12 червня 1990 — 26 грудня 1991

СРСР не ліквідували трьома підписами: Союз припинився внаслідок кризи, суверенітету республік, провалу путчу, рішень про незалежність і грудневих актів. РРФСР сама заявила верховенство власних законів і ратифікувала Угоду про СНД.

СРСР ліквідували змовою трьох керівників

Маніпуляція. До Біловезької угоди були декларації суверенітету, провал путчу, визнання Державною радою незалежності балтійських держав і референдум в Україні; після неї — ратифікації, Алма-Атинські документи, відставка Горбачова й декларація № 142-Н.

Розпад Союзу спричинили Україна та інші республіки, а не Росія

Неправда. Декларація РРФСР від 12 червня 1990 року проголосила верховенство російських законів, а Верховна Рада РРФСР 12 грудня 1991 року ратифікувала Угоду про створення СНД.

СРСР юридично існує досі, а Росія успадкувала його території

Неправда. Союз констатовано припиненим у кількох актах грудня 1991 року; продовження Росією членства в ООН стосується міжнародного представництва, а не суверенітету над іншими державами.

Матеріал

Розпад СРСР: як припинила існування союзна держава

Період: 1990–1991 роки; завершальний етап у грудні 1991 року.
Територія: СРСР та його союзні республіки.
Ключові документи: декларації про державний суверенітет; Закон СРСР про органи влади перехідного періоду; Угода про створення СНД; парламентські рішення про її ратифікацію; Алма-Атинські документи; Декларація Ради Республік Верховної Ради СРСР від 26 грудня 1991 року.

Російська теза: Розпад Радянського Союзу часто представляють як змову трьох керівників, які одним підписом ліквідували державу всупереч волі населення. На цій підставі стверджують, що СРСР юридично продовжує існувати, а незалежність колишніх союзних республік можна поставити під сумнів.

Одночасно відповідальність перекладають на Україну та інші республіки, приховуючи участь російського керівництва в демонтажі союзної влади. Сам СРСР при цьому нерідко ототожнюють із Росією, хоча це були різні державні утворення.

1. СРСР і Росія: різні рівні державної організації

СРСР був союзною державою з власною Конституцією та центральними органами влади. РРФСР була однією з його союзних республік, поряд з Українською РСР та іншими.

Союзна Конституція визначала компетенцію загальносоюзних установ і республік. Стаття 76 називала союзну республіку суверенною державою та передбачала самостійне здійснення влади поза межами союзної компетенції. Стаття 80 визнавала окремі зовнішньополітичні повноваження республік.

Водночас стаття 74 встановлювала пріоритет союзного закону в разі його розбіжності із законом республіки. constitution.garant.ru

Отже, саме проголошення суверенітету не обов’язково суперечило радянській Конституції. Колізія виникала тоді, коли республіканська влада заявляла право самостійно визначати, які союзні акти для неї обов’язкові.

Це розмежування необхідне для розуміння подій 1990–1991 років. Суперечності між республіками та союзним центром не були суперечностями між Росією та її адміністративними частинами.

2. Російська декларація 1990 року підривала союзну ієрархію законодавства

12 червня 1990 року З’їзд народних депутатів РРФСР ухвалив Декларацію про державний суверенітет.

Її пункт 5 проголошував верховенство російської Конституції та законів на всій території РРФСР. Республіка також заявляла право зупиняти дію союзних актів, які суперечили її суверенним правам. base.garant.ru

Конституція СРСР	Декларація РРФСР
У разі розбіжності діє союзний закон	Проголошено верховенство російського законодавства
Межі союзної компетенції визначає Конституція СРСР	Російська влада заявляє право зупиняти союзні акти для захисту власного суверенітету

Правовий висновок зі зіставлення документів: російська декларація заперечувала попередній механізм законодавчого підпорядкування.

При цьому РРФСР залишалася у складі СРСР. Вона намагалася зберігати участь у союзній державі та водночас установлювати власні межі обов’язковості рішень її центру.

Це не скасовувало союзну Конституцію автоматично. Проте створювало конкуруючі претензії на верховну владу й підривало можливість керувати державою за попередніми правилами.

