Сепаратизм і політичні кризи 1992–1995 років: Крим, Мєшков і скасування кримської Конституції

Період: 1992–1996 роки.
Предмет: конституційний конфлікт між органами України та Криму, розмежування повноважень, президентство Юрія Мєшкова і припинення дії кримської Конституції 1992 року та законів про президента Криму.

Російська теза: Україна просто усунула обраного керівника окремої кримської держави: у 1995 році Київ без правових підстав скасував кримську Конституцію й посаду президента.

1. Який статус мав Крим перед кризою

Закон № 712-XII від 12 лютого 1991 року відновив Кримську АРСР у складі Української РСР. Він не створював держави поза Україною.

Після проголошення незалежності потрібно було визначити, які питання автономія вирішує самостійно, які належать державним органам України, а які потребують взаємодії.

Закон № 2299-XII від 29 квітня 1992 року визначив Крим автономною складовою частиною України. Він закріпив за Кримом широкі повноваження в питаннях економічного, соціального і духовного розвитку та допускав ухвалення кримської Конституції в межах, які не суперечать Конституції України.

Отже, право ухвалювати кримську Конституцію існувало. Права переписувати через неї конституційний статус України або присвоювати її повноваження автономія не отримувала.

Сперечалися не про те, «чи є автономія», а про межі: що вирішує Крим, а що належить до виключної компетенції українських державних органів.

2. Акт 5 травня 1992 року і реакція Верховної Ради

5 травня 1992 року Верховна Рада Республіки Крим ухвалила Акт про проголошення державної самостійності, постанову про цей Акт і рішення про загальнокримський референдум.

Це був крок до власної державності рішенням регіонального органу. Назва акта та заявлений намір самі по собі не змінювали територіальної належності Криму.

13 травня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову № 2333-XII. Вона визнала Акт і обидві постанови такими, що суперечать Конституції України, та зупинила дію постанов.

У тексті названо підстави: територію України не можна змінити без її згоди (стаття 70); Республіка Крим є складовою частиною України й самостійно вирішує лише питання свого відання (стаття 75-1); державний устрій належить до відання Верховної Ради України (пункт 2 статті 97).

Заперечення було висловлене офіційно вже через вісім днів після Акта.

Тому твердження, нібито Україна спершу погодилася на кримську «державність», а потім довільно відмовилася від згоди, не має основи в цьому документі.

3. Конституція від 6 травня: у чому полягала проблема

Наступного дня після Акта кримський парламент прийняв Конституцію Республіки Крим.

За описом її первісного тексту, стаття 1 проголошувала здійснення Кримом суверенних прав і всієї повноти влади на своїй території, а повноваження України подавалися як ті, які Крим їй делегує. Стаття 9 водночас зазначала, що Крим входить до держави Україна, але визначає відносини з нею на основі договору й угод.

Юридична проблема полягала у співвідношенні цих положень.

Українські державні повноваження подавалися як похідні від волі Криму. Автономія фактично намагалася визначити, що саме вона залишає собі, а що передає державі.

Регіональний орган не може односторонньо встановити таку конструкцію. Належність Криму до України й компетенція загальнодержавних органів не виникали з дозволу кримської Верховної Ради.

Водночас викреслювати статтю 9 з аналізу не можна: первісний текст прямо згадував входження до України.

Точний висновок такий: Конституція поєднувала формальне перебування в Україні з претензією на власну первинну суверенну владу та договірне визначення відносин із державою.

Саме ця конструкція конфліктувала з автономним статусом. Для встановлення суперечності не потрібно приписувати документу тверджень, яких у ньому не було.

Українські акти наводять ці підстави. Указ № 86/94 зазначає, що положення статті 9 і частини другої статті 17 травневої редакції було змінено 25 вересня 1992 року «як такі, що не відповідають Конституції України». Постанова № 15/94-ВР називає серед проблем відносини з Україною «на підставі договорів і угод» та введення громадянства Криму.

4. Що відбулося 21 травня

21 травня 1992 року кримський парламент ухвалив постанову № 86-1.

Її текст короткий: «Считать реализованным Акт о провозглашении государственной самостоятельности Республики Крым в связи с принятием Конституции Республики Крым и отменить Постановление Верховного Совета Крыма от 5 мая 1992 года "Об Акте о провозглашении государственной самостоятельности Республики Крым"». Постанову підписав голова Верховної Ради Криму М. Багров.

Це було неоднозначне політико-правове рішення. Кримський парламент відступав від попередньої форми оформлення, але не відмовлявся від закладеної в ній концепції державності: Акт визнано реалізованим через Конституцію.

