Відновлення незалежності України та вихід зі складу СРСР

Період: 1990–1991 роки.
Територія: Україна в її тодішніх республіканських кордонах, включно з Кримською АРСР та Севастополем.
Основні документи: Конституції СРСР та УРСР, союзний закон від 3 квітня 1990 року, Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності, документи референдуму 1 грудня, Угода про створення СНД та Алма-Атинська декларація.

Російська теза: Україна нібито незаконно вийшла зі складу СРСР, оскільки не завершила процедуру, передбачену союзним законом від 3 квітня 1990 року. На цій підставі ставлять під сумнів її незалежність, кордони та належність Криму.

1. Україна мала конституційне право вийти зі складу Союзу

Стаття 72 Конституції СРСР закріплювала за кожною союзною республікою право вільного виходу. Це право належало Україні як союзній республіці. Воно не залежало від дозволу РСФСР.

СРСР та РСФСР були різними суб’єктами радянської державної системи. Україна перебувала у складі Союзу РСР, а не у складі Російської республіки.

Тому юридично неправильно описувати події 1991 року як вихід України з Росії. Йшлося про припинення участі України в союзній державі, одним із членів якої була також РСФСР.

2. Суверенітет став основою самостійного українського правопорядку

16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Вона проголошувала верховенство української Конституції та законів на території республіки.

Наступним кроком став Закон від 24 жовтня 1990 року № 404-XII. Ним статтю 71 Конституції УРСР виклали так, що на території республіки забезпечувалося верховенство її законів.

Це створювало конфлікт із союзною моделлю пріоритету законодавства СРСР. Проте для української системи влади рішення про верховенство республіканського законодавства стало конституційною основою подальших дій.

Україна формувала власний правопорядок через рішення наявних органів державної влади. Проголошення незалежності продовжило цей процес.

3. Що передбачав союзний закон від 3 квітня 1990 року

Закон СРСР № 1409-I установлював порядок реалізації права виходу.

Його основна конструкція була такою:

1. Рішення про вихід приймається на республіканському референдумі.
2. Голосування призначає Верховна Рада республіки.
3. За вихід мають проголосувати щонайменше дві третини осіб, які мають право голосу.
4. Результати передаються союзним органам для перевірки й подальшого розгляду.
5. Встановлюється перехідний період тривалістю до п’яти років.
6. Узгоджуються майнові, фінансові, військові, територіальні та інші питання.
7. Завершення врегулювання підтверджує союзний з’їзд.

Закон також установлював строк проведення референдуму від шести до дев’яти місяців після рішення про його призначення. Якщо союзна Верховна Рада встановлювала порушення, стаття 7 передбачала призначення повторного голосування. ru.wikisource.org

Отже, закон передбачав процедуру виходу з держави, яка зберігається та має дієздатні центральні органи. Саме ця передумова зникла у грудні 1991 року.

4. Акт 24 серпня: рішення про незалежність та його народне підтвердження

24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України та постанову № 1427-XII.

Акт проголошував незалежність України та створення самостійної держави. Він визначав її територію неподільною і недоторканною. Постанова передбачала проведення 1 грудня референдуму на підтвердження Акта. zakon.rada.gov.ua

Це були два пов’язані рішення:

• парламент проголосив незалежність;
• населенню запропонували безпосередньо підтвердити цей вибір.

Рішення приймав орган, який уже здійснював законодавчу владу в Україні. Водночас остаточна політична підтримка незалежності мала бути засвідчена загальнонародним голосуванням.

5. Референдум 1 грудня підтвердив незалежність усієї України

Порядок проведення голосування визначила, зокрема, постанова від 11 жовтня 1991 року № 1660-XII. На референдум було винесено підтвердження Акта проголошення незалежності.

Участь узяли 84,18% виборців, внесених до списків. Незалежність підтримали 90,32% учасників голосування. Позитивний результат було отримано в усіх регіонах України. archivzp.gov.ua

Це означало, що рішення парламенту спиралося на чітко виражену волю населення. Голосування підтвердило незалежність держави в цілому, а не лише окремих її областей.

Референдум став безпосередньою демократичною основою української незалежності. Його значення не можна звести до одного етапу адміністративного погодження із союзним центром.

6. Чому питання союзної процедури не доводить незаконності незалежності

Проведення українського референдуму та завершення всієї союзної процедури є різними питаннями.

Між постановою 24 серпня та голосуванням 1 грудня минуло менше шести місяців. Проте сама констатація календарної різниці ще не встановлює юридичного наслідку у вигляді недійсності референдуму чи незалежності. Союзний закон передбачав перевірку, компетентний орган та механізм реагування.

У перевірених матеріалах не виявлено рішення Верховної Ради СРСР, яке за статтею 7 цього закону визнавало б український референдум проведеним із порушеннями та призначало повторне голосування. Це не слід перетворювати на твердження про виконання кожного пункту союзного закону. Але й оголошувати незалежність юридично недійсною лише на підставі сучасного посилання на окрему процедурну вимогу немає підстав.

Головна обставина полягала в іншому: союзна процедура втратила свій предмет через припинення існування самого Союзу.