3. Росія не була першою, але діяла як учасниця Союзу

РРФСР не першою проголосила суверенітет і законодавчий пріоритет. Естонська РСР зробила це 16 листопада 1988 року. Одночасно ухвалили конституційні зміни щодо верховенства республіканських законів. riigikogu.ee

Однак балтійський процес мав власну історико-правову основу: Литва, Латвія та Естонія відстоювали відновлення незалежності держав, включених до СРСР унаслідок радянської окупації. Їхні кроки також були поетапними: естонська декларація 1988 року ще не означала остаточного відновлення незалежності.

Особливість російського рішення полягала в тому, що воно не проголошувало негайного виходу РРФСР із Союзу, але вже заперечувало безумовний пріоритет союзного законодавства.

Російська декларація передувала українській: її ухвалили 12 червня, а Декларацію про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. base.garant.ru

Тому роль Росії не можна зводити до реакції на українські рішення. Її органи самостійно брали участь у демонтажі союзної вертикалі.

4. Суверенітет республік і боротьба навколо нового Союзу

На початкових етапах вимоги суверенітету не завжди означали відмову від будь-якого об’єднання.

Частина політичних сил розглядала можливість нового союзного договору. Однак центр і республіки по-різному визначали його зміст: обсяг спільної влади, контроль над ресурсами та співвідношення законодавства.

Стара конструкція втрачала дієвість, а нова ще не була погоджена. Політична конкуренція поєднувалася з економічною кризою та падінням довіри до союзного керівництва. Перебіг цих процесів розглянуто в історичному огляді Державного департаменту США.

Розпад тому не розпочався раптово в грудні. На той момент попередня система підпорядкування вже була істотно ослаблена.

5. Березневий референдум: голосування за оновлення, яке не було реалізоване

17 березня 1991 року відбувся загальносоюзний референдум щодо збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік.

Його не можна переказувати як безумовне схвалення всіх попередніх порядків. Водночас результати голосування не слід ігнорувати: вони мали політичне та правове значення для подальшого союзного процесу.

В Україні одночасно провели республіканське опитування. Постанова Верховної Ради № 788-XII пов’язувала можливу участь у майбутньому Союзі із засадами Декларації про державний суверенітет України.

Березневе голосування не створило нового союзного устрою. Його результати ще потрібно було реалізувати через погоджені рішення та інституції.

Подальший розпад держави не означає, що голосування ніколи не існувало. Але й саме голосування не доводить нескінченного існування Союзу незалежно від наступних подій.

6. Серпневий путч: спроба збереження держави прискорила її розпад

19 серпня 1991 року група найвищих радянських посадовців оголосила про створення Державного комітету з надзвичайного стану, відомого як ДКНС або ГКЧП.

Учасники заколоту намагалися перебрати владу та зупинити політичні перетворення. До 21 серпня спроба перевороту зазнала поразки. old.uinp.gov.ua

Путч посилив недовіру до союзного центру. Він продемонстрував, що представники самого керівництва СРСР готові застосувати надзвичайні методи для збереження контролю.

Після його провалу прискорилися рішення республік про незалежність. Російське керівництво водночас посилювало свої позиції щодо союзних установ. history.state.gov

Кризу Союзу поглиблювали не лише вимоги республік, а й дії його центрального керівного апарату.

7. Восени 1991 року союзна влада вже перебувала в перехідному стані

5 вересня 1991 року ухвалили Закон СРСР № 2392-I про органи державної влади й управління в перехідний період.

Він передбачав Верховну Раду СРСР із двома самостійними палатами: Радою Республік і Радою Союзу. Формування палат залежало від республіканських органів.

Закон також створював Державну раду СРСР за участю президента й керівників республік та передбачав міжреспубліканську економічну координацію. base.garant.ru

Це був пошук іншої моделі керованості. Союзні інституції дедалі більше залежали від участі республік, які вже утверджували власну самостійність.

Документ спростовує уявлення про незмінну й стабільну систему, яку лише в грудні несподівано припинили кілька осіб.

8. Союзний центр визнавав незалежність республік до Біловезької угоди

6 вересня 1991 року Державна рада СРСР визнала незалежність Литви, Латвії та Естонії.

Тексти постанов щодо Литви та Естонії підтверджують, що відповідні рішення ухвалював сам союзний орган.

Балтійське відновлення державності мало особливу основу й не повинно механічно ототожнюватися з усіма іншими республіканськими процесами.

Проте для історії припинення СРСР цей факт важливий: зміна складу та меж союзної держави була визнана її керівними органами ще до грудневих домовленостей.