Сам Акт і постанова про нього були різними документами. Скасовано постанову, а Акт визнано реалізованим. Тому формулювання про беззастережне скасування Акта самостійності спотворює зміст рішення.

Після призупинення референдного сценарію сторони перейшли до переговорів. За матеріалами Верховної Ради України, на початку червня в Ялті працювали делегації українського та кримського парламентів.

5. Розмежування повноважень: компроміс із конкретними умовами

30 червня 1992 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 2523-XII. Він перейменував закон про статус автономії на закон про розмежування повноважень між органами державної влади України і Республіки Крим і визначив Крим «автономною складовою частиною України», що самостійно вирішує питання свого відання.

Закон передбачав широку компетенцію кримських органів, визначав співвідношення законодавства та встановлював Україну гарантом правового статусу Криму.

Проте для правової оцінки недостатньо прочитати лише текст змін.

Постанова № 2524-XII того самого дня вводила закон у дію лише після приведення Конституції й законодавства Криму у відповідність із Конституцією та законами України.

Отже, механізм був умовним:

1. Крим усуває суперечності у своїх актах.
2. Після виконання цієї умови вводяться в дію погоджені зміни щодо розмежування повноважень.

Сам факт ухвалення закону не дозволяє автоматично стверджувати, що всі його положення одразу стали чинними.

6. Чому питання набрання чинності принципове

2 червня 1994 року Верховна Рада України повернулася до цієї проблеми. У пункті 2 постанови № 29/94-ВР парламент констатував, що кримська Верховна Рада не виконала вимог постанови від 30 червня 1992 року, «що не дозволило ввести Закон в дію».

Це змінює спосіб читання джерел. У законодавчих базах можна зустріти основний квітневий текст і додаток із положеннями, передбаченими червневими змінами. Їх не можна без пояснення з’єднувати в одну безумовно чинну редакцію.

Для кожного твердження про кримські повноваження потрібно встановлювати:

• з якого саме документа взято норму;
• чи була вона введена в дію;
• які умови передбачалися;
• як її статус визначили наступні офіційні рішення.

Інакше автономії можна помилково приписати повноваження на підставі положень, введення яких у дію офіційно заперечував український парламент.

7. Що змінили 25 вересня 1992 року

25 вересня 1992 року кримська Верховна Рада ухвалила Закон № 155-1 про зміни й доповнення до Конституції.

Тому вислів «дві Конституції Криму 1992 року» потребує уточнення. Йшлося про первісну Конституцію від 6 травня та її суттєво змінену редакцію від 25 вересня, а не про два незалежні документи.

За описом вересневої редакції, стаття 1 прямо визначала Крим як державу у складі України. Замість добровільного делегування повноважень Україні зазначалися повноваження, що належать до виключної компетенції українських державних органів.

Компетенцію Криму пов’язували також з українським законом про розмежування повноважень. Стаття 9 передбачала відносини на основі взаємоузгоджених законодавчих актів та угод.

Це був помітний відступ від первісної конструкції, за якою Крим сам вирішує, що передати Україні.

Водночас вересневі зміни не можна подавати як остаточне усунення всіх суперечностей. Постанова українського парламенту 1994 року показує, що виконання умов компромісу залишалося спірним.

8. Чим відрізнялися дві редакції

Порівняння пояснює, чому повернення первісної редакції в 1994 році мало політичне й юридичне значення. Воно повертало суперечку про джерело влади: Крим діє в межах українського конституційного порядку чи сам визначає повноваження України щодо себе.

9. Хто повернув травневу редакцію за президентства Мєшкова

20 травня 1994 року кримська Верховна Рада ухвалила Закон № 32-1 «О восстановлении конституционных основ государственности Республики Крым».

Стаття 1 визнала закон про вересневі поправки 1992 року «как принятый в нарушение основополагающих принципов народовластия, прав человека и государственности Республики Крым» таким, що втратив юридичну силу. Стаття 2 відновила дію Конституції в редакції від 6 травня 1992 року.

У преамбулі закон посилається на «неотъемлемое право» народу Криму на самостійне визначення своєї державності, на загальнокримський референдум 20 січня 1991 року та на Конституцію від 6 травня 1992 року.

Документ підписав голова Верховної Ради Криму Сергій Цеков, а не Мєшков.

Тому персональні дії Мєшкова та рішення парламенту необхідно розглядати окремо. Називати цей закон особистою поправкою президента Криму неправильно.

Але це не знімає питання про правомірність самого рішення. Верховна Рада України того самого дня зупинила закон, визнавши його суперечним українській Конституції та законодавству (докладніше — у розділі 22).

