«Україна була військовою базою НАТО»: що насправді відбувалося до 2022 року

Вердикт: маніпуляція на основі реальних фактів військової співпраці. Іноземні інструктори, навчання та військова допомога в Україні були. Постійної військової бази під командуванням НАТО відкриті документи не підтверджують, а Конституція такі бази прямо забороняє.

1. Суть твердження

Одним із поширених аргументів російської пропаганди є твердження, що Україна нібито ще до 24 лютого 2022 року фактично перетворилася на військову базу НАТО, з території якої готували напад на Росію.

Як докази зазвичай наводять Яворівський полігон у Львівській області, військово-морську інфраструктуру в Очакові, міжнародні навчання Sea Breeze, присутність американських, британських і канадських інструкторів, постачання західного озброєння та співпрацю українських спецслужб із західними партнерами.

Частина цих фактів справді підтверджується документами. Україна співпрацювала з НАТО, приймала іноземних військових інструкторів, проводила міжнародні навчання, отримувала військову допомогу та закуповувала озброєння за кордоном.

Однак військова співпраця з іноземними державами не означає автоматичного перетворення території країни на військову базу цих держав.

Головне питання полягає не в тому, чи перебували військовослужбовці країн НАТО на території України. Вони перебували. Питання в тому, чи існували в Україні постійні військові бази під командуванням НАТО, які Альянс контролював і використовував як власну військову інфраструктуру.

Для відповіді необхідно дослідити правовий статус конкретних об'єктів, характер іноземної військової присутності та фактичне призначення озброєння, яке отримувала Україна.

2. Що таке військова база НАТО і чим вона відрізняється від військової співпраці?

НАТО є військово-політичним союзом суверенних держав. При цьому не кожна військова база США, Великої Британії чи іншого члена Альянсу автоматично є базою НАТО.

Іноземна військова база зазвичай передбачає наявність визначеної правової підстави для розміщення іноземних військ, відповідного режиму користування об'єктом, командування та військової інфраструктури.

Натомість військові навчання, підготовка особового складу або тимчасове перебування іноземних інструкторів можуть проводитися на об'єктах, які залишаються під управлінням держави-господаря.

Наприклад, якщо американські військові навчають українських солдатів на українському полігоні, це підтверджує присутність американських військовослужбовців, але саме по собі не доводить передачі полігону під командування НАТО.

Так само якщо американські військові будівельники допомагають спорудити об'єкт для Військово-морських сил України, це ще не означає, що об'єкт став американською військовою базою.

Для визначення статусу потрібно встановити, кому належить об'єкт, хто ним управляє, хто здійснює військове командування, які підрозділи там розміщені та на якій правовій підставі вони перебувають.

Без цих відомостей твердження про існування військової бази залишається припущенням.

3. Чи дозволяла Конституція України розміщувати іноземні військові бази?

Частина сьома статті 17 Конституції України встановлює:

«На території України не допускається розташування іноземних військових баз».

Це пряма конституційна заборона.

Водночас пункт 14 Перехідних положень Конституції передбачав можливість використання існуючих військових баз для тимчасового перебування іноземних військових формувань на умовах оренди відповідно до міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України.

Це положення мало особливе значення для перебування російського Чорноморського флоту в Криму.

Крім того, 22 лютого 2000 року було ухвалено Закон України № 1479-III «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України».

Закон визначав порядок допуску іноземних військових підрозділів, зокрема для участі у спільних навчаннях.

Таким чином, українське законодавство розрізняло постійне іноземне військове базування та законне тимчасове перебування іноземних військових формувань.

Важливо розуміти, що сама конституційна заборона не є абсолютним доказом відсутності будь-якого порушення. Для цього необхідно перевіряти фактичну діяльність конкретних військових об'єктів.

Проте наявність іноземних військових інструкторів або проведення спільних навчань сама по собі не доводить існування забороненої іноземної військової бази.

4. Яворівський полігон: український навчальний центр чи база НАТО?

