«В Україні діяли американські біолабораторії зі створення біологічної зброї»: що підтверджують документи США, України та ООН?

Вердикт: маніпуляція. Біологічні лабораторії в Україні справді працювали, а Міністерство оборони США з 2005 року фінансувало програму біологічної безпеки. Але ООН заявляла Раді Безпеки, що їй не відомо про програми біологічної зброї в Україні, а російська вимога створити комісію для розслідування не набрала голосів.

1. Суть твердження

Російська пропаганда протягом багатьох років поширює твердження, що на території України нібито діяла мережа секретних американських біологічних лабораторій.

За цією версією, лабораторії фінансувалися Міністерством оборони США та використовувалися для створення небезпечних патогенів, біологічної зброї або засобів ураження певних груп населення.

Після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року російське керівництво почало активно використовувати ці звинувачення як один з аргументів на виправдання своїх дій.

Як докази зазвичай наводять:

• українсько-американську угоду від 29 серпня 2005 року;
• фінансування біологічних лабораторій Міністерством оборони США;
• дослідження небезпечних інфекцій;
• зберігання патогенів у лабораторіях;
• заяви американських посадовців про існування біологічних дослідницьких установ;
• повідомлення про необхідність безпечного поводження з патогенами під час війни.

Проблема полягає в тому, що ці факти не доводять головного російського звинувачення — створення біологічної зброї.

Основний висновок: в Україні справді існували біологічні лабораторії, а США фінансували програми біологічної безпеки. Однак наявність таких лабораторій, дослідження патогенів і фінансування з боку американського оборонного відомства не є доказом розроблення біологічної зброї.

Для перевірки необхідно звернутися до тексту угоди 2005 року, Конвенції про заборону біологічної зброї, документів Міністерства оборони США та офіційних засідань Ради Безпеки ООН.

2. Чи існували біологічні лабораторії в Україні?

Так.

В Україні працювали й продовжують працювати лабораторії, які займаються дослідженням інфекційних захворювань, діагностикою, епідеміологічним наглядом, ветеринарною медициною та біологічною безпекою.

Такі установи є звичайною частиною системи охорони здоров'я.

Вони необхідні для виявлення небезпечних інфекцій, аналізу зразків, дослідження поширення захворювань і реагування на епідемії.

Подібні лабораторії існують у США, Німеччині, Франції, Росії, Китаї та багатьох інших державах.

У деяких лабораторіях можуть зберігатися небезпечні патогени.

Це також не є автоматичним доказом створення біологічної зброї.

Дослідження небезпечних збудників може бути необхідним для розроблення методів діагностики, профілактики, лікування та захисту населення.

Водночас робота з такими матеріалами потребує суворого контролю, оскільки порушення правил безпеки може призвести до зараження працівників або випадкового поширення інфекції.

Тому правильне запитання полягає не в тому, чи існували лабораторії, а в тому, чи були вони залучені до забороненої військової біологічної програми.

3. Чи фінансувало Міністерство оборони США українські лабораторії?

Так.

Цей факт підтверджується офіційними американськими та українськими документами.

29 серпня 2005 року Міністерство охорони здоров'я України та Міністерство оборони США підписали угоду про співробітництво у сфері запобігання поширенню технологій, патогенів і знань, які можуть бути використані для розроблення біологічної зброї. У США її зареєстровано в серії міжнародних договорів як TIAS 05-829.

Ця співпраця була пов'язана з американською програмою зменшення біологічних загроз.

Міністерство оборони США надавало фінансову та технічну допомогу, спрямовану на вдосконалення лабораторної інфраструктури, безпеки зберігання небезпечних матеріалів, діагностики та епідеміологічного нагляду.

Отже, твердження «Пентагон фінансував біологічні лабораторії в Україні» має фактичну основу.

Але з цього не випливає, що Пентагон створював там біологічну зброю.

Фінансування установи оборонним відомством не доводить військового призначення кожного дослідження, яке в ній проводиться.

Для підтвердження розроблення біологічної зброї потрібні докази конкретної забороненої діяльності.

4. Що насправді передбачала угода 2005 року?

