Проголошення ЛНР 27 квітня 2014 року

Період: квітень 2014 року, з коротким оглядом формування керівництва у травні.
Місце: Луганськ, захоплене обласне управління СБУ та територія біля нього.
Ключові джерела: тогочасні репортажі й відео Радіо Свобода; повідомлення про проголошення Валерія Болотова; звіт місії ОБСЄ; документи Європейського Союзу.

Російська теза: ЛНР нібито створили законні представники населення Луганської області, які реалізували його спільну волю. Проголошення республіки подають як достатню підставу для виникнення держави та повноважень її керівників.

1. Осередком проголошення стала захоплена будівля СБУ

Обласне управління СБУ в Луганську захопили 6 квітня. Надалі будівля стала осередком організації руху та формування паралельного керівництва.

Її продовжували утримувати й після Женевської заяви від 17 квітня, яка передбачала звільнення захоплених установ.

У звіті ОБСЄ за 20 квітня зазначено, що люди, які займали управління СБУ, пов’язували своє роззброєння зі звільненням зайнятих будівель у Києві.

Таким чином, проголошення відбувалося в умовах уже встановленого силового контролю над державною установою. Це важлива передумова, яку не можна вилучати з опису події.

2. Болотова проголосили керівником раніше за саму ЛНР

21 квітня Валерія Болотова, якого представляли командиром так званої армії Південного Сходу, проголосили «народним губернатором».

За повідомленням кореспондента «Інтерфаксу», це відбулося на закритому засіданні «народного сходу» в захопленому управлінні СБУ. Учасники заявляли про представництво різних населених пунктів області.

Проте заява про територіальне представництво не дорівнює підтвердженню загальнообласних виборів.

Конституція не передбачала посади «народного губернатора», яку можна отримати рішенням таких зборів. Відповідна назва описувала претензію Болотова на владу, а не законне призначення головою обласної адміністрації.

Його роль у групі, яка захопила управління СБУ, була також зазначена в санкційному рішенні Ради ЄС від 28 квітня 2014 року. Це рішення про обмежувальні заходи, а не кримінальний вирок.

3. Що оголосили 27 квітня

Репортаж Радіо Свобода від 27 квітня містить безпосередній опис проголошення.

На акції зачитали два документи: акт про державну самостійність та декларацію про суверенітет ЛНР. Промовиць представили як координаторок «народної ради», але власних імен вони не назвали.

Також оголосили питання запланованого голосування 11 травня щодо підтримки акта державної самостійності. radiosvoboda.org

Це дозволяє встановити сам факт проголошення та назви зачитаних документів. Однак репортаж не замінює перевіреного повного оригіналу з підписами, протоколом і поіменними результатами голосування.

Тому не слід приписувати документам конкретні положення про набрання чинності, спираючись лише на їхні назви.

4. Проголошення супроводжувалося ультиматумом

Того самого дня організатори висунули українській владі ультиматум зі строком до 14:00 29 квітня. У разі невиконання вимог вони погрожували переходом до активних дій. Це зафіксовано в тогочасному повідомленні РБК-Україна.

29 квітня захопили Луганську облдержадміністрацію. Місія ОБСЄ повідомила про штурм, присутність приблизно двох-трьох тисяч людей і російські прапори на будівлі. Звіт ОБСЄ.

Послідовність показує розширення фактичного контролю після проголошення. Але фактичне захоплення нових установ не створювало юридичної компетенції керувати ними.

5. Квітневе проголошення та травневі призначення не слід змішувати

27 квітня оголосили створення ЛНР. Подальше оформлення її керівних структур тривало у травні.

У повідомленні від 19 травня зазначено, що «республіканське зібрання» проголосило Болотова главою утворення, Олексія Карякіна обрали головою зібрання, а Василя Нікітіна назвали прем’єр-міністром.

Ці травневі повідомлення не можна автоматично переносити на 27 квітня.

Так само потрібно розрізняти проголошення ЛНР, голосування 11 травня та наступні заяви про незалежність. Це окремі події, а не один юридичний акт.

6. Чому збори не представляли автоматично всю область

Для встановлення представницького мандата потрібно знати, хто обирав делегатів, за якими правилами та які повноваження їм передали.

Наведені джерела підтверджують проведення закритих зборів і мітингу. Вони не підтверджують загальнообласного обрання органу, уповноваженого змінювати державний статус території.

Стаття 5 Конституції України не дозволяє підмінити народне волевиявлення самопризначенням групи його представників.

Навіть підтримка присутніх на мітингу не наділяла організаторів владою над людьми, які не брали участі або виступали проти.

Хронологія

Наша позиція

ЛНР проголосили учасники руху, який уже контролював захоплену державну установу. Їхні збори не були законною сесією обласної ради або підтвердженим волевиявленням усього населення.

Власного керівника визначили ще до проголошення республіки та до запланованого голосування. Подальше захоплення адміністративних будівель розширювало фактичний контроль, але не створювало законних повноважень.

Назви «народна рада», «губернатор» чи «республіка» фіксували політичні претензії організаторів. Самі собою вони не змінювали державної належності Луганської області.

Першоджерела

1. Радіо Свобода: у Луганську невідомі проголошують «Луганську народну республіку», 27 квітня 2014 року.
2. «Інтерфакс»: у Луганську з’явився «народний губернатор», 21 квітня 2014 року.
3. СММ ОБСЄ: оновлення станом на 20 квітня 2014 року.
4. Рада ЄС: імплементаційне рішення 2014/238/CFSP від 28 квітня 2014 року про обмежувальні заходи.
5. РБК-Україна: у Луганську сепаратисти в ультиматумі Києву пригрозили активними діями, 27 квітня 2014 року.
6. СММ ОБСЄ: оновлення станом на 29 квітня 2014 року.
7. «Українська правда»: призначення керівництва «ЛНР», 19 травня 2014 року.
8. Конституція України.