Яворівський військовий полігон у Львівській області є одним із найвідоміших об'єктів, які російські політики та пропагандисти називали базою НАТО.

Однак його історія почалася задовго до незалежності України.

Полігон існував ще за радянських часів, а після 1991 року перейшов під українську юрисдикцію.

На його території діяв Міжнародний центр миротворчості та безпеки, який використовували для підготовки українських військовослужбовців та проведення міжнародних навчань.

Після початку російської агресії у 2014 році військова співпраця України із західними партнерами значно розширилася.

У 2015 році на полігоні розпочалася американська тренувальна місія, яка з 2016 року має назву Joint Multinational Training Group–Ukraine (JMTG-U).

Місію очолювали США. Паралельно власні тренувальні місії в Україні проводили Канада (UNIFIER) та Велика Британія (Orbital).

Метою місії була підготовка українських військовослужбовців, розвиток навчальних програм, удосконалення тактичних навичок і підвищення спроможностей Збройних сил України.

Іноземні інструктори навчали українських військових ведення оборонних операцій, тактичної медицини, взаємодії підрозділів, планування бойових дій та інших військових дисциплін.

Важливо не применшувати масштаби цієї співпраці.

Іноземні військовослужбовці перебували на Яворівському полігоні не лише під час короткострокових навчань. Програма діяла протягом кількох років, а інструкторські підрозділи регулярно змінювали один одного.

Отже, йшлося про тривалу організовану іноземну військову присутність.

Проте документи американської армії визначали метою JMTG-U саме підготовку українських військових і розвиток українського навчального центру.

Вони не підтверджують передачу Яворівського полігону у власність НАТО або перетворення його на постійну базу під командуванням Альянсу.

У лютому 2022 року, перед початком повномасштабного вторгнення, американську місію перенесли з України до Графенвера в Німеччині, де підготовку українських військовослужбовців продовжили.

Висновок щодо Яворова: це був український військовий навчальний центр, де протягом тривалого часу працювали інструктори держав НАТО. Наявність іноземних військовослужбовців підтверджена, але статус постійної військової бази НАТО не доведений.

5. Очаків: чи будували США військово-морську базу в Україні?

Іншим об'єктом, який часто згадують у російських твердженнях, є місто Очаків Миколаївської області.

У 2017 році американські військові будівельники Seabees справді розпочали будівництво морського операційного центру на території українського військово-морського об'єкта.

7 серпня 2017 року Військово-морські сили США офіційно повідомили про цей проєкт.

Згідно з повідомленням, центр призначався для планування та управління під час майбутніх військових навчань, які організовувала Україна.

Також передбачалося будівництво об'єктів для технічного обслуговування катерів та контролю доступу.

Це означає, що США дійсно брали участь у розвитку української військово-морської інфраструктури.

Заперечувати цей факт немає підстав.

Однак необхідно розрізняти фінансування або будівництво військового об'єкта та отримання іноземною державою права використовувати його як власну постійну військову базу.

Американське повідомлення описувало будівництво саме на українському військово-морському об'єкті.

Воно не встановлювало, що Очаків передано під командування НАТО або що там розміщено постійний бойовий контингент Альянсу.

Також сам факт будівництва не доводить наявності іноземних ракетних систем, ударних сил чи підготовки наступу на Росію.

Висновок щодо Очакова: американські військові брали участь у розвитку військово-морської інфраструктури України. Але це не є достатнім доказом існування американської або натівської військової бази.

6. Навчання Sea Breeze: чи перетворювали вони українські порти на бази НАТО?

Міжнародні військово-морські навчання Sea Breeze проводилися з 1997 року за участю України, США та інших держав.

Їхньою метою були підготовка військово-морських сил, удосконалення взаємодії між учасниками, проведення морських маневрів, пошуково-рятувальних операцій, протиповітряної оборони та інших військових завдань.

Особливо масштабними стали навчання Sea Breeze 2021.

За офіційним повідомленням Шостого флоту США, до них планувалося залучити приблизно 5 тисяч військовослужбовців із 32 держав, 32 кораблі, 40 літаків і 18 підрозділів спеціального призначення та водолазних команд.