Юридичний акцент має бути точним: кримські органи могли змінювати свій конституційний текст у належних межах, але не могли через ці зміни односторонньо встановлювати власний суверенітет або перепідпорядковувати собі повноваження України.

10. Як створили посаду президента Криму

До виборів Юрія Мєшкова кримський парламент сформував окрему законодавчу основу президентського інституту.

17 вересня 1993 року він ухвалив закон про вибори Президента Республіки Крим, а 14 жовтня — Закон № 428-1 «О Президенте Республики Крым». Постанова № 429-1 того ж дня ввела його в дію.

Отже, Мєшков не створював посади власним рішенням. Він прийшов до вже сформованого парламентом інституту.

Але існування кримського закону слід відрізняти від відповідності всіх передбачених ним повноважень українському конституційному порядку.

Регіональний закон не міг наділити посадовця правами, яких сама автономія не мала за законодавством України. Назва «президент» не перетворювала його на главу окремої суверенної держави.

11. Перемога Мєшкова на виборах

30 січня 1994 року Юрій Мєшков переміг у другому турі виборів президента Криму. За публікаціями, за нього проголосували близько 72,9 % учасників; його суперник Микола Багров отримав близько 23,35 %.

Політична платформа Мєшкова передбачала максимальне зближення з Росією. Він виступав від блоку «Росія», а його перемога стала значним успіхом проросійського руху.

Цю підтримку не слід применшувати. Проте її юридичний зміст має межі.

Виборці обрали посадовця, а не ухвалили рішення про передачу Криму Росії. Голосування за кандидата з певною програмою не замінює передбачених законом процедур і не дозволяє йому самостійно розширювати компетенцію.

Президентський мандат не давав Мєшкову права перетворювати власні укази на акти, вищі за українські закони.

12. Роз’яснення Верховної Ради від 24 лютого 1994 року

Постанова № 4006-XII констатувала, що кримські органи ухвалюють акти й роблять заяви, які виходять за межі статусу автономії. Парламент роз’яснив:

• Крим є автономною складовою частиною України й не є носієм державного суверенітету;
• Конституція Криму не може суперечити Конституції України;
• Крим не має власного громадянства, відокремленого від України: громадянами Республіки Крим є громадяни України, які постійно там проживають;
• Крим не може мати власних військових формувань і окремої грошової та фінансової системи.

Кримському парламенту доручили протягом місяця привести Конституцію й закони у відповідність з українськими.

Отже, межі повноважень було сформульовано офіційно на початку президентства Мєшкова. Наступні рішення він ухвалював уже за наявності цього роз’яснення.

13. Московський час та залучення російських кадрів

Одним із помітних рішень Мєшкова стало запровадження московського часу. Паралельно до управління автономією залучили російського економіста Євгена Сабурова.

Ці кроки відображали заявлений курс на зближення з Росією. За публікацією на golos.com.ua, формування московської команди згодом стало джерелом суперечностей із місцевими політичними та економічними групами.

Проте символічну політику потрібно відокремлювати від установлених правопорушень. Самого переходу на московський час недостатньо, щоб довести весь комплекс звинувачень у перевищенні влади.

Для юридичного висновку значно важливіші конкретні акти, щодо яких компетентні українські органи встановили суперечність законодавству та застосували механізм скасування.

14. Указ про опитування 27 березня

10 березня 1994 року Президент Республіки Крим видав указ № 05 про проведення 27 березня опитування щодо відновлення положень Конституції від 6 травня 1992 року про договірні відносини з Україною та про подвійне громадянство. Політична кампанія охоплювала й питання надання його указам сили законів.

Тут ішлося вже про інструмент зміни правового порядку. Результат голосування планували використати для обґрунтування ширших повноважень автономії та її президента.

Посилання на волю населення не усувало питання компетенції: чи міг президент автономії призначати таке голосування і чи могли його питання вирішуватися на кримському рівні.

15. Що саме скасував Кравчук 15 березня

Указом Президента України № 86/94 від 15 березня 1994 року скасовано пункти 1 і 2 статті 2 указу Мєшкова. Говорити про скасування всього документа було б неточно.

Мотиви в указі наведено прямо: під виглядом опитування фактично призначено дорадчий референдум, а питання основ відносин України й Криму та громадянства належать до виключного відання Верховної Ради України; референдуми з питань поза відання Криму не допускаються.

Указ також пояснює, що назва опитування не змінює правової природи заходу, якщо фактично йдеться про консультативний референдум.

Це важливий принцип: процедуру визначає зміст дії, а не назва, яку їй надав посадовець.

Перейменування референдуму на опитування не створювало права вирішувати питання поза компетенцією автономії.

