Державні кордони України після припинення СРСР: правові підстави та міжнародне визнання

Основний період: 1990–1991 роки.
Подальше договірне оформлення: 1997–2004 роки.
Основні документи: Договір між УРСР і РСФСР 1990 року, Акт незалежності, Закон про правонаступництво, Закон про державний кордон, Біловезька угода, Алма-Атинська декларація та українсько-російські договори.

Російська теза: Україна нібито не мала юридично визначених кордонів після проголошення незалежності, оскільки міжреспубліканські межі СРСР були адміністративними, а їх делімітацію та демаркацію завершили не відразу.

Звідси намагаються вивести, що Росія могла переглядати належність українських територій, а відсутність прикордонних знаків або окремих технічних документів означала відсутність державного кордону.

1. Україна мала територію до проголошення незалежності

24 серпня 1991 року Україна не визначала свою територію з нуля. Вона вже існувала як союзна республіка з установленими межами.

Акт проголошення незалежності визначав територію України неподільною і недоторканною. docs.dtkt.ua

Подальший Закон від 12 вересня 1991 року № 1543-XII у статті 5 установив, що державним кордоном України є:

• зовнішній кордон СРСР, який відмежовував територію України від інших держав;
• кордони з Білоруською РСР, РСФСР та Республікою Молдова станом на 16 липня 1990 року. docs.dtkt.ua

Це було внутрішньодержавне юридичне закріплення територіальної основи незалежності. Міжнародний вимір забезпечували домовленості з іншими державами та загальні принципи міжнародного права.

2. Російська республіка визнавала територіальну цілісність України ще до розпаду Союзу

19 листопада 1990 року УРСР та РСФСР підписали двосторонній договір.

Його стаття 6 передбачала взаємне визнання та повагу до територіальної цілісності республік у наявних на той момент кордонах у межах СРСР. docs.dtkt.ua

Документ потрібно читати в його історичному контексті: тоді обидві республіки ще перебували в Союзі. Проте він підтверджує важливу обставину: РСФСР уже визнавала територіальну цілісність України в тогочасних республіканських межах.

Тому твердження, ніби українська територіальна належність узагалі не мала правового визнання з боку російської республіки, суперечить тексту договору.

3. Чому колишні внутрішні межі могли стати міжнародними кордонами

Адміністративне походження межі не означає, що після здобуття незалежності вона залишається юридично незначущою.

У міжнародному праві відомий принцип uti possidetis juris. Його призначення полягає у збереженні територіальних меж на момент набуття незалежності та запобіганні конфліктам через спроби їх довільно переглянути.

У рішенні 1986 року в справі Буркіна-Фасо проти Малі Міжнародний суд ООН пояснив значення цього принципу для поваги до меж, які існували на момент незалежності.

Це рішення не було рішенням про українські кордони. Воно пояснює загальну правову логіку: внутрішній характер межі до незалежності не перешкоджає її перетворенню на міжнародний кордон.

У випадку України цю логіку доповнюють конкретні міжнародні документи про повагу до наявних кордонів.

4. Що погодили держави у грудні 1991 року

Стаття 5 Угоди про створення СНД від 8 грудня передбачала визнання та повагу до територіальної цілісності й недоторканності наявних кордонів.

Сторонами були Білорусь, Росія та Україна. docs.dtkt.ua

Алма-Атинська декларація від 21 грудня підтвердила повагу до територіальної цілісності та непорушності наявних кордонів у ширшому колі держав.

Отже, припинення СРСР супроводжувалося домовленістю про збереження територіальної основи держав, що стали незалежними.

Розпад Союзу не відкривав загального перерозподілу територій на користь Росії. Документи закріплювали протилежний підхід: повагу до наявних кордонів.

5. Закон про державний кордон

4 листопада 1991 року Верховна Рада ухвалила Закон № 1777-XII про державний кордон України.

Закон визначає кордон як лінію та вертикальну поверхню, що проходить по ній і встановлює межі території держави: суші, вод, надр та повітряного простору. zakon.rada.gov.ua

Це означає, що кордон є правовою межею територіального суверенітету. Його існування не зводиться до паркану, пункту пропуску або прикордонного стовпа.

Фізичне облаштування допомагає охороняти й позначати межу. Воно не є єдиною підставою належності території державі.