Це були масштабні міжнародні військові навчання.

Але їх проведення не означало, що українські порти автоматично переходили під управління НАТО.

Іноземні кораблі прибували для виконання визначених навчальних завдань, а не на підставі договору про постійне базування військово-морських сил НАТО в Україні.

Такі навчання могли мати військово-стратегічне значення та викликати заперечення Росії.

Проте самі по собі вони не доводили існування постійної іноземної військової бази.

7. Британські, американські та канадські інструктори: чи створювали вони армію НАТО в Україні?

Після 2014 року західні держави значно розширили програми військової підготовки українських військовослужбовців.

У 2015 році Велика Британія розпочала операцію Orbital.

Вона включала підготовку з виявлення мін і саморобних вибухових пристроїв, медичної допомоги, логістики та інших військових дисциплін.

За даними британського уряду, до призупинення операції в лютому 2022 року в межах програми підготували понад 22 тисячі українських військовослужбовців.

Канада також проводила власну тренувальну місію UNIFIER, започатковану у 2015 році на прохання українського уряду.

Сполучені Штати здійснювали підготовку українських військових у межах JMTG-U та інших програм співробітництва.

Таким чином, західна військова підготовка була системною і тривалою.

Проте її метою було підвищення професійного рівня Збройних сил України.

Українські підрозділи не переходили автоматично під командування НАТО через те, що їх навчали американські, британські чи канадські інструктори.

Військова підготовка за стандартами НАТО також не означає членства в Альянсі.

Багато держав, які не є членами НАТО, співпрацюють із ним у сфері військової освіти, миротворчих операцій, стандартизації та оборонних реформ.

Висновок: присутність іноземних інструкторів підтверджує військову співпрацю України із західними державами, але не доводить існування в Україні армії під командуванням НАТО.

8. Чи отримувала Україна західну зброю до 2022 року?

Так. Однак важливо розуміти, яку саме зброю отримувала Україна, у яких обсягах, на яких умовах і для чого вона призначалася.

Після початку російської агресії у 2014 році західні держави поступово збільшували військову допомогу Україні.

Проте обсяги безоплатної військової допомоги в перші роки були порівняно невеликими порівняно з масштабами українських оборонних потреб і допомогою, яка надходила після повномасштабного вторгнення.

Спочатку значна частина американської допомоги включала нелетальне обладнання: засоби зв'язку, бронежилети, шоломи, медичне спорядження, радари, транспортні засоби та інше оснащення.

Основою озброєння Збройних сил України залишалися власні запаси, українське оборонне виробництво, ремонт і модернізація наявної техніки, а також закупівлі за державні кошти.

Україна не отримувала від НАТО готову армію або необмежені безоплатні поставки озброєння.

Частину військової техніки й обладнання Україна самостійно закуповувала за кордоном.

Наприклад, у 2018 році Україна придбала в США першу партію протитанкових комплексів Javelin, а в 2019 році американська сторона погодила ще один продаж.

Водночас існували й поставки Javelin у межах американської військової допомоги.

Тому неправильно називати все західне озброєння, яке отримувала Україна, безоплатними подарунками.

Яке озброєння отримувала Україна?

Особливо показовим є характер летального озброєння, яке західні держави передавали Україні напередодні повномасштабного вторгнення.

• Javelin (США) — переносний протитанковий ракетний комплекс, призначений для ураження бронетехніки, зокрема танків.
• NLAW (Велика Британія) — переносна протитанкова система ближньої дії, призначена для боротьби з броньованими цілями.
• Протитанкові гранатомети та боєприпаси — засоби боротьби з бронетехнікою противника.
• Контрбатарейні радари — обладнання, яке допомагає виявляти позиції ворожої артилерії та протидіяти обстрілам.
• Бронежилети, шоломи, захищений зв'язок і медичне обладнання — засоби захисту особового складу, управління підрозділами та підвищення їхньої виживаності.

