Акт проголошення незалежності України: правові підстави рішення 24 серпня 1991 року

Дата події: 24 серпня 1991 року.
Територія: Україна в її тодішніх республіканських кордонах.
Основні документи: Конституція СРСР, Конституція УРСР, Декларація про державний суверенітет України, Закон про всеукраїнський та місцеві референдуми, Акт проголошення незалежності та постанова № 1427-XII, Статут ООН і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.

Російська теза: Проголошення незалежності України нібито було незаконним рішенням республіканського парламенту, який не мав права вирішувати питання виходу зі складу СРСР. Звідси намагаються вивести, що Україна самовільно привласнила територію, а її незалежність не має належної правової основи.

1. Конституція СРСР прямо передбачала право України на вихід

Стаття 72 Конституції СРСР зберігала за кожною союзною республікою право вільного виходу із Союзу. Це право належало всім союзним республікам, включно з Україною.

Його закріплювала також стаття 69 Конституції УРСР. Таким чином, можливість припинення участі України в Союзі визнавалася одночасно союзним і республіканським конституційним правом. uk.wikisource.org

Наявність процедури реалізації цього права не змінює основного факту: сам вихід не був дією, яку радянські конституції безумовно забороняли.

Україна перебувала у складі СРСР, а не РСФСР. Російська республіка не була власником української території та не мала окремого конституційного права дозволяти або забороняти українську незалежність.

2. Чому рішення ухвалювала Верховна Рада

Верховна Рада УРСР була найвищим органом державної влади республіки.

За статтею 97 тогочасної Конституції УРСР вона могла розглядати й вирішувати питання, віднесені до відання республіки. До її виключної компетенції належали питання національно-державного устрою та призначення республіканських референдумів.

Саме парламент був органом, який міг оформити рішення про зміну державного статусу та винести його на загальнонародне голосування.

Однак повноваження парламенту потрібно розглядати разом із повноваженнями народу. Закон від 3 липня 1991 року № 1286-XII передбачав у статті 5, що питання реалізації права народу на самовизначення та виходу з федеративних і конфедеративних утворень вирішуються виключно всеукраїнським референдумом.

Саме тому правова конструкція включала і парламентське рішення, і народне голосування. Верховна Рада проголосила незалежність, а населення безпосередньо підтвердило Акт.

3. Декларація про суверенітет підготувала правову основу незалежності

16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.

Вона проголосила верховенство української Конституції та законів на території республіки. Українська влада заявила, що правовий порядок усередині України має визначатися її власними рішеннями. zakon.rada.gov.ua

Законом від 24 жовтня 1990 року № 404-XII відповідний принцип закріпили у статті 71 Конституції УРСР.

Ці рішення ще не були проголошенням незалежності. Проте вони створили основу для переходу від обмеженої республіканської самостійності до повноти державної влади.

У тексті Акта 24 серпня прямо зазначено, що Верховна Рада діяла, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет. Отже, незалежність була продовженням уже оформленого курсу на самостійне державне управління.

4. Яке значення мав міжнародний принцип самовизначення

У преамбулі Акта Верховна Рада послалася на право самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародними документами.

Стаття 1, пункт 2 Статуту ООН визначає повагу до рівноправності та самовизначення народів однією з основ розвитку дружніх відносин між державами.

Стаття 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права закріплює право всіх народів на самовизначення, зокрема вільне визначення свого політичного статусу. 2covenants.ohchr.org

Для України цей принцип діяв у поєднанні з конкретною конституційною основою:

• Україна мала статус союзної республіки;
• її право виходу було прямо закріплене;
• рішення оформлювали республіканські органи влади;
• населення підтвердило його на загальному голосуванні.

Українська правова позиція не залежала від твердження, нібито будь-яка територія може довільно оголосити себе державою. Вона спиралася на статус України, конституційне право виходу та волю населення всієї республіки.

5. Спроба перевороту ГКЧП стала безпосередньою передумовою

19–21 серпня 1991 року спроба перевороту в союзному центрі продемонструвала загрозу силового згортання політичних змін і республіканської самостійності.

Сам Акт починається посиланням на небезпеку, що виникла для України у зв’язку з переворотом 19 серпня. Так парламент пояснив безпосередню причину невідкладного рішення. docs.dtkt.ua

Водночас право України на незалежність не виникло лише через ГКЧП. Воно мало конституційну та міжнародно-правову основу раніше. Спроба перевороту стала поштовхом до реалізації цього права.

Це розмежування важливе: надзвичайна політична ситуація пояснює момент ухвалення Акта, а право виходу, самовизначення та народне голосування пояснюють його правову основу.