16. Заперечення були й усередині кримської виборчої системи

Указ № 86/94 посилається також на постанову Центральної виборчої комісії по виборах Верховної Ради Республіки Крим від 12 березня 1994 року. У ній зазначалася невідповідність окремих положень указу Мєшкова законодавству Криму.

Тому конфлікт не можна описувати як одностайну позицію всіх кримських інституцій проти України.

Принаймні частина правових заперечень виникла в самому Криму. Виборча комісія не мала вважати будь-яку ініціативу президента правомірною лише через його виборчу перемогу.

Слід також розрізняти постанову від 12 березня, прямо названу в українському указі, та наступні рішення комісії. Це не один документ і не одна дата.

17. Проведене опитування не створило нових повноважень

27 березня опитування відбулося. Його результати використовувалися як політичне обґрунтування повернення первісних конституційних положень.

Проте навіть підтримка пропозиції більшістю учасників не перетворювала її автоматично на чинну норму. Для цього були потрібні:

• компетенція органу;
• належна процедура;
• допустимий предмет голосування;
• відповідність акта Конституції та законам України.

Опитування не могло надати Мєшкову права самостійно змінювати державний устрій або загальнодержавне законодавство.

Надалі первісну редакцію Конституції повернув кримський парламент законом від 20 травня. Це окремий акт, авторство якого не слід підміняти указом Мєшкова.

18. Мєшков утрутився в порядок направлення призовників

15 березня 1994 року Президент Республіки Крим розпорядженням № 330 доручив направляти кримських призовників лише до військових частин у Криму.

2 квітня указ Президента України № 124/94 скасував це розпорядження. Підстава була конкретною: порядок військової служби та розподіл призовників належать до компетенції українських державних органів. Військові комісаріати підпорядковані Міністерству оборони України, а органам Криму відповідні повноваження не віднесено.

Це документальний приклад особистого виходу Мєшкова за межі компетенції: він намагався встановити обов’язкове правило в питанні, яке не міг вирішувати самостійно.

19. Укази щодо державного майна та приватизації

4 травня 1994 року кримські укази № 54 про об’єкти власності Криму та № 57 про приватизацію віднесли до власності Криму або до приватизаційних переліків майно, що перебувало в загальнодержавній власності.

18 червня Президент України указом № 314/94 скасував обидва акти як такі, що суперечать законам «Про власність» і «Про приватизацію майна державних підприємств». Документ називає також порушення компетенції Кабінету Міністрів і Фонду державного майна України.

Розташування підприємства в Криму не робило його автоматично власністю автономії. Президент Криму не міг своїм указом привласнити повноваження власника загальнодержавного майна.

20. Що встановлюють ці документи

Порушення з боку Мєшкова можна показати без приписування йому чужих рішень.

Його особисті акти стосувалися опитування, військового призову та державного майна. Українські органи застосували до них конкретні механізми реагування, назвали порушені норми й скасували відповідні положення.

Це юридична оцінка актів, яку потрібно відрізняти від вироку щодо посадовця.

Виборча перемога не робила всі наступні дії Мєшкова правомірними. Його повноваження залишалися обмеженими законом, а вихід за ці межі був предметом офіційного державного реагування вже навесні 1994 року.

21. Повернення первісної Конституції у травні 1994 року

20 травня 1994 року Верховна Рада Криму ухвалила Закон № 32-1 про відновлення конституційних основ державності.

Механізм був конкретним: закон про вересневі поправки 1992 року оголошувався таким, що втратив юридичну силу, а дія Конституції в редакції від 6 травня відновлювалася. Документ підписав голова парламенту Сергій Цеков.

Отже, відновлення здійснив парламент. Мєшков політично просував відповідний курс, зокрема через березневе опитування, але юридичним інструментом став окремий закон Верховної Ради Криму.

Це повернення стосувалося не лише внутрішньої організації автономії. Воно відновлювало претензію на договірне визначення відносин з Україною й інші положення, які виходили за межі регіонального управління.

22. Україна зупинила закон того самого дня

Верховна Рада України 20 травня ухвалила постанову № 15/94-ВР, якою зупинила дію кримського закону.

У постанові названо суперечність Декларації про державний суверенітет України, статтям 31, 70, 75-1 і 77 тодішньої Конституції України, законам про розмежування повноважень і про громадянство. Кримському парламенту запропонували протягом десяти днів привести Конституцію автономії у відповідність з українським правом.

Таким чином, відновлення травневої редакції не залишилося без офіційної правової реакції. Україна прямо заперечила його правомірність і застосувала процедуру зупинення.

2 червня парламент окремо підтвердив чинність зупинення й констатував невиконання вимог (постанова № 29/94-ВР).