Головне, що найбільш відомі західні системи озброєння, які Україна отримувала безпосередньо перед вторгненням, були насамперед призначені для посилення її оборонних можливостей.

Javelin і NLAW створені для боротьби з танками та іншою бронетехнікою. Це не стратегічні ударні системи, призначені для атак на великі відстані вглиб території іншої держави.

Протитанкова зброя технічно може застосовуватися і під час наступальних операцій. Проте в українських умовах 2014–2022 років її постачання насамперед спрямовувалося на посилення спроможності стримувати та відбивати бронетанкові атаки.

17 січня 2022 року Велика Британія офіційно оголосила про постачання Україні легких протитанкових оборонних систем.

Британський міністр оборони Бен Воллес пояснював, що ці системи призначені для допомоги Україні в захисті від потенційного вторгнення.

Чи було цього озброєння достатньо для масштабного наступу на Росію?

Характер і масштаби довоєнних західних поставок не підтверджують твердження, що Україна отримувала озброєння для підготовки масштабного вторгнення на територію Росії.

До лютого 2022 року Україна не отримувала в масштабах, порівнянних із післявоєнними поставками, сучасні західні основні бойові танки, ракетні системи HIMARS, крилаті ракети Storm Shadow або винищувачі F-16.

Постачання багатьох із цих систем розпочалися вже після повномасштабного російського вторгнення, коли Україні знадобилися значно більші можливості для захисту своєї території.

Водночас сама Україна мала власні танки, артилерію, бойову авіацію, ракетні системи та оборонну промисловість. Тому відсутність окремих західних зразків не означала відсутності в України наступальних військових можливостей взагалі.

Але твердження про підготовку наступу потребує доказів конкретного планування, зосередження сил, оперативних завдань та відповідних наказів.

Сам факт отримання протитанкових комплексів таких доказів не становить.

Висновок щодо озброєння

Західні держави справді допомагали Україні зміцнювати Збройні сили.

Проте до 2022 року Україна переважно спиралася на власні військові ресурси, оборонне виробництво та державні закупівлі.

Західна допомога поступово зростала, але не замінювала українську систему оборони.

Передача протитанкових комплексів, захисного спорядження та засобів виявлення артилерії насамперед свідчить про підготовку до стримування й відбиття можливого нападу, а не доводить підготовку України до агресії проти Росії.

І навіть масштабні поставки іноземного озброєння самі собою не перетворюють територію держави-отримувача на військову базу постачальника.

9. Яка іноземна держава насправді мала військові бази в Україні до 2014 року?

Існує важливий історичний факт, який часто залишається поза увагою в дискусіях про нібито військові бази НАТО в Україні.

До російської окупації Криму у 2014 році на українській території дійсно перебувало велике іноземне військове угруповання.

Це був Чорноморський флот Російської Федерації.

Відповідно до українсько-російських домовленостей 1997 року російські військові використовували визначені об'єкти в Севастополі та інших районах Криму.

На цих об'єктах розміщувалися військові кораблі, особовий склад, озброєння, склади, засоби зв'язку та інша військова інфраструктура.

У 2010 році президенти України та Росії підписали Харківські угоди, які продовжували термін перебування російського Чорноморського флоту після 2017 року ще на 25 років із можливістю подальшого продовження.

Таким чином, на відміну від тренувальних місій західних держав, російська військова присутність у Криму мала характер довгострокового базування, врегульованого спеціальними міждержавними угодами.

Після початку окупації Криму у 2014 році Росія використала наявну військову інфраструктуру та особовий склад поряд із додатково перекинутими силами для встановлення контролю над півостровом.

Отже, коли йдеться про іноземне військове базування в Україні до 2014 року, найбільш очевидним документально підтвердженим прикладом є саме російський Чорноморський флот.

Це не означає, що будь-яка присутність російського флоту до 2014 року була незаконною. Її правовий режим визначався чинними на той час міждержавними домовленостями.