Повна назва документа:

«Угода між Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством оборони Сполучених Штатів Америки стосовно співробітництва у галузі запобігання розповсюдженню технологій, патогенів та знань, які можуть бути використані в ході розробки біологічної зброї».

Уже назва документа визначає його заявлену мету — запобігання поширенню небезпечних технологій і матеріалів.

Угода була частиною ширшої співпраці щодо зменшення загроз поширення зброї масового знищення.

Її положення стосувалися, зокрема, безпечного поводження з небезпечними патогенами, контролю за відповідними матеріалами, вдосконалення лабораторної інфраструктури та співпраці у сфері біологічної безпеки.

Саме словосполучення про патогени, які можуть бути використані для розроблення біологічної зброї, іноді виривають із контексту.

Але граматичний і юридичний зміст назви протилежний російському твердженню.

Документ говорить про запобігання поширенню таких матеріалів і технологій.

Він не містить дозволу створювати біологічну зброю.

При цьому угода сама по собі не може довести, що кожна дія всіх учасників програми завжди відповідала заявленим цілям.

Для оцінки фактичного виконання потрібні окремі докази.

Однак використовувати текст цієї угоди як прямий доказ офіційно погодженої програми створення біологічної зброї — некоректно.

5. Чому програму фінансувало саме Міністерство оборони США?

Це питання часто використовують як головний аргумент.

Логіка звинувачення така: якщо гроші надає військове відомство, то діяльність обов'язково має військове призначення.

Але цей висновок не є правильним.

Після розпаду СРСР США започаткували програми спільного зменшення загроз, відомі як програми Нанна — Лугара.

Їхня мета полягала у зменшенні ризиків, пов'язаних із радянською спадщиною ядерної, хімічної та біологічної зброї.

До таких ризиків належали недостатній контроль за небезпечними матеріалами, можливість їхнього незаконного поширення та проблеми безпеки відповідної інфраструктури.

Оскільки йшлося про загрози національній та міжнародній безпеці, частина програм реалізовувалася через Міністерство оборони США.

Це не було унікальним механізмом, створеним виключно для України.

Сполучені Штати здійснювали подібну співпрацю з іншими державами колишнього СРСР, включно з Росією.

9 червня 2022 року Міністерство оборони США опублікувало спеціальний інформаційний документ щодо програм зменшення загроз зброї масового знищення в Україні, Росії та інших пострадянських державах.

У ньому пояснювалася історія цієї співпраці та її цілі. Зокрема, там прямо зазначено:

«Ukraine owns and operates its public health laboratories and associated infrastructure».

Тобто: «Україна володіє своїми лабораторіями громадського здоров'я та пов'язаною інфраструктурою й керує ними». У документі також вказано, що в Україні немає програм ядерної, хімічної чи біологічної зброї, а Росія до 2014 року сама була партнером у цій співпраці й неодноразово погоджувала проєкти, які тепер критикує.

Отже, сам факт участі Пентагону не є достатнім доказом створення наступальної біологічної зброї.

6. Чи були ці лабораторії американськими військовими базами?

Наявність американського фінансування не означає автоматичного переходу української установи у власність США.

Так само отримання лабораторного обладнання від іноземного партнера не означає створення іноземної військової бази.

У межах співпраці 2005 року американська сторона допомагала українським установам удосконалювати інфраструктуру та систему біологічної безпеки.

Але це не доводить, що всі такі установи перебували під військовим командуванням США.

Для твердження про американську військову базу необхідно встановити відповідний юридичний статус, систему управління та фактичне військове використання об'єкта.

Договір про надання обладнання або технічної допомоги не є тотожним договору про розміщення іноземної військової бази.

Водночас фінансування може передбачати умови щодо звітності, контролю за використанням обладнання та доступу до результатів окремих досліджень.

Такі умови потрібно оцінювати за конкретними документами, а не автоматично прирівнювати до військового підпорядкування.

7. Чи досліджували в Україні небезпечні патогени?

Так.

Українські наукові та медичні установи досліджували інфекційні захворювання, зокрема ті, що можуть становити значну небезпеку для людей або тварин.

У різних документах і публікаціях щодо біологічної безпеки згадуються сибірка, туляремія, бруцельоз, пташиний грип та інші захворювання.