6. Що саме встановили Акт і постанова 24 серпня

Акт проголошення незалежності та постанова № 1427-XII були пов’язаними документами.

Вони встановлювали:

Текст Акта прямо передбачав набрання чинності з моменту його схвалення. Тому 1 грудня було днем підтвердження Акта, а не визначеною ним датою початку незалежності. docs.dtkt.ua

Питання державного статусу вирішувалося послідовністю взаємопов’язаних дій: парламентським проголошенням, організацією голосування та народним підтвердженням.

7. Рішення мало широку парламентську підтримку

Офіційна стенограма засідання 24 серпня фіксує окремі голосування: 346 голосів за Акт та 321 голос за постанову про проголошення незалежності. Ці результати не слід змішувати.

Підтримка виходила далеко за межі однієї депутатської групи. Рішення було ухвалене на засіданні чинного парламенту й оформлене його офіційними актами.

Водночас парламентська більшість не замінила народного волевиявлення. Призначений тією самою постановою референдум дав громадянам можливість безпосередньо підтвердити незалежність.

8. Референдум підтвердив вибір населення

1 грудня 1991 року громадяни відповідали на питання про підтвердження Акта проголошення незалежності.

За явки 84,18% його підтримали 90,32% учасників голосування. Більшість голосів за незалежність була отримана в кожній області, Кримській АРСР та Севастополі. archivzp.gov.ua

Це забезпечило рішенню пряму демократичну основу. Вибір незалежності підтвердили громадяни різних регіонів, а не лише парламент або населення частини держави.

Народне волевиявлення стало визначальним підтвердженням того, що незалежність відповідає волі населення України.

9. Чому Акт стосувався всієї території України

На момент голосування Україна вже мала визначений територіальний склад.

Щодо Криму це прямо встановлювали Закон від 12 лютого 1991 року № 712-XII та конституційні зміни від 19 червня № 1213а-XII. Вони визначали Кримську АРСР складовою Української РСР.

Акт проголошував незалежність України як цілого. Він не був рішенням про нове приєднання Криму чи інших територій.

Отже, незалежність оформлювалася в межах наявної республіканської території, а не через захоплення територій сусідніх республік.

10. Як це співвідноситься із союзною процедурою виходу

Союзний закон від 3 квітня 1990 року № 1409-I передбачав референдум, розгляд його результатів союзними органами та подальше врегулювання відносин із Союзом.

Проте право на вихід і завершення всіх процедур його оформлення не є тотожними поняттями. Закон регулював реалізацію права, яке вже існувало на конституційному рівні.

У грудні 1991 року припинив існування сам СРСР. Завершення процедури через його органи втратило інституційну можливість і предмет. Подальші питання врегульовували незалежні держави.

Тому незавершеність союзного механізму не дає підстав оголосити Акт юридично неіснуючим або відкинути результати референдуму. Повний аналіз цієї процедури становить окреме питання виходу України зі складу СРСР.

Хронологія

Наша позиція

Україна мала право проголосити незалежність, оскільки її право виходу прямо визнавали радянські конституції, а право народу визначати власний політичний статус закріплювало міжнародне право.

Верховна Рада діяла як найвищий республіканський орган влади, спиралася на Декларацію про суверенітет і передала рішення на підтвердження громадянам. Референдум засвідчив переконливу підтримку незалежності в усіх регіонах.

Правова основа української незалежності складається із взаємопов’язаних елементів: конституційного права виходу, парламентського Акта, народного волевиявлення та міжнародного визнання. Ігнорування будь-якого з них спотворює зміст подій 1991 року.

Першоджерела

1. Конституція СРСР 1977 року, редакція 7 жовтня 1977 року.
2. Конституція (Основний Закон) УРСР у редакції від 19 червня 1991 року.
3. Закон УРСР № 1286-XII «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», 3 липня 1991 року (первісна редакція).
4. Декларація про державний суверенітет України, 16 липня 1990 року.
5. Закон УРСР № 404-XII про зміни і доповнення до Конституції УРСР, 24 жовтня 1990 року.
6. Статут ООН.
7. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 16 грудня 1966 року.
8. УВКПЛ ООН: про Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.
9. Акт проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року.
10. Стенограма засідання Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року.
11. Державний архів Запорізької області: матеріали про всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року.
12. Закон УРСР № 712-XII про відновлення Кримської АРСР, 12 лютого 1991 року.
13. Закон УРСР № 1213а-XII про зміни і доповнення до Конституції УРСР, 19 червня 1991 року.
14. Закон СРСР № 1409-I «Про порядок вирішення питань, пов’язаних з виходом союзної республіки з СРСР», 3 квітня 1990 року.