Але це демонструє різницю між повноцінним іноземним військовим базуванням і навчальною діяльністю іноземних інструкторів.

10. Порівняння військових об'єктів та іноземної присутності

11. Чи могла військова співпраця України із Заходом становити загрозу для Росії?

Військова співпраця держав може впливати на оцінку загроз іншими країнами.

Російське керівництво могло розглядати підготовку українських військових за стандартами НАТО, розвиток військово-морської інфраструктури та постачання західного озброєння як небажані для власної безпекової політики.

Але політичне сприйняття загрози та міжнародно-правова підстава для застосування сили — це різні речі.

Стаття 2(4) Статуту ООН забороняє погрозу силою та її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності держав.

Стаття 51 передбачає право на самооборону в разі збройного нападу.

Підготовка військовослужбовців, закупівля протитанкових комплексів або проведення спільних навчань самі собою не становлять збройного нападу на іншу державу.

Відповідно, вони не створюють автоматичного права на вторгнення.

Так само співпраця України із західними державами не позбавляла Росію можливості використовувати дипломатичні механізми, переговори, заходи довіри та міжнародні процедури для врегулювання безпекових суперечностей.

12. Остаточний висновок

Вердикт: маніпуляція на основі реальних фактів військової співпраці.

До 24 лютого 2022 року Україна справді підтримувала тісні військові відносини зі США, Великою Британією, Канадою та іншими державами НАТО.

На українській території працювали іноземні інструктори, проводилися міжнародні навчання, а американські військові будівельники брали участь у розвитку української військово-морської інфраструктури.

Україна також отримувала військову допомогу та самостійно закуповувала озброєння за кордоном.

Однак ці факти не доводять, що Україна перетворилася на військову базу НАТО.

Наявні відкриті документи не підтверджують існування до повномасштабного вторгнення постійної військової бази під командуванням НАТО на території України.

При цьому значна частина західної військової допомоги, особливо в перші роки після 2014 року, складалася із захисного та нелетального обладнання. Найбільш відомі летальні системи, передані напередодні вторгнення, були переважно протитанковим озброєнням, призначеним насамперед для стримування та відбиття бронетанкових атак.

Основу українського озброєння продовжували становити власні запаси, українське оборонне виробництво, модернізація техніки та закупівлі за державні кошти.

Отже, документально підтверджено військову співпрацю України з НАТО та його державами-членами, але не підтверджено твердження про перетворення України на постійну військову базу Альянсу або підготовку НАТО до нападу на Росію з української території.

13. Першоджерела

1. Конституція України, стаття 17 та пункт 14 Перехідних положень. Конституційні обмеження щодо іноземних військових баз.
2. Закон України № 1479-III від 22 лютого 2000 року. Порядок допуску та перебування підрозділів збройних сил інших держав.
3. Армія США — Joint Multinational Training Group–Ukraine. Діяльність американської тренувальної місії та підготовка українських військових.
4. ВМС США — Seabees Break Ground on Maritime Operations Center in Ukraine, 7 серпня 2017 року. Будівництво військово-морської інфраструктури в Очакові.
5. ВМС США — Sea Breeze 2021. Масштаби та склад міжнародних військово-морських навчань.
6. Парламент Великої Британії — Operation Orbital і Міноборони Великої Британії, 17 липня 2017 року. Підготовка українських військовослужбовців британськими інструкторами.
7. Міністерство національної оборони Канади — Operation UNIFIER. Канадська тренувальна місія.
8. DSCA, 1 березня 2018 року і DSCA, 3 жовтня 2019 року. Продаж Україні комплексів Javelin.
9. Міністерство оборони Великої Британії — заява від 17 січня 2022 року. Офіційне пояснення призначення протитанкової допомоги Україні.
10. Угода між Україною та РФ про статус і умови перебування Чорноморського флоту РФ, 28 травня 1997 року. Правові підстави російського військового базування в Україні до окупації Криму.
11. Статут Організації Об'єднаних Націй. Статті 2(4) і 51 щодо заборони застосування сили та права на самооборону.