Однак дослідження таких інфекцій не означає автоматичного створення біологічної зброї.

Наприклад, вивчення сибірки необхідне для діагностики, ветеринарного контролю, епідеміологічного нагляду та підготовки до можливих спалахів.

Дослідження пташиного грипу допомагають виявляти небезпечні штами й оцінювати ризики їхнього поширення.

Патогени можуть використовуватися як для мирних наукових цілей, так і для заборонених військових програм.

Тому важливе не лише найменування мікроорганізму, а й характер діяльності, її мета, масштаби та відповідність міжнародним зобов'язанням.

Це називається проблемою подвійного використання — dual-use.

8. Що таке технології подвійного використання?

Технології подвійного використання — це технології, обладнання, матеріали або знання, які можуть застосовуватися як для мирних, так і для військових цілей.

У біології це особливо важливо.

Наприклад, обладнання для культивування мікроорганізмів може використовуватися для наукових досліджень і виробництва вакцин.

Але подібні технології за певних умов можуть бути використані і для заборонених військових програм.

Тому міжнародне право не забороняє всі дослідження небезпечних патогенів.

Воно забороняє розроблення, виробництво, накопичення та інші визначені дії щодо біологічної зброї.

Відповідно, висновок про військове призначення лабораторії не можна робити лише на підставі того, що вона працює з небезпечними мікроорганізмами.

Потрібно встановити, чи відповідають конкретні дослідження мирним, захисним або іншим дозволеним цілям.

9. Що забороняє Конвенція про біологічну зброю?

У 1972 році було ухвалено Конвенцію про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення.

Україна, Росія та США є учасниками цієї конвенції.

Стаття I забороняє розробляти, виробляти, накопичувати, набувати або зберігати мікробні чи інші біологічні агенти або токсини у видах і кількостях, які не мають обґрунтування для профілактичних, захисних чи інших мирних цілей.

Також заборонені зброя, обладнання та засоби доставки, призначені для використання таких агентів або токсинів у ворожих цілях чи у збройному конфлікті.

Отже, сама наявність патогенів у лабораторії не є порушенням Конвенції.

Важливими є призначення, характер і масштаби діяльності.

Конвенція також передбачає міжнародні процедури консультацій та розгляду звинувачень щодо можливих порушень.

10. Чи має Конвенція міжнародний механізм перевірок, подібний до МАГАТЕ?

Ні, і це важливе обмеження.

На відміну від системи ядерних гарантій МАГАТЕ, Конвенція про біологічну зброю не має постійного універсального інспекційного органу з аналогічними повноваженнями.

Тому неможливо стверджувати, що всі біологічні лабораторії світу регулярно проходять однакові міжнародні перевірки.

Це ускладнює незалежну оцінку звинувачень щодо таємних біологічних програм.

Конвенція передбачає інші механізми, зокрема консультації між державами та можливість звернення до Ради Безпеки ООН.

Але відсутність постійного інспекційного механізму не означає, що будь-яке звинувачення автоматично стає правдою.

Воно також не означає, що всі держави, які мають біологічні лабораторії, порушують Конвенцію.

Необхідно оцінювати конкретні докази.

11. Що заявила ООН 11 березня 2022 року?

11 березня 2022 року Рада Безпеки ООН провела засідання за ініціативою Російської Федерації (стенограма S/PV.8991, відеозапис).

Росія висувала звинувачення щодо нібито військово-біологічної діяльності на території України.

На засіданні виступила заступниця Генерального секретаря ООН, Висока представниця з питань роззброєння Ідзумі Накаміцу.

Вона повідомила, що Організації Об'єднаних Націй не відомо про існування програм біологічної зброї в Україні.

«The United Nations is not aware of any biological weapons programmes».

Тобто: «Організації Об'єднаних Націй не відомо про будь-які програми біологічної зброї».

Це важливе офіційне свідчення.

Однак необхідно правильно розуміти його межі.

Представниця ООН не заявила, що спеціальна міжнародна інспекція перевірила всі українські лабораторії та довела абсолютну неможливість існування будь-якої прихованої програми.

Вона повідомила, що ООН не має відомостей про відповідну програму.