9. Українське волевиявлення передувало створенню СНД

До зустрічі в Біловезькій пущі Україна вже проголосила незалежність і підтвердила її на референдумі 1 грудня 1991 року.

Це визначало повноваження та політичний мандат українського керівництва. Домовленості про подальші відносини мали виходити зі статусу незалежної України.

Значення українського голосування для завершення існування СРСР відзначає також міжнародний історичний огляд.

Отже, Біловезька угода не була документом, який уперше створив українське рішення про незалежність. Вона з’явилася після нього.

Право України на вихід, застосовані процедури та співвідношення союзного й республіканського законодавства становлять окреме питання. Для історії розпаду принципова саме послідовність подій.

10. Біловезька угода: припинення Союзу та створення іншої форми співпраці

8 грудня 1991 року представники Білорусі, Росії та України підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав.

У преамбулі вони констатували припинення існування СРСР як суб’єкта міжнародного права та геополітичної реальності.

Стаття 1 передбачала створення СНД. Стаття 14 визначала припинення діяльності органів колишнього Союзу на територіях держав-учасниць.

Документ також закріплював повагу до територіальної цілісності та існуючих кордонів, співпрацю й виконання міжнародних зобов’язань. docs.dtkt.ua

Це було оформлення переходу від спільної союзної влади до договірної взаємодії держав.

11. Чому припинення СРСР не зводиться до підписів трьох керівників

Угода посилалася на статус її учасників як держав-засновниць Союзу. Однак сам цей аргумент не доводить наявності необмеженого права трьох республік одноосібно розпорядитися долею всієї федерації.

Питання компетенції органів, значення договору 1922 року та співвідношення з пізнішими конституціями потребують окремого правового аналізу.

Але весь процес не завершився 8 грудня. Після підписання угоди відбулися:

рішення парламентів;
домовленості одинадцяти держав;
припинення діяльності союзної президентської влади;
декларація союзного парламентського органу.

Тому процедурні заперечення щодо одного документа не можна автоматично перетворювати на заперечення всіх наступних подій та існування незалежних держав.

12. Ратифікація: офіційна участь українських і російських органів

10 грудня 1991 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення СНД із застереженнями.

12 грудня Верховна Рада РРФСР ратифікувала угоду постановою № 2014-I.

Російський документ уже називав Союз колишнім і визначав застосування його норм лише в частині, яка не суперечила російському законодавству та угоді. consultant.ru

Це не усуває суперечок про межі компетенції російського парламенту за тодішньою Конституцією. Але доводить безпосередню участь офіційних російських органів у припиненні союзної системи.

Росія була стороною рішень про завершення Союзу.

13. Алма-Атинські документи: домовленості одинадцяти держав

21 грудня 1991 року в Алма-Аті представники одинадцяти держав підписали Протокол до Угоди про створення СНД.

Поряд із Білоруссю, Росією та Україною в домовленостях брали участь Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. docs.dtkt.ua

Того ж дня ухвалили Алма-Атинську декларацію. Вона підтвердила припинення існування СРСР з утворенням Співдружності.

СНД прямо визначали як об’єднання, що не є державою чи наддержавним утворенням. Відносини мали будуватися на суверенній рівності, невтручанні, відмові від сили та повазі до існуючих кордонів. docs.dtkt.ua

Підписання не означало одночасного завершення всіх внутрішніх процедур у кожній державі. Проте грудневий процес уже явно виходив за межі домовленості трьох керівників.

14. СНД не продовжувала союзну державність

СРСР мав центральні органи, які здійснювали державну владу над республіками.

Алма-Атинська декларація натомість передбачала координуючі інститути, створені державами на рівноправній основі. Вона прямо заперечувала державний і наддержавний характер СНД. docs.dtkt.ua

Збереження господарських зв’язків, домовленостей щодо стратегічних сил чи інших спільних механізмів не означало існування СРСР під новою назвою.

Правонаступництво та співробітництво потрібні саме тому, що попередня система припинялася, а її майно, договори та зобов’язання потребували врегулювання.

15. Відставка Горбачова і декларація 26 грудня

25 грудня 1991 року Михайло Горбачов припинив виконання повноважень президента СРСР. Того ж дня над Кремлем спустили радянський прапор. history.state.gov

Відставка не була єдиним актом припинення держави. Вона стала частиною завершального інституційного процесу після рішень республік і грудневих домовленостей.