Тому подальше використання кримськими органами відновленого тексту не можна пояснювати відсутністю заперечень з боку держави.

23. Чому конфлікт не зводився до протистояння Києва та Криму

Навесні Мєшков і кримська парламентська більшість могли підтримувати спільні політичні вимоги. Проте це не усувало боротьби між ними за владу всередині автономії.

Поступово виникло окреме протистояння:

• хто контролює уряд;
• хто визначає кадрові призначення;
• перед ким звітують виконавчі органи;
• якими є межі президентських указів.

Тому твердження про єдину кримську владу, яка одностайно протистояла Україні, не відповідає подальшим рішенням самих кримських органів.

Кримська Верховна Рада почала обмежувати Мєшкова ще до скасування президентського інституту українським парламентом у березні 1995 року.

Це дозволяє точніше зрозуміти причини його політичної поразки: він втрачав підтримку й повноваження також унаслідок внутрішньокримського конфлікту.

24. Що змінив кримський парламент 7 вересня

7 вересня 1994 року Верховна Рада Криму ухвалила Закон № 159-1 про зміни до закону про Президента Республіки Крим.

За текстом закону:

• зі статей 1 і 5 вилучено слова про те, що президент є «главой государства» («в качестве главы государства»); його визначено вищою посадовою особою та главою державної виконавчої влади;
• призначення й звільнення членів уряду та керівників міністерств і центральних відомств здійснюється за погодженням з Верховною Радою;
• зміни й доповнення до Конституції Криму та конституційні закони не підлягають промульгації президентом.

Закон вводився в дію з моменту опублікування.

Ці зміни обмежували можливість Мєшкова контролювати політичну систему через виконавчу владу та участь в оформленні законів.

Водночас парламентські поправки не слід плутати з його персональним усуненням. Посада ще існувала, але її повноваження стали предметом законодавчого перегляду.

25. Мєшков спробував зупинити діяльність представницьких органів

У вересні конфлікт перейшов до спроби Мєшкова припинити діяльність кримського парламенту та місцевих рад.

Існування таких указів підтверджує українська постанова від 22 вересня 1994 року № 180/94-ВР: вона прямо називає президентські акти про призупинення діяльності Верховної Ради Криму та місцевих рад усіх рівнів.

Це була принципово інша дія, ніж критика депутатів, відмова підтримати їхню програму чи пропозиція змінити закон.

Мєшков намагався власним актом позбавити можливості діяти інші виборні органи. Для цього були б потрібні прямо передбачені законом повноваження.

26. Його власний статус не дозволяв такого рішення

Кримський закон про президента містив пряму заборону. Остання частина статті 5 Закону № 428-1 передбачала: «Президент Республики Крым не имеет права роспуска либо приостановления деятельности Верховного Совета Крыма».

Отже, проблема існувала не лише у співвідношенні кримського та українського законодавства.

Спроба Мєшкова зупинити парламент суперечила обмеженню, передбаченому законом, на якому ґрунтувалися його власні повноваження.

Виборча перемога не могла скасувати це обмеження. Так само конфлікт із депутатами не створював надзвичайного права привласнити їхні функції.

У цьому епізоді можна предметно говорити про вихід за межі президентських повноважень: існувала заборона, а посадовець намагався вчинити саме заборонену дію.

Це оцінка правомірності владного акта. Вона не підміняє окремого кримінального провадження чи вироку щодо особи.

27. Як події оцінив український парламент

22 вересня 1994 року Верховна Рада України ухвалила постанову № 180/94-ВР про політико-правову ситуацію в Автономній Республіці Крим.

Перед цим у Криму працювала тимчасова депутатська комісія. Парламент пояснив кризу невирішеними соціально-економічними проблемами та неспроможністю законодавчої й виконавчої влади знайти спільні рішення.

Окремо він запропонував Президентові України вжити заходів щодо приведення кримських виконавчих актів у відповідність із законом, зокрема указів про призупинення представницьких органів. Їх оцінено як такі, що ведуть до ліквідації народовладдя в автономії.

Кримському парламенту встановили строк до 1 листопада 1994 року привести Конституцію й закони у відповідність з українськими.

Отже, захист автономії не ототожнювався із захистом необмеженої влади Мєшкова.

Зупинення виборних рад позбавляло політичного представництва самих мешканців Криму. Називання такої дії захистом населення не усувало її правових наслідків.

28. У вересні уточнили механізм скасування кримських актів

21 вересня 1994 року Україна ухвалила Закон № 171/94-ВР про зміни до тодішньої Конституції.

Це важлива дата для оцінки подальшого реагування. Механізм скасування кримських парламентських актів потрібно читати з урахуванням конституційних змін, а не переносити пізнішу редакцію на весь попередній період.