Також було роз'яснено процедури Конвенції про біологічну зброю, які можуть використовуватися державами для розгляду звинувачень. 18 березня 2022 року, на повторному засіданні Ради Безпеки, Накаміцу підтвердила цю позицію (відеозапис).

12. Що ООН повідомила 13 травня 2022 року?

13 травня 2022 року Рада Безпеки знову розглядала російські звинувачення (стенограма S/PV.9033).

Заступник Високого представника ООН з питань роззброєння Томас Маркрам підтвердив, що Організації Об'єднаних Націй, як і раніше, не відомо про програми біологічної зброї в Україні.

Водночас він зазначив, що ООН на той момент не мала відповідного мандата, технічних та оперативних можливостей для самостійного розслідування цих звинувачень.

«That remains the case today». <…> «<…> currently has neither the mandate nor the technical or operational capacity to investigate that information».

Тобто: «Це залишається так і сьогодні». <…> «<…> наразі не має ні мандата, ні технічних чи оперативних можливостей для розслідування цієї інформації».

Це важлива деталь для чесної оцінки.

ООН не підтвердила російські звинувачення, але її повідомлення не було результатом повної інспекції всіх українських біологічних об'єктів.

Тому правильний висновок полягає в тому, що міжнародна організація не мала підтвердженої інформації про українську програму біологічної зброї.

13. Чи означає відсутність доказів, що всі дослідження були безпечними?

Ні.

Питання біологічної безпеки не можна зводити виключно до наявності або відсутності програми біологічної зброї.

Навіть цілком законні дослідження небезпечних патогенів можуть створювати ризики.

До них належать лабораторні аварії, порушення правил зберігання матеріалів, зараження персоналу, недостатній контроль доступу та можливе незаконне використання результатів досліджень.

Такі ризики існують у різних державах.

Саме тому потрібні міжнародна співпраця, контроль, навчання персоналу та вдосконалення систем біологічної безпеки.

Отже, визнання ризиків лабораторної діяльності не є підтвердженням створення біологічної зброї.

Навпаки, програми біологічної безпеки можуть бути спрямовані саме на зменшення цих ризиків.

14. Чому під час війни виникло питання знищення небезпечних зразків?

Після початку повномасштабного вторгнення в Україні виникли додаткові ризики для лабораторій, які зберігали небезпечні біологічні матеріали.

Пошкодження будівель, перебої електропостачання, евакуація персоналу та бойові дії могли впливати на умови зберігання.

У таких обставинах знищення або безпечне переміщення певних зразків може бути обґрунтованим заходом біологічної безпеки.

Це не означає автоматичного приховування військової програми.

Для такого висновку потрібно довести, що конкретні зразки знищувалися саме з метою приховати заборонену діяльність.

Сам факт утилізації небезпечного матеріалу під час війни не є достатнім доказом.

Водночас будь-які документи про знищення зразків необхідно аналізувати в контексті: хто віддав розпорядження, які матеріали знищувалися, з якою метою та за якою процедурою.

15. Чи підтвердила Вікторія Нуланд існування американської біологічної зброї в Україні?

Ні.

8 березня 2022 року під час слухань у Комітеті Сенату США із закордонних справ заступницю державного секретаря Вікторію Нуланд запитали, чи має Україна хімічну або біологічну зброю (офіційна стенограма слухань).

У відповіді вона повідомила про наявність в Україні біологічних дослідницьких установ і висловила занепокоєння щодо можливого потрапляння відповідних матеріалів під контроль російських військ:

«Ukraine has biological research facilities which, in fact, we are now quite concerned Russian troops, Russian forces, may be seeking to gain control of. We are working with the Ukrainians on how they can prevent any of those research materials from falling into the hands of Russian forces should they approach».

Тобто: «В Україні є біологічні дослідницькі установи, і ми, власне, зараз дуже стурбовані тим, що російські війська, російські сили можуть спробувати встановити над ними контроль. Ми працюємо з українцями над тим, як не допустити, щоб будь-які з цих дослідницьких матеріалів потрапили до рук російських сил, якщо ті наблизяться».

Ці слова згодом широко використовувалися для твердження, що Нуланд нібито визнала існування американських лабораторій із виробництва біологічної зброї.