6. Існування кордону, делімітація та демаркація

Ці поняття потрібно розрізняти.

Якщо демаркацію не завершено, це означає незавершеність відповідних робіт. Сам собою цей факт не перетворює територію на нічийну.

Так само спір щодо конкретного відрізка не означає відсутності всього кордону. Предмет такого спору потрібно встановлювати за документами, а вирішувати його мирними засобами.

Відсутність прикордонного знака не є дозволом пересунути межу військовою силою.

7. Росія повторно підтвердила непорушність кордонів у 1997 році

У статті 2 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство від 31 травня 1997 року Україна та Росія підтвердили повагу до територіальної цілісності одна одної та непорушність наявних між ними кордонів.

Це було двостороннє договірне зобов’язання вже незалежних держав.

Подальше припинення цього договору не означало автоматичного зникнення кордону. Територіальні права та загальна заборона застосування сили не існували лише завдяки одному договору про дружбу.

8. Договір 2003 року визначив проходження сухопутного кордону

28 січня 2003 року Україна та Росія підписали Договір про українсько-російський державний кордон. Він набув чинності 23 квітня 2004 року.

Стаття 2 визначає проходження кордону через опис і карти, які становлять невід’ємну частину договору. docs.dtkt.ua

Договір охоплює межу від стику з Білоруссю до точки на березі Таганрозької затоки. Морські питання його стаття 5 залишала для окремого врегулювання. docs.dtkt.ua

Договір уточнював і закріплював проходження державного кордону. Він не створював Україну та її територію вперше у 2003 році.

Наявність окремих неврегульованих морських питань також не скасовувала визнання територіальної цілісності України.

9. Чи можна переглянути кордон через зміну політичних обставин

Міжнародне право захищає стабільність кордонів.

Стаття 62, пункт 2(a) Віденської конвенції про право міжнародних договорів не дозволяє посилатися на докорінну зміну обставин як підставу припинення договору, що встановлює кордон.

Це не забороняє державам мирно погоджувати зміни. Але зміна уряду, зовнішньополітичного курсу чи характеру двосторонніх відносин не дає одній стороні права самовільно захопити територію іншої.

Додатково діє стаття 2, пункт 4 Статуту ООН, яка забороняє погрозу силою та її застосування проти територіальної цілісності й політичної незалежності держав.

10. Чому історичні претензії не замінюють правових підстав

Території можуть мати складну історію належності. Проте вибір зручної історичної дати не скасовує подальших конституційних актів, договорів і взаємного визнання.

Для українсько-російських кордонів визначальними є конкретні правові документи та міжнародні зобов’язання.

Щодо Криму належність до України була прямо закріплена ще до незалежності законом від 12 лютого та конституційними змінами від 19 червня 1991 року. docs.dtkt.ua

Докладна історія оформлення його статусу потребує окремого розгляду. Для цієї теми важливо, що Крим входив до території України на момент проголошення незалежності.

Хронологія

Наша позиція

Кордони незалежної України мають законодавчу, договірну та міжнародно-правову основу. Україна здобула незалежність у наявних республіканських межах, а Росія неодноразово підтверджувала повагу до її територіальної цілісності.

Незавершена демаркація або окремі питання делімітації не означають відсутності державної території. Їх вирішують переговорами та іншими мирними засобами.

Історичні претензії, політичні конфлікти та зміни зовнішнього курсу не створюють права на силовий перегляд українських кордонів.

Першоджерела

1. Акт проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року.
2. Закон України № 1543-XII «Про правонаступництво України», 12 вересня 1991 року.
3. Договір між Українською РСР і РРФСР, 19 листопада 1990 року.
4. Міжнародний суд ООН: справа про прикордонний спір (Буркіна-Фасо / Малі), рішення 1986 року.
5. Угода про створення СНД, 8 грудня 1991 року.
6. Алма-Атинська декларація, 21 грудня 1991 року.
7. Закон України № 1777-XII «Про державний кордон України», 4 листопада 1991 року.
8. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, 31 травня 1997 року.
9. Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, 28 січня 2003 року.
10. Віденська конвенція про право міжнародних договорів, 23 травня 1969 року.
11. Статут ООН.
12. Закон УРСР № 712-XII про відновлення Кримської АРСР, 12 лютого 1991 року.