Які норми порушувалися і чому самопроголошення не створювало влади

Період: весна 2014 року.
Територія: Донецька та Луганська області України.
Ключові документи: Конституція України; Кримінальний кодекс; законодавство про місцеве самоврядування.

Російська теза: Учасники проголошення ДНР і ЛНР нібито створили нову законну владу самим рішенням своїх зборів. Вони представляли населення областей, тому могли ухвалювати обов’язкові постанови, призначати керівників і встановлювати власний територіальний статус.

1. Конституційний статус областей не змінювався рішенням зборів

Стаття 2 Конституції визначала Україну унітарною державою з цілісною та недоторканною територією.

Стаття 133 прямо включала Донецьку та Луганську області до складу України. Конституція, розділ IX.

Отже, організатори проголошення заявляли претензію на територію з уже встановленим конституційним статусом.

Стаття 73 передбачала вирішення питань зміни території виключно всеукраїнським референдумом. Місцеві збори або голосування в одній області не могли замінити цей загальнодержавний механізм. zakon.rada.gov.ua

Водночас стаття 73 не є самодостатнім дозволом на будь-який поділ держави: вона встановлює обов’язковий рівень вирішення територіального питання, а не легалізує кожну запропоновану зміну.

2. Народне представництво не виникало через самоназву

Стаття 5 Конституції визначає народ України джерелом влади та забороняє її узурпацію. Статті 6 і 19 установлюють конституційні межі здійснення державних повноважень. Конституція, розділ I.

Назвати збори «народною радою» недостатньо. Потрібно мати правову підставу для їхніх владних функцій.

Особливо важливо, що стаття 19 розрізняє становище громадянина й органу влади. Громадянин має свободу поведінки в межах закону. Але примусово керувати іншими людьми можна лише за наявності відповідних повноважень.

Тому аргумент «нам прямо не заборонили назвати себе владою» не відповідає на головне питання: хто надав право видавати обов’язкові накази.

3. Навіть законна обласна рада не мала права проголошувати державу

Обласні ради представляли спільні інтереси територіальних громад і здійснювали визначені законом повноваження.

Статті 140 і 143 Конституції пов’язують місцеве самоврядування з вирішенням місцевих питань у межах українського права. zakon.rada.gov.ua

Повноваження щодо бюджетів, майна чи програм розвитку не включали права:

• виводити область зі складу України;
• створювати окрему державу;
• скасовувати дію Конституції;
• перебирати загальнодержавні владні функції.

Отже, навіть підтверджена участь окремих місцевих депутатів не створювала відповідної компетенції. Виборний мандат має встановлені межі.

4. Які кримінальні норми стосувалися конкретних дій

Конституційна суперечність не означає автоматичної кримінальної вини кожного учасника. Для цього потрібно встановити склад злочину.

Зміст цих норм наведено в тексті Кодексу на сайті Верховної Ради.

Для статті 109 потрібно встановлювати спрямованість дій на захоплення влади або інші передбачені нею форми посягання. Для статті 110 необхідно довести відповідну мету чи зміст закликів.

Самої присутності біля будівлі недостатньо, щоб автоматично приписати людині захоплення, участь у збройному формуванні або спільний умисел організаторів.

5. Чому не можна застосовувати пізніші норми заднім числом

Правову оцінку потрібно проводити за законом, який діяв під час конкретного епізоду.

Протягом 2014 року Кримінальний кодекс змінювався. Наприклад, зміни за законом № 1183-VII набрали чинності 18 квітня. Тому події 7 та 27 квітня не можна аналізувати без перевірки відповідних редакцій. zakon.rada.gov.ua

Закон, який посилює відповідальність, не можна застосовувати заднім числом. Закон, що пом’якшує або скасовує її, може мати зворотну дію.

Проте подальше посилення санкцій не означає, що відповідні дії до цього були дозволені: основні заборони захоплення влади, територіальних посягань і створення незаконних формувань уже існували.

6. Чому власна «постанова» не усувала порушення

Самопроголошений орган не міг легалізувати себе документом, який сам і видав.

Інакше виникало б замкнене обґрунтування: орган має владу, бо так написав; його документ обов’язковий, бо він оголосив себе владою.

Для законних повноважень потрібна зовнішня правова підстава: Конституція, закон і передбачена ними процедура утворення чи обрання.

Документ самопроголошеної структури може бути доказом її намірів і діяльності. Це не робить його джерелом законної державної компетенції.

Хронологія правової оцінки

Наша позиція

Проголошення ДНР і ЛНР суперечило конституційному порядку здійснення влади та визначення територіального статусу.

Організатори не отримали права керувати областями через захоплення установ, підтримку присутніх або ухвалення власних документів.

Конкретні захоплення, заклики й збройна діяльність підлягали кримінально-правовій оцінці. Вину кожної людини необхідно доводити окремо.

Самопроголошення не створює повноважень. Судовий вирок установлює кримінальну відповідальність, але його відсутність не наділяє організаторів державною владою.

Першоджерела

1. Конституція України.
2. Кримінальний кодекс України.