Однак вона не заявляла, що Україна має програму створення біологічної зброї.

Наявність біологічних дослідницьких установ і занепокоєння щодо їхньої безпеки під час війни не є тотожними визнанню існування військової біологічної програми.

Для правильної оцінки необхідно розглядати повне запитання та відповідь, а не лише окрему фразу. У тому ж обміні сенатор Марко Рубіо запитав, чи є в Нуланд сумніви, що за можливим біологічним чи хімічним інцидентом в Україні стояла б Росія. Вона відповіла: «There is no doubt in my mind, Senator» («У мене немає жодних сумнівів, сенаторе»).

16. Чи могла Росія вимагати міжнародного розслідування?

Так.

Конвенція про біологічну зброю передбачає механізми розгляду питань щодо її виконання.

Стаття V встановлює можливість консультацій і співробітництва між державами-учасницями для розв'язання проблем, пов'язаних із цілями та застосуванням Конвенції.

Стаття VI передбачає можливість звернення до Ради Безпеки ООН зі скаргою щодо можливого порушення Конвенції.

У 2022 році Росія порушувала відповідні питання на міжнародному рівні.

Але сам факт подання звинувачень або ініціювання міжнародного обговорення не доводить їхньої правдивості.

Необхідно розрізняти право держави заявити про підозру та наявність доказів, які цю підозру підтверджують.

17. Чи підтвердила Рада Безпеки ООН російські звинувачення?

Ні.

2 листопада 2022 року Рада Безпеки ООН розглядала російський проєкт резолюції щодо створення комісії для розслідування звинувачень про порушення Конвенції про біологічну зброю Україною та США.

Проєкт не був ухвалений.

За нього проголосували Росія та Китай, проти — США, Велика Британія та Франція, ще десять членів Ради Безпеки утрималися.

Важливо правильно тлумачити цей результат.

Неухвалення резолюції не є судовим рішенням, яке доводить відсутність будь-яких порушень.

Але Рада Безпеки не підтвердила російські звинувачення та не створила запропоновану Росією комісію.

Отже, твердження, що ООН офіційно визнала існування американської програми біологічної зброї в Україні, не відповідає фактам.

18. Чи доводить участь американських військових спеціалістів створення біологічної зброї?

Ні, сама по собі не доводить.

Фахівці оборонних відомств можуть брати участь у програмах захисту від біологічних загроз, контролю за небезпечними матеріалами та запобігання поширенню зброї масового знищення.

Водночас військове залучення може бути важливою обставиною для додаткової перевірки характеру конкретної програми.

Але між участю військових спеціалістів і розробленням наступальної біологічної зброї немає автоматичної тотожності.

Для доведення забороненої діяльності потрібні відповідні документи, матеріали, результати перевірок або інші достовірні докази.

Не можна робити висновок лише на підставі назви державного відомства.

19. Чи створювали в Україні біологічну зброю проти росіян?

Російські інформаційні кампанії також містили твердження про нібито розроблення біологічних агентів, спрямованих проти окремих етнічних груп.

Такі твердження потребують особливо високого рівня доказовості.

Для їхнього підтвердження необхідно встановити існування відповідного агента, механізм його вибіркової дії, дослідницьку програму та докази розроблення для військового застосування.

Публічно представлені російські матеріали не встановили достовірного існування української програми створення етнічно вибіркової біологічної зброї.

Крім того, людські популяції генетично різноманітні, а національна чи етнічна ідентичність не є простим біологічним перемикачем, який дозволяє гарантовано уражати лише одну національність.

Це не означає, що всі дослідження взаємодії патогенів і генетичних особливостей людей неможливі або безпечні.

Але твердження про готову зброю, яка вибірково вражає саме росіян, потребує конкретних доказів, яких російська сторона не надала.

20. Чому США відкрито публікували документи про співпрацю?

Одним із важливих фактів є те, що українсько-американська угода 2005 року була офіційно оприлюднена.

Її текст доступний у базі законодавства Верховної Ради України.

Американська сторона також опублікувала інформацію про укладення договору в офіційному реєстрі міжнародних угод.

Це суперечить твердженню, що саме існування програми співпраці було повністю прихованим.