У червні Верховна Рада України ще доручала підготувати законодавчі пропозиції щодо скасування актів після їх зупинення та невиконання вимоги про узгодження.

Восени конституційний механізм уже прямо передбачав таке скасування. Саме на пункт 31 статті 97 спирався парламент у листопаді 1994 року.

Правова процедура розвивалася протягом кризи. Її потрібно відтворювати за датами, а не описувати як незмінну від початку 1992 року.

29. Жовтневі поправки відокремили уряд від Мєшкова

5 жовтня 1994 року кримський парламент ухвалив Закон № 204-1, яким змінив низку статей Конституції Криму (111, 114, 125, 126, 128, 129, 139, 153, 154).

За текстом закону:

• з президентських повноважень вилучено положення про очолювання уряду;
• Уряд Криму визначено вищим органом державної виконавчої влади, який очолює прем’єр-міністр і який відповідальний перед Верховною Радою Криму;
• прем’єр-міністра призначає Верховна Рада за поданням свого Голови;
• президента, який порушив Конституцію та закони, може усунути з посади Верховна Рада більшістю не менше двох третин від складу депутатів.

Це істотно змінювало систему управління.

Ослаблення Мєшкова було оформлене рішенням кримської Верховної Ради. Воно передувало остаточному припиненню президентського інституту в 1995 році.

30. У листопаді Україна перейшла до скасування конкретних актів

Вимогу узгодити кримські акти до 1 листопада не було виконано в обсязі, якого вимагав український парламент.

17 листопада Верховна Рада України ухвалила постанову № 250/94-ВР. Вона скасувала визначені в додатку кримські акти або їхні положення.

Серед них були Декларація про державний суверенітет Криму від 4 вересня 1991 року, Акт від 5 травня 1992 року, положення закону про референдум і положення про громадянство Республіки Крим. Для кожної групи документ називав норми українського права, яким вони суперечили.

Водночас постанова не оголошувала недійсним усе кримське законодавство. Інші акти законодавчої й виконавчої влади автономії діяли в частині, яка не суперечить Конституції та законам України.

Це був предметний механізм контролю, а не скасування автономії загалом.

31. Що означав результат осінньої кризи

До кінця 1994 року існували два взаємопов’язані, але різні конфлікти.

Перший стосувався спроб кримських органів установити повноваження поза українським конституційним порядком.

Другий виник усередині автономії: Мєшков намагався зосередити владу, а кримський парламент обмежував його та відокремлював уряд від президентської посади.

Тому пояснення його поразки лише діями Києва приховує рішення самого кримського парламенту та порушення Мєшковим власних законодавчих обмежень.

Українське реагування також мало послідовність: зупинення актів, вимоги усунути суперечності, уточнення конституційного механізму й скасування конкретних положень.

Ця послідовність безпосередньо підвела до рішень березня 1995 року.

32. Чому парламент повернувся до кримського питання в березні 1995 року

До березня 1995 року конституційний конфлікт залишався неврегульованим. Попередні вимоги Верховної Ради України щодо приведення кримських актів у відповідність із загальнодержавним законодавством не було виконано.

Невиконання постанов від 22 вересня та 17 листопада 1994 року названо підставою наступного закону про скасування кримської Конституції та низки законів.

Отже, березневі рішення завершували тривалий процес державного реагування:

1. Україна встановлювала суперечності в кримських актах.
2. Зупиняла їхню дію або вимагала усунути порушення.
3. Надавала строк для узгодження законодавства.
4. Після невиконання вимог застосовувала скасування.

Йшлося про невиконання конкретних правових вимог, а не лише про політичну незгоду Києва з поглядами Мєшкова.

33. Яке повноваження мала Верховна Рада України

Безпосередню конституційну основу становив пункт 31 статті 97 тодішньої Конституції України в редакції після змін від 21 вересня 1994 року.

Він передбачав:

• зупинення кримських парламентських актів у разі невідповідності Конституції та законам України;
• їх скасування, якщо кримська Верховна Рада не привела ці акти у відповідність.

Цю редакцію встановив Закон № 171/94-ВР.

Таким чином, український парламент мав прямо визначене конституційне повноваження реагувати на суперечливі акти автономії.

Це не була ситуація, коли загальнодержавний орган самостійно вигадав право скасовувати регіональні рішення. Відповідний механізм було закріплено в чинній Конституції.

34. Що саме скасували 17 березня

17 березня 1995 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 92/95-ВР. Він скасував такі акти АРК:

Закон називав суперечність цих актів статтям 31, 70, 71, 75-1, 77, 112, 149, 150 тодішньої Конституції України.

