Правонаступництво України: закони, державні установи та міжнародні зобов’язання

Основна дата: 12 вересня 1991 року.
Період: становлення правопорядку незалежної України після 24 серпня 1991 року.
Основні документи: Закон № 1543-XII про правонаступництво України, постанова № 1545-XII про тимчасове застосування окремих союзних актів, законодавство про громадянство та міжнародні домовленості після припинення СРСР.

Російська теза: Україна нібито не могла одночасно проголосити незалежність і зберегти установи, закони та міжнародні права Української РСР. Звідси роблять два протилежні висновки: або незалежність була фіктивною, або після її проголошення всі попередні установи й документи автоматично втратили силу.

Додатково Росію проголошують єдиною спадкоємицею СРСР, якій нібито належать усі права щодо колишніх союзних республік.

1. Що означає правонаступництво

Правонаступництво стосується переходу або збереження прав та обов’язків унаслідок зміни державного статусу чи припинення держави.

Воно може охоплювати різні питання:

• міжнародні договори;
• державне майно та фінансові зобов’язання;
• громадянство;
• кордони;
• роботу установ і застосування законодавства.

Ці питання не обов’язково вирішуються одним способом. Наприклад, продовження роботи судів усередині країни та розподіл зовнішнього боргу між державами потребують різних правових механізмів.

Правонаступництво не означає безумовного прийняття всієї політики попередньої влади. Воно забезпечує визначеність щодо конкретних прав, зобов’язань та установ.

2. Як Україна забезпечила правову безперервність

Закон № 1543-XII установив такі основні правила:

Закон розмежовував зобов’язання за власними договорами УРСР та правонаступництво щодо союзних договорів. Частку обслуговування зовнішнього боргу належало визначити окремою міждержавною угодою. docs.dtkt.ua

Це було законодавче оформлення переходу. Воно дозволяло змінювати систему влади, не припиняючи судочинства, управління та повсякденних правових відносин.

3. Чому продовжувала діяти попередня Конституція

Проголошення незалежності та ухвалення повністю нової Конституції є різними юридичними подіями.

Держава потребувала правил роботи парламенту, уряду, судів та інших установ від першого дня незалежності. Підготовка нового Основного Закону вимагала часу.

Тому збереження попередньої Конституції зі змінами було перехідним механізмом. Назва або походження документа самі собою не визначали, кому підпорядковується держава. Значення мало те, який правопорядок визнавав його чинність і які зміни до нього вносив.

Не можна робити висновок про відсутність незалежності лише тому, що держава певний час користувалася раніше ухваленим Основним Законом.

4. Чому застосовували окремі закони СРСР

Окреме питання врегулювала постанова Верховної Ради від 12 вересня 1991 року № 1545-XII.

Вона дозволяла тимчасово застосовувати союзні акти за двох умов:

1. відповідне питання ще не врегульоване українським законодавством;
2. союзний акт не суперечить Конституції та законам України.

Такий порядок діяв до ухвалення відповідних українських актів. docs.dtkt.ua

Підставою застосування союзного правила ставало рішення українського парламенту. Це не означало збереження верховної влади союзного центру.

Практичний сенс полягав у запобіганні прогалинам. Трудові відносини, технічні правила або господарські процедури не могли залишитися без регулювання лише через те, що нові українські акти ще не були підготовлені.

5. Громадянство: населення не залишилося без правового зв’язку з державою

Питання громадянства було частиною переходу до незалежності. Окрім норм про правонаступництво, 8 жовтня 1991 року Верховна Рада ухвалила спеціальний Закон № 1636-XII про громадянство України.

Його значення полягало у визначенні правового зв’язку між людиною та незалежною державою, порядку набуття і припинення громадянства.

Це питання не можна підміняти етнічним походженням. Громадянство та національність є різними поняттями. Державна належність людини не визначається автоматично мовою спілкування або походженням її родини.

Незалежна Україна формувала громадянську спільноту, а не державу лише для однієї етнічної групи.

6. Міжнародні зобов’язання потребували окремого врегулювання

Припинення СРСР породило питання договорів, боргів, активів та іншого майна.

Внутрішній закон України визначав її правову позицію, але питання, що зачіпали права інших держав, потребували міжнародного врегулювання. Односторонній акт не міг сам собою встановити для всіх інших учасників остаточний розподіл спільних зобов’язань.

Тому Угода про створення СНД містила положення про виконання міжнародних зобов’язань колишнього Союзу, а подальші домовленості мали конкретизувати відносини між державами.

Майнове чи боргове врегулювання не було передачею Росії права керувати Україною. Фінансові зобов’язання та державний суверенітет є різними правовими питаннями.

7. Чому Росія не отримала всі права на колишній СРСР

Офіційні матеріали ООН зазначають: листом від 24 грудня 1991 року Борис Єльцин повідомив про продовження Російською Федерацією членства СРСР в ООН, включно з Радою Безпеки, за підтримки держав СНД. un.org

Цей факт стосується продовження конкретного міжнародного членства.

Із нього не випливає:

• належність Росії територій інших колишніх республік;
• право скасовувати їхню незалежність;
• повноваження визначати їхні уряди або зовнішню політику.

Україна мала власне членство в ООН із 1945 року та продовжила його після проголошення незалежності. research.un.org

Отже, формула про продовження Росією членства СРСР не означає, що всі інші держави стали її правовими підлеглими.

8. Правонаступництво щодо УНР: інший рівень державної спадкоємності

22 серпня 1992 року відбулася передача повноважень і державних атрибутів Державного центру УНР в екзилі керівництву незалежної України. Цю подію висвітлюють матеріали Українського інституту національної пам’яті.

Вона засвідчувала визнання незалежної України носієм української державницької традиції.

Водночас потрібно розрізняти:

Передача 1992 року не була моментом виникнення незалежної України. На той час уже діяли Акт незалежності, результати референдуму та обрані державні органи.

Хронологія

Наша позиція

Україна забезпечила правову безперервність незалежної держави власними законодавчими рішеннями. Збереження установ і застосування попередніх правил дозволяли захищати права людей та підтримувати роботу держави.

Правонаступництво не означало відмови від незалежності. Так само міжнародне продовження Росією окремих союзних прав не надавало їй суверенітету над Україною.

Історична спадкоємність, безперервність внутрішнього правопорядку та міжнародне правонаступництво доповнюють загальну картину державності, але кожне з цих питань має власні документи та правові наслідки.

Першоджерела

1. Закон України № 1543-XII «Про правонаступництво України», 12 вересня 1991 року.
2. Постанова Верховної Ради України № 1545-XII про тимчасову дію на території України окремих актів законодавства СРСР, 12 вересня 1991 року.
3. Закон України № 1636-XII «Про громадянство України», 8 жовтня 1991 року.
4. Угода про створення СНД, 8 грудня 1991 року.
5. ООН: сторінка держави-члена «Російська Федерація».
6. Бібліотека ООН: держави — засновниці ООН.
7. УІНП: уряд УНР в екзилі.