Однак відкритість базової угоди не означає, що кожен проєкт, кожен дослідницький протокол або всі фінансові документи були публічними.

Тому правильний висновок такий:

Міждержавна програма біологічної безпеки не була таємницею. Але відкритість її правової основи не замінює перевірки конкретних досліджень.

21. Чи може лабораторія одночасно займатися мирними дослідженнями та порушувати міжнародне право?

Теоретично так.

Наявність законної цивільної діяльності не виключає можливості прихованих порушень.

Саме тому важливими є контроль, прозорість і міжнародні механізми перевірки.

Однак така теоретична можливість не є доказом того, що конкретна лабораторія порушувала міжнародне право.

Інакше будь-яку установу, яка працює з небезпечними патогенами, можна було б без доказів оголосити виробником біологічної зброї.

Тому необхідно розрізняти три рівні тверджень:

1. Лабораторія існує.
2. Лабораторія працює з небезпечними патогенами.
3. Лабораторія створює біологічну зброю.

Перші два твердження можуть бути цілком правдивими.

Але вони самі по собі не доводять третє.

22. Порівняння поширених тверджень

23. Остаточний висновок

Вердикт: маніпуляція, яка використовує реальні факти українсько-американської співпраці у сфері біологічної безпеки як нібито докази створення біологічної зброї.

В Україні справді працювали біологічні лабораторії.

США справді надавали фінансування та технічну допомогу частині українських установ.

29 серпня 2005 року Міністерство охорони здоров'я України та Міністерство оборони США уклали офіційну угоду про співробітництво у сфері запобігання поширенню технологій, патогенів і знань, які можуть бути використані для розроблення біологічної зброї.

Цей документ є відкритим і доступним для перевірки.

Але його існування не доводить створення біологічної зброї.

Так само дослідження небезпечних інфекцій і зберігання патогенів можуть бути частиною законної діяльності у сфері охорони здоров'я.

У березні та травні 2022 року представники ООН повідомляли Раді Безпеки, що Організації Об'єднаних Націй не відомо про програми біологічної зброї в Україні.

Водночас ООН чесно зазначала обмеження своїх можливостей щодо самостійного розслідування.

Російська Федерація висувала звинувачення, але не представила переконливих незалежно підтверджених доказів того, що українські установи за підтримки США створювали біологічну зброю.

Отже, біологічні лабораторії в Україні існували. Американське фінансування також існувало. Але твердження про розроблення в цих лабораторіях біологічної зброї не було доведено.

Підміна цих трьох різних фактів є основою російської інформаційної маніпуляції.

24. Першоджерела

1. Угода між МОЗ України та Міністерством оборони США від 29 серпня 2005 року. Основне джерело. Визначає офіційні цілі та умови співпраці у сфері біологічної безпеки. В американській серії договорів — TIAS 05-829.
2. Міністерство оборони США — Fact Sheet on WMD Threat Reduction Efforts, 9 червня 2022 року. Офіційне пояснення історії програм зменшення загроз зброї масового знищення в Україні, Росії та інших державах колишнього СРСР.
3. Конвенція про біологічну зброю 1972 року. Міжнародно-правова основа заборони біологічної та токсинної зброї.
4. Рада Безпеки ООН — стенограма засідання 11 березня 2022 року, S/PV.8991, та відеозапис засідання. Виступ Ідзумі Накаміцу та розгляд російських звинувачень.
5. Новини ООН — засідання Ради Безпеки 18 березня 2022 року та відеозапис засідання. Повторний розгляд російських звинувачень та позиція Управління ООН з питань роззброєння.
6. Рада Безпеки ООН — стенограма засідання 13 травня 2022 року, S/PV.9033. Заява про відсутність у ООН відомостей щодо програм біологічної зброї в Україні та про межі її мандата.
7. Рада Безпеки ООН — голосування 2 листопада 2022 року щодо російського проєкту резолюції. Проєкт про комісію для розслідування не ухвалено.
8. Сенат США — стенограма слухань Комітету із закордонних справ 8 березня 2022 року. Повне запитання сенатора Рубіо та відповідь Вікторії Нуланд.
9. Статут Організації Об'єднаних Націй. Положення про міжнародну безпеку та повноваження Ради Безпеки.