Отже, скасування охопило всю Конституцію 1992 року з наступними змінами. Воно не обмежувалося одним законом, яким у травні 1994 року повернули її первісну редакцію.

35. Коли рішення набрало чинності

Дату ухвалення потрібно відрізняти від дати введення закону в дію.

Постанова № 93/95-ВР передбачала введення Закону № 92/95-ВР у дію з дня його опублікування. За даними законодавчої картки документа, цей момент припадає на 18 березня 1995 року.

Тому історичне формулювання про скасування президентства 17 березня позначає день парламентського рішення. Для точного визначення дії закону слід ураховувати його опублікування наступного дня.

36. Чому це було припиненням інституту, а не лише усуненням особи

Закон скасував нормативну основу посади: Конституцію, закон про президента та закон про його вибори.

Юридичний механізм полягав у припиненні існування президентського інституту в тодішній кримській системі влади. Мєшков втрачав можливість здійснювати повноваження через скасування їхньої законодавчої основи.

Це відрізняється від ситуації, коли посада зберігається, але конкретну особу усувають достроково за спеціальною процедурою.

Тому для оцінки подій недостатньо запитати, чи застосували до Мєшкова кримську процедуру персонального усунення. Потрібно оцінювати саме український закон про скасування відповідних актів і конституційне повноваження його ухвалити.

37. Чому попереднє рішення суду не було обов’язковою умовою

Пункт 31 статті 97 уповноважував діяти Верховну Раду України. Він не встановлював попереднього судового рішення як необхідної передумови такого скасування.

Отже, аргумент про відсутність судового рішення не спростовує застосованого механізму.

Компетентний орган визначається Конституцією та законом. У цій процедурі таким органом був парламент України.

Водночас парламентське встановлення суперечності акта Конституції не є кримінальним вироком щодо його автора. Це різні правові питання:

• чи може владний акт продовжувати діяти;
• чи вчинила конкретна особа кримінальне правопорушення.

Для першого застосували конституційний механізм скасування. Друге потребувало б окремої кримінальної процедури.

38. Кримський парламент та уряд зберегли

Постанова № 93/95-ВР прямо визнала правомочними чинні Верховну Раду АРК та уряд автономії.

Вона також передбачила, що інші кримські законодавчі акти продовжують діяти в частині, яка не суперечить Конституції та законам України. До прийняття нової кримської Конституції статус автономії визначався українською Конституцією і законами.

Це спростовує твердження про ліквідацію всієї кримської влади.

Україна скасувала певну конституційну конструкцію, але зберегла представницький орган і уряд автономії. Законодавець окремо врегулював правову безперервність, щоб скасування Конституції не означало автоматичного припинення всіх установ і правил.

39. Новий закон прямо зберіг автономний статус

Того самого дня Верховна Рада України ухвалила Закон № 95/95-ВР про Автономну Республіку Крим.

Його стаття 1 визначала Крим адміністративно-територіальною автономією у складі України. Стаття 2 передбачала самостійне вирішення питань, віднесених до її відання.

Стаття 3 зберігала право на власну Конституцію: її та поправки мав приймати кримський парламент із подальшим затвердженням Верховною Радою України. Постанова № 96/95-ВР ввела закон у дію й визнала такими, що втратили чинність, закон 2299-XII та закон про розмежування повноважень.

Отже, результатом стало збереження автономії з чіткіше визначеним місцем у державній системі.

Крим не перетворили на звичайну область і не позбавили можливості мати власний основний акт.

40. Чому не можна зводити рішення до покарання за проросійські погляди

Для юридичного обґрунтування не потрібно доводити, що будь-яке прагнення до співпраці з Росією було протиправним.

Документально встановлені проблеми стосувалися іншого:

• привласнення загальнодержавних повноважень;
• невиконання рішень про зупинення актів;
• спроби встановити відокремлені правові механізми;
• виходу Мєшкова за межі власної компетенції;
• невиконання вимог щодо узгодження кримського законодавства.

Політична орієнтація пояснює напрям його діяльності. Правовою підставою реагування були конкретні акти та порушення встановлених меж влади.

Так само виборча підтримка не дозволяла ігнорувати ці межі. Вона давала політичний мандат здійснювати законні повноваження, а не створювати собі необмежену компетенцію.

41. Конституційний процес після скасування

Після березневих рішень підготовка нового кримського конституційного тексту тривала.

За даними парламентської стенограми, 1 листопада 1995 року кримський парламент прийняв новий текст і направив його на затвердження Верховній Раді України.

4 квітня 1996 року Україна ухвалила Закон № 117/96-ВР, яким затвердила Конституцію автономії з визначеними винятками. Це був проміжний етап до Конституції АРК 1998 року.