26 грудня Рада Республік Верховної Ради СРСР ухвалила Декларацію № 142-Н.

Документ констатував припинення існування СРСР як держави та суб’єкта міжнародного права. Він також порушував питання правонаступництва й виконання міжнародних зобов’язань. ru.wikisource.org

Точність тут принципова: декларацію ухвалила Рада Республік, створена законом перехідного періоду. Не слід приписувати її обом палатам спільно або називати безспірним виконанням єдиної конституційної процедури ліквідації Союзу.

Це був завершальний союзний акт у ширшому процесі припинення держави.

16. Російське продовження членства в ООН не означало влади над іншими державами

24 грудня 1991 року Борис Єльцин повідомив Генерального секретаря ООН, що Російська Федерація продовжує членство СРСР, зокрема в Раді Безпеки. Цю подію описано на офіційній сторінці ООН.

Питання міжнародної тяглості та представництва потрібно відокремлювати від територіального суверенітету.

Продовження членства в міжнародній організації не надавало Росії державної влади над Україною, Казахстаном або іншими колишніми республіками.

Грудневі документи, учасницею яких була сама Росія, закріплювали рівноправні відносини незалежних держав.

Спадкоємність міжнародних прав та обов’язків не є правом успадкувати території інших держав.

17. Чому процедурна суперечка не доводить існування СРСР сьогодні

Правовий аналіз не повинен приховувати суперечності радянського законодавства чи питання компетенції конкретних органів.

Однак необхідно розрізняти:

Питання	Що потрібно досліджувати
Чи відповідав конкретний акт радянському законодавству?	Повноваження органу, процедуру та чинні норми
Чи збереглася союзна держава?	Наявність центральної влади, дієвих інституцій і республіканського підпорядкування
Який статус мають держави після 1991 року?	Їхню державність, міжнародні відносини, визнання та договори

Можливий процедурний недолік не створює автоматичного висновку, що колишня держава продовжує існувати незалежно від усієї подальшої історії.

Так само він не створює для Росії права відновлювати союзну владу силою. Російські республіканські органи та органи СРСР були різними установами, а припинення Союзу не перетворило його територію на російську.

Хронологія

Дата	Подія	Значення
16 листопада 1988 року	Естонська декларація про суверенітет	Раннє заперечення союзного законодавчого пріоритету
12 червня 1990 року	Декларація про суверенітет РРФСР	Російські органи проголошують верховенство власного законодавства
17 березня 1991 року	Союзний референдум	Голосування щодо оновленої союзної моделі
19–21 серпня 1991 року	Спроба державного перевороту	Різке поглиблення кризи союзної влади
5 вересня 1991 року	Закон про союзні органи перехідного періоду	Перебудова центральних інституцій за участю республік
6 вересня 1991 року	Визнання незалежності балтійських держав	Союзний центр визнає зміну складу держави
1 грудня 1991 року	Український референдум	Підтвердження незалежності України
8 грудня 1991 року	Угода про створення СНД	Домовленість Білорусі, Росії та України
10 грудня 1991 року	Українська ратифікація угоди	Парламентське рішення із застереженнями
12 грудня 1991 року	Російська ратифікація угоди	Офіційна участь парламенту РРФСР
21 грудня 1991 року	Алма-Атинські документи	Домовленості одинадцяти держав
24 грудня 1991 року	Лист Єльцина до ООН	Заява про продовження Росією радянського членства
25 грудня 1991 року	Відставка Горбачова	Припинення діяльності президента СРСР
26 грудня 1991 року	Декларація Ради Республік № 142-Н	Констатація припинення союзної держави

Наша позиція

СРСР припинив існування через сукупність політичних рішень, конституційних суперечностей та інституційних змін. Цей процес не можна звести до одного документа або зустрічі трьох керівників.

Російське керівництво було одним із головних учасників демонтажу союзної системи. РРФСР, залишаючись у складі СРСР, заявила верховенство власного законодавства всупереч союзному пріоритету. Надалі російські органи взяли безпосередню участь в оформленні припинення Союзу.

Українська незалежність не була відокремленням від Росії. Україна припинила перебування у складі СРСР, спільної союзної держави, до якої входила також РРФСР.

Припинення Союзу не створило російського суверенітету над іншими республіками. Процедурні дискусії щодо радянських актів не дають права заперечувати їхню сучасну державність або силою змінювати кордони.