Після цього вже не існувало держави, з якої належало завершувати вихід, і союзних установ, уповноважених затверджувати його завершення. Вимога надалі отримати їхнє рішення означала б вимогу рішення від органів держави, яка припинила існування.

7. Незалежність України та припинення СРСР були пов’язаними, але різними процесами

Українська незалежність була проголошена 24 серпня та підтверджена 1 грудня. Припинення існування СРСР оформлювалося наступними грудневими рішеннями.

8 грудня: Угода про створення СНД

Білорусь, Росія та Україна підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав.

У преамбулі сторони констатували припинення існування СРСР як суб’єкта міжнародного права та геополітичної реальності. Стаття 5 передбачала повагу до територіальної цілісності та недоторканності наявних кордонів. Стаття 14 стосувалася припинення діяльності союзних органів на територіях держав-учасниць. docs.dtkt.ua

Це важливо і для оцінки позиції Росії: вона сама виступила стороною домовленості про припинення союзної держави та повагу до наявних кордонів.

21 грудня: Алма-Атинська декларація

В Алма-Атинській декларації одинадцять держав підтвердили припинення існування СРСР з утворенням СНД, повагу до територіальної цілісності та непорушності наявних кордонів. Співдружність при цьому не визначалася державою чи наддержавним утворенням.

26 грудня: декларація Ради Республік

Декларація Ради Республік Верховної Ради СРСР № 142-Н констатувала припинення існування Союзу як держави та суб’єкта міжнародного права.

Таким чином, завершення 1991 року не можна описувати лише як незакінчену справу про вихід однієї республіки. Припинила існування сама союзна держава, а відносини між її колишніми республіками стали міждержавними.

8. Міжнародне визнання підтвердило новий правовий стан

2 грудня 1991 року незалежність України визнали Польща та Канада. 5 грудня це зробила Росія. rada.gov.ua

Міжнародне визнання не замінювало українського рішення та референдуму. Воно засвідчувало, що інші держави приймають Україну як незалежного учасника міжнародних відносин.

Для Росії це мало особливе значення: її подальша поведінка полягала у визнанні України, укладенні з нею міжнародних угод і погодженні принципу поваги до наявних кордонів.

Процедурна суперечка щодо радянського закону сама собою не створює для Росії територіальних прав на Україну. Російська республіка не була союзним центром і не отримала повноваження скасувати українську незалежність після припинення СРСР.

9. Крим: автономія у складі України та голосування за незалежність

Крим не був окремою союзною республікою, яка виходила зі складу СРСР паралельно з Україною.

Закон від 12 лютого 1991 року № 712-XII відновив Кримську АРСР у межах Кримської області у складі Української РСР.

Закон від 19 червня № 1213а-XII закріпив у статті 75-1 Конституції належність автономії до УРСР. Кримський парламент було включено до єдиної системи представницьких органів державної влади України.

Отже, на момент проголошення незалежності Крим уже був конституційно визначеною частиною України. Акт 24 серпня не змінював цієї належності.

На референдумі 1 грудня Акт підтримали 54,19% учасників голосування у Кримській АРСР та 57,07% у Севастополі. Результати цих територій були зафіксовані окремо. archivzp.gov.ua

Питання спеціальних вимог союзного закону щодо автономій потребує окремого розгляду організаційних документів голосування. Однак належність Криму до України та позитивний результат голосування його населення за українську незалежність є документально підтвердженими обставинами.

Хронологія

Наша позиція

Незалежність України має конституційну, демократичну та міжнародно-правову основу. Союзна Конституція визнавала право виходу, український парламент проголосив незалежність, населення підтвердило її на референдумі, а інші держави, включно з Росією, визнали Україну.

Союзна процедура передбачала врегулювання виходу за умов подальшого існування СРСР. Після припинення Союзу завершувати її через його органи стало неможливо. Подальше врегулювання відбувалося між незалежними державами.

Посилання на незавершену радянську процедуру не скасовує незалежності України, не відновлює СРСР і не надає Росії права переглядати українські кордони.

Першоджерела

1. Конституція СРСР 1977 року, редакція 7 жовтня 1977 року.
2. Закон СРСР № 1409-I «Про порядок вирішення питань, пов’язаних з виходом союзної республіки з СРСР», 3 квітня 1990 року.
3. Декларація про державний суверенітет України, 16 липня 1990 року.
4. Закон УРСР № 404-XII про зміни і доповнення до Конституції УРСР, 24 жовтня 1990 року.
5. Акт проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року.
6. Постанова Верховної Ради України № 1660-XII про проведення всеукраїнського референдуму, 11 жовтня 1991 року.
7. Державний архів Запорізької області: матеріали про всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року.
8. Офіційний портал Верховної Ради України: матеріал про міжнародне визнання незалежності України.
9. Закон УРСР № 712-XII про відновлення Кримської АРСР, 12 лютого 1991 року.
10. Закон УРСР № 1213а-XII про зміни і доповнення до Конституції УРСР, 19 червня 1991 року.
11. Угода про створення СНД, 8 грудня 1991 року.
12. Алма-Атинська декларація, 21 грудня 1991 року.
13. Декларація Ради Республік Верховної Ради СРСР № 142-Н, 26 грудня 1991 року (Вікіджерела).