Отже, після Мєшкова автономне конституційне регулювання не припинилося. Тривало узгодження його змісту із загальнодержавним правом.

42. Підсумковий правовий висновок

Події 1992–1995 років складаються з кількох послідовних конфліктів.

Спочатку кримський парламент спробував поєднати перебування в Україні з претензією на власну первинну суверенну владу. Вересневі поправки 1992 року змінили цю конструкцію, але не завершили всіх суперечок щодо компетенції.

За президентства Мєшкова відбулися спроби повернути первісну модель. Водночас він особисто ухвалював акти поза своїми повноваженнями, а у вересні 1994 року намагався зупинити діяльність кримського парламенту всупереч прямому законодавчому обмеженню.

Україна реагувала через передбачені правові механізми. У березні 1995 року парламент скасував суперечливу Конституцію та законодавчу основу президентського інституту, зберігши автономію, її Верховну Раду та уряд.

Тому твердження, що Україна просто усунула обраного керівника окремої кримської держави, неправильно описує і статус Криму, і юридичний механізм рішень. Йшлося про органи автономії в Україні, межі їхньої компетенції та припинення дії актів, які суперечили загальнодержавному конституційному порядку.

Першоджерела

1. Закон УРСР № 712-XII про відновлення Кримської АРСР, 12 лютого 1991 року.
2. Закон України № 2299-XII «Про статус автономної Республіки Крим», 29 квітня 1992 року.
3. Постанова ВР № 2333-XII про політичну ситуацію у зв’язку з рішеннями Верховної Ради Криму від 5 травня 1992 року, 13 травня 1992 року.
4. Постанова Верховної Ради Криму № 86-1 про політичну ситуацію в Криму та постанову Верховної Ради України від 13 травня 1992 року, 21 травня 1992 року.
5. Закон України № 2523-XII про внесення змін до Закону «Про статус автономної Республіки Крим», 30 червня 1992 року.
6. Постанова ВР № 2524-XII про введення в дію Закону «Про внесення змін і доповнень до Закону „Про статус автономної Республіки Крим“», 30 червня 1992 року.
7. Закон Республіки Крим № 428-1 «О Президенте Республики Крым», 14 жовтня 1993 року.
8. Постанова ВР № 4006-XII про статус Автономної Республіки Крим відповідно до діючої Конституції та законодавства України, 24 лютого 1994 року.
9. Указ Президента України № 86/94 про указ Президента Республіки Крим від 10 березня 1994 року, 15 березня 1994 року.
10. Указ Президента України № 124/94 про розпорядження Президента Республіки Крим від 15 березня 1994 року № 330, 2 квітня 1994 року.
11. Указ Президента України № 314/94 про укази Президента Республіки Крим від 4 травня 1994 року № 54 і № 57, 18 червня 1994 року.
12. Закон Республіки Крим № 32-1 «О восстановлении конституционных основ государственности Республики Крым», 20 травня 1994 року.
13. Постанова ВР № 15/94-ВР про зупинення дії Закону Республіки Крим від 20 травня 1994 року, 20 травня 1994 року.
14. Постанова ВР № 29/94-ВР про виконання постанов від 24 лютого і 20 травня 1994 року, 2 червня 1994 року.
15. Закон Республіки Крим № 159-1 про внесення змін і доповнень до Закону «О Президенте Республики Крым», 7 вересня 1994 року.
16. Постанова ВР № 180/94-ВР про політико-правову ситуацію в Автономній Республіці Крим, 22 вересня 1994 року.
17. Закон України № 171/94-ВР про зміни до Конституції (Основного Закону) України, 21 вересня 1994 року.
18. Закон Республіки Крим № 204-1 про внесення змін і доповнень до статей 111, 114, 125, 126, 128, 129, 139, 153, 154 Конституції Республіки Крим, 5 жовтня 1994 року.
19. Постанова ВР № 250/94-ВР про виконання постанови «Про політико-правову ситуацію в Автономній Республіці Крим», 17 листопада 1994 року.
20. Закон України № 92/95-ВР про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим, 17 березня 1995 року.
21. Постанова ВР № 93/95-ВР про порядок введення в дію Закону про скасування Конституції і деяких законів АРК, 17 березня 1995 року.
22. Закон України № 95/95-ВР про Автономну Республіку Крим, 17 березня 1995 року.
23. Постанова ВР № 96/95-ВР про порядок введення в дію Закону «Про Автономну Республіку Крим», 17 березня 1995 року.
24. Закон України № 117/96-ВР про Конституцію Автономної Республіки Крим, 4 квітня 1996 року.
25. Конституція Автономної Республіки Крим.