Чи потрібне було рішення суду та чому порівняння з Верховною Радою хибне

Період: весна 2014 року.
Територія: Україна, зокрема Донецька та Луганська області.
Ключові документи: Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс, Закон «Про боротьбу з тероризмом», Указ № 405/2014.

Російська теза: Якщо постанови Верховної Ради діють до їх скасування або визнання неконституційними, чому такий самий принцип не можна застосувати до документів самопроголошених «ДНР» і «ЛНР»? Хіба суд не мав спочатку визнати їх незаконними?

1. Спочатку повноваження, потім рішення

За статтями 5, 6 і 19 Конституції України влада здійснюється через передбачені Конституцією органи, які діють у встановлених межах. Захоплення будівлі, проведення зборів або оголошення себе парламентом не є способом набуття державних повноважень.

Верховна Рада була обрана на загальнонаціональних виборах і мала конституційний статус парламенту. Суперечка про конкретне її рішення стосувалася того, чи правильно наявний орган влади використав свої повноваження.

Щодо самопроголошених «народних рад» передусім поставало інше питання: який закон узагалі дозволяв їм здійснювати владу над населенням області? Їхня власна декларація не могла бути відповіддю: інакше будь-яка група могла б надати собі державні повноваження простим підписанням документа. zakon.rada.gov.ua

2. Що означає презумпція конституційності

Презумпція конституційності забезпечує стабільність правопорядку: незгода з державним актом сама собою не припиняє його дії.

У редакції Конституції, чинній 2014 року, стаття 152 передбачала втрату чинності актами, визнаними неконституційними, з дня відповідного рішення Конституційного Суду. Цю норму наведено на офіційному сайті Конституційного Суду.

Однак чинність акта і бездоганність його конституційного обґрунтування не тотожні. Відсутність рішення КСУ не замінює правового аналізу, але й політичне звинувачення не скасовує постанову парламенту.

Тому юридично стійка аргументація щодо лютого 2014 року така: постанови Верховної Ради були актами чинного конституційного органу; їхню дію не можна було припинити заявою про «переворот».

Поширити це правило на будь-який документ будь-якої групи неможливо. Презумпція конституційності не створює орган влади там, де він не був утворений відповідно до Конституції.

3. Чи треба було окремо скасовувати кожен документ «ДНР» і «ЛНР»

Щоб документ став актом української публічної влади, його має ухвалити уповноважений орган у передбаченій правовій формі.

Самопроголошені утворення не набували такого статусу через використання слів «постанова», «парламент» або «республіка». Відповідно, Україна не повинна була спочатку скасувати кожен їхній документ, щоб продовжувати здійснювати власні повноваження на своїй території.

Водночас рішення законно обраної місцевої ради, навіть якщо вона перевищила повноваження, потребує окремого аналізу та відповідного порядку оскарження. Таку раду не слід змішувати із групою, яка самовільно оголосила себе новою владою.

4. Для чого тоді потрібний суд

Суд необхідний для остаточного встановлення кримінальної вини конкретної особи. Стаття 62 Конституції захищає людину від визнання винною без обвинувального вироку, який набрав законної сили. Вона не наділяє підозрюваного або створене ним угруповання владними повноваженнями. zakon.rada.gov.ua

Кримінальний процесуальний кодекс передбачав послідовність дій:

Вирок завершує встановлення вини, а не дає державі початковий дозвіл розслідувати подію або припиняти небезпечні дії. zakon.rada.gov.ua

Судові провадження щодо подій 2014 року також існували. Наприклад, офіційний огляд практики Касаційного кримінального суду за лютий 2020 року містить справу про участь в організації незаконного «референдуму» 11 травня 2014 року в Краматорську. Обвинувальний вирок за частиною 2 статті 110 Кримінального кодексу Верховний Суд залишив без змін. Це приклад індивідуальної судової процедури, а не потреби одним рішенням «скасувати» все самопроголошене утворення.

5. Чи РНБО визнавала людей винними

Ні. За статтею 107 Конституції РНБО координує і контролює діяльність виконавчих органів у сфері національної безпеки й оборони. Вона не є судом і не ухвалює обвинувальних вироків. zakon.rada.gov.ua

Указ № 405/2014 від 14 квітня увів у дію рішення РНБО від 13 квітня про подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності. Саме рішення мало таємний додаток, тому його повний зміст не можна відтворювати з відкритого указу. Указ був актом реагування у сфері безпеки, а не вироком учасникам захоплень.

Закон «Про боротьбу з тероризмом» передбачав запобігання та припинення терористичної діяльності. Попередній обвинувальний вирок не був умовою проведення антитерористичних заходів. Кожен конкретний захід водночас мав відповідати закону.

Наша позиція

Чинний парламентський акт не втрачає сили від політичного звинувачення. Самопроголошена група не отримує владних повноважень від відсутності вироку.

Це послідовне застосування одного правила: повноваження походять із Конституції та законів. Судовий контроль забезпечує перевірку державних рішень і захист прав людей, але не перетворює самозахоплення влади на законну процедуру.

Першоджерела

1. Конституція України.
2. Конституційний Суд України: статті 147–153 Конституції України.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України № 4651-VI (редакція, чинна на початок 2014 року).
4. Верховний Суд: огляд практики Касаційного кримінального суду за лютий 2020 року.
5. Указ в. о. Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року про рішення РНБО від 13 квітня 2014 року.
6. Закон України № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (редакція від 16 березня 2014 року).