент «противник застосував хімічну речовину першим, тому ми також можемо» не відповідає статті I Конвенції.

Держави повинні використовувати передбачені міжнародним правом механізми розслідування, відповідальності та захисту.

Заборона хімічної зброї не зникає під час війни.

20. Які докази потрібні для встановлення хімічної атаки?

Для достовірної перевірки важливо встановити кілька обставин.

Насамперед необхідно ідентифікувати речовину.

Після цього потрібно перевірити походження зразків, обставини їхнього отримання, умови зберігання та передачі до лабораторії.

Також важливо дослідити можливі засоби доставки, свідчення очевидців, медичні дані та інші матеріали.

Окреме питання — встановлення того, яка сторона застосувала речовину.

Навіть якщо хімічний склад підтверджено, відповідальність за застосування потребує доказів, які пов'язують конкретну дію з відповідними особами або військовими структурами.

Саме тому незалежні лабораторні перевірки мають велике значення, але не завжди самостійно вирішують усі питання відповідальності.

21. Порівняння поширених тверджень

22. Остаточний висновок

Вердикт: твердження про те, що Україна готувала програму створення хімічної зброї, не підтверджене переконливими незалежно перевіреними доказами.

Україна має розвинену хімічну промисловість, наукові установи та підприємства, які працюють із небезпечними речовинами.

Але це не означає існування військової хімічної програми.

Україна є учасницею Конвенції про заборону хімічної зброї з 1998 року.

За даними ОЗХЗ, вона не мала задекларованого арсеналу хімічної зброї.

Росія неодноразово висувала звинувачення щодо нібито підготовки Україною хімічних атак.

Однак самі звинувачення не є доказами.

У травні 2024 року ОЗХЗ зазначала, що інформація, надана сторонами щодо можливого застосування токсичних речовин, була недостатньо підтвердженою.

Згодом міжнародна організація провела три технічні перевірки, результати яких були оприлюднені в листопаді 2024 року, лютому та червні 2025 року.

Дві незалежні лабораторії ОЗХЗ підтверджували наявність CS у досліджених зразках із районів бойових дій.

Це серйозні докази наявності речовини, використання якої як методу ведення війни заборонене.

Україна пов'язувала відповідні інциденти з діями російських військ.

Проте технічні звіти необхідно тлумачити в межах їхніх висновків, не підміняючи лабораторну ідентифікацію речовини остаточним юридичним встановленням відповідальності.

Отже, існування української програми створення хімічної зброї не доведено. Натомість незалежні міжнародні перевірки підтвердили наявність заборонених для використання як методу ведення війни хімічних подразнювальних речовин у матеріалах із районів бойових дій в Україні.

Ці два висновки не суперечать один одному.

23. Першоджерела

1. Конвенція про заборону хімічної зброї — повний текст, ОЗХЗ. Основний міжнародний договір. Окремо: стаття I (загальні зобов'язання, зокрема заборона застосування засобів боротьби із заворушеннями як методу ведення війни) та стаття II (визначення хімічної зброї, токсичних речовин і дозволених цілей).
2. ОЗХЗ — офіційна сторінка України. Дати підписання, ратифікації та набрання чинності Конвенцією для України.
3. ОЗХЗ — заява щодо України від 12 квітня 2022 року. Відомості про відсутність задекларованої хімічної зброї в України та Росії.
4. ОЗХЗ — заява від 7 травня 2024 року. Оцінка взаємних звинувачень і меж наявної на той момент інформації.
5. ОЗХЗ — перший технічний візит, 18 листопада 2024 року. Підтвердження CS у досліджених зразках.
6. ОЗХЗ — другий технічний візит, 14 лютого 2025 року. Результати перевірки трьох інцидентів у жовтні 2024 року.
7. ОЗХЗ — третій технічний візит, 26 червня 2025 року. Результати перевірки інциденту в лютому 2025 року.
8. Міністерство закордонних справ України — заява від 19 листопада 2024 року. Офіційна позиція України щодо відповідальності Росії за застосування